Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Михальнюк Оксана Василівна

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Михальнюк Оксана Василівна
УДК 347.468
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ПОРУКИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

БОДНАР Тетяна Валеріївна

доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київ – 2006

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………4-12
Розділ І. Історія становлення та розвитку інституту поруки. Сучасне європейське законодавство про поруку ......................................................13-56

Порука у римському приватному праві..............................................13
Порука у законодавстві країн Європи на сучасному етапі (Франція, Німеччина, Нідерланди) ..........................................................................................27
Розвиток інституту поруки у праві Української держави................39

Висновки до 1-ого розділу.............................................................................52
Розділ ІІ. Загальна характеристика правовідносин поруки................................................................................................................57-128

2.1.Поняття, ознаки та функції поруки........................................................57

2.2. Види поруки.............................................................................................80

2.3. Суб’єкти у правовідносинах поруки. Їх права та обов’язки..............100

2.4. Правові підстави припинення поруки..................................................110

Висновки до 2-ого розділу...........................................................................122

Розділ ІІІ. Договір поруки..................................................................129-185

3.1. Поняття та ознаки договору поруки....................................................129

3.2. Зміст і форма договору поруки............................................................141

3.3. Виконання договору поруки. Відповідальність поручителя..............................................................................................................154

3.4. Правові наслідки виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою..........................................................................................166

Висновки до 3-ого розділу...........................................................................180

Висновки...............................................................................................186-195

Список використаної літератури.....................................................196-216

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗУ – Закон України

ЦК України – Цивільний кодекс України 2003 р.

ГК України – Господарський кодекс України 2003 р.

ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р.

КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р.

Проект ЦКУ – Проект Цивільного кодексу України

ЦК УРСР 1963 р. - Цивільний кодекс Української РСР 1963 р.

ЦК УРСР 1922 р. - Цивільний кодекс Української РСР 1922 р.

ЦК РФ – Цивільний кодекс Російської Федерації

НЦУ – Німецьке цивільне уложення 1900 р.

ФЦК – Французький цивільний кодекс 1804 р.

ЦК Нідерландів – Цивільний кодекс Нідерландів

Проект ЦУ – Проект цивільного уложення Російської імперії 1910 р.

ВСТУП

Актуальність теми. В Україні в умовах здійснення економічних реформ, які, безперечно, є підвалиною побудови правової держави та громадянського суспільства, спостерігається підвищення ролі зобов’язань у цивільному обігу і поряд з цим значно збільшується кількість випадків їх невиконання. Тому cуб’єкти цивільних правовідносин сьогодні проявляють все більшу заінтересованість у застосуванні різного роду гарантій виконання зобов’язань, значення яких незмінно зростає. З цією метою у цивільному праві розроблена складна і різноманітна система способів забезпечення виконання зобов’язань, провідне місце серед яких займає традиційний, відомий ще з часів римського права інститут поруки.

Сьогодні цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні цього забезпечувального інструменту на практиці, особливо при укладенні кредитних договорів. Його функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити.

У той же час законодавство і доктрина певною мірою відстають від потреб цивільного обігу. Головним чином це пов’язано з тим, що в радянській цивілістиці порука не посіла достойного місця, оскільки в правозастосовчій практиці радянського періоду історії нашої держави вона не одержала поширення через невідповідність принципам планування. Останні ґрунтовні дослідження інституту поруки були здійснені наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. у працях А.М. Нолькена “Вчення про поруку за римським правом та новітніх законодавствах” у 2-х томах (1884 р.) та І.Б. Новицького “Порука. Науково-практичний коментар” (1927 р.).

На сучасному етапі розвитку юридичної науки в Україні поруці як способу забезпечення виконання зобов’язань також приділяється недостатня увага в порівнянні з іншими інститутами цивільного права. Сьогодні в Україні немає жодного монографічного дослідження, присвяченого особливостям правового регулювання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань. Праці по цій темі обмежуються поодинокими статтями у періодичних виданнях, які носять несистемний характер, стосуються лише невеликого кола проблем, в основному практичного характеру. Виняток становить дисертація П.М.Федосєєва “Інститут поруки за римським правом та його рецепція у цивільному праві України” (2002 р.), предметом дослідження якої є порука у римському праві. Частково питанням правового регулювання поруки у проекті ЦК України приділяв увагу Ю.І.Чалий у дисертації на тему “Договір банківського кредиту і правові засоби забезпечення повернення кредитних грошей” (1997 р.).

У ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., матеріально-правові норми, що регулюють відносини поруки, сформульовані більш повно і систематизовано. Тобто уже з певністю можна констатувати, що сьогодні визначена законодавча основа досліджуваного інституту як самостійного способу забезпечення, яка дозволила частково вирішити проблеми із правовим регулюванням інституту поруки і практикою його застосування. Проте загалом нормативне регулювання відносин поруки потребує подальшого вдосконалення та уніфікації. До того ж багато положень ЦК України не знайшли свого теоретико-правового обґрунтування. Останнім часом під впливом змін, пов’язаних із переходом до ринкової економіки, постала потреба у переосмисленні правової природи, змісту, функціонального призначення, а також перебудови забезпечувальних механізмів поруки, застосування нових підходів на практиці.

Вищезазначені обставини обумовили необхідність комплексного дослідження інституту поруки у цивільному праві України та вирішення проблем, пов’язаних з застосуванням поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань учасниками цивільного обігу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в межах бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз поруки у цивільному праві України, а також удосконалення правового регулювання відносин поруки та правозастосовчої практики.

Для досягнення вказаної мети необхідно вирішити наступні завдання:

встановити історичні тенденції розвитку поруки у римському праві та законодавстві, що діяло на території Української держави;

вивчити досвід правового регулювання поруки у законодавстві країн СНД та Європейського Союзу на сучасному етапі;

визначити поняття цього цивільно-правового інстиуту, виділити його характерні ознаки, функціональне призначення і місце в системі цивільного права;

розробити доктринальне підґрунтя договору поруки - його ознак, форми, істотних умов, порядку виконання, відповідальності;

виявити найбільш ефективний механізм компенсації витрат, понесених поручителем у процесі виконання зобов’язання за договором поруки;

розробити загальнотеоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавчого регулювання поруки та її застосування у договірній та судовій практиці.

Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні дослідження, що стосуються проблем правового регулювання поруки в цивільному праві, а також чинне законодавство України та практика його застосування, цивільне законодавство країн СНД, Франції, Німеччини, Нідерландів.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні методи наукового пізнання: загальнонауковий діалектичний метод та спеціальні наукові методи історичного, порівняльно-правового, системно-структурного аналізу, а також аналітико-синтетичний метод, метод узагальнення, моделювання тощо.

Зокрема, використання в дисертації історичного методу дозволило автору дослідити динаміку розвитку інституту поруки у римському праві та у законодавстві, що діяло на території Української держави. Особливого значення надано порівняльно-правовому методу, за допомогою якого проведено аналіз положень сучасного національного законодавства та законодавства країн СНД та Європейського Союзу в сфері регулювання правовідносин поруки з метою виявлення його позитивних рис та недоліків.

Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, при здійсненні класифікації поруки на види, а також визначенні її місця в системі цивільного права України. Метод аналізу був використаний при вивченні судової практики та при дослідженні норм чинного законодавства, дозволив виявити у ньому прогалини, сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення, а метод синтезу – для визначення загальних особливостей і тенденцій правового регулювання поруки та при формулюванні висновків. Використання методу узагальнення дозволило на основі виділених ознак визначити ключові поняття, що стосуються інституту поруки. Метод моделювання дозволив не тільки уявити типові конструкції побудови відносин, що складаються між поручителем, кредитором і боржником на всіх стадіях існування зобов’язального правовідношення, але й запропонувати оптимальні шляхи їх правового регулювання.

Теоретичну основу дисертації склали праці відомих українських та зарубіжних вчених дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема, істотний вплив на одержані автором результати, висновки та практичні рекомендації мали наукові дослідження М.М.Агаркова, Ч.Н.Азімова, К.Н.Аннєнкова, Ю.Барона, В.А.Бєлова, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського, С.М.Братуся, В.В.Вітрянського, Б.М.Гонгало, Г.Дернбурга, Д.В.Дождєва, О.В.Дзери, Л.Еннекцеруса, О.С.Іоффе, О.О.Кота, О.О.Красавчикова, Н.С.Кузнєцової, С.Н.Ландкофа, В.В.Лунца, В.В.Луця, Г.К.Матвєєва, Д.І.Мейєра, І.Б.Новицького, Л.О.Новосьолової, І.С.Перетерського, О.А.Підопригори, К.П.Побєдоносцева, Й.О.Покровського, Р.Саватьє, С.В.Сарбаша, М.М.Сібільова, Є.О.Суханова, І.Н.Трєпіцина, П.М.Федосєєва, Є.О.Харитонова, В.М.Хвостова, Б.Б.Черепахіна, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича та інших учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження здійснюється системний аналіз інституту поруки у цивільному праві, розглядаються теоретико-правові проблеми визначення поняття поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань і як договору, а також питання динаміки правовідносин поруки, що охоплюють правові зв’язки трьох суб’єктів – кредитора, поручителя і боржника. Ці питання розглядаються через призму підвищення ефективності правового регулювання поруки, а також удосконалення договірної та судової практики.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовано нові науково-теоретичні положення, найважливішими з яких є такі:

Вперше:

1. З урахуванням наступності у праві доведено, що на всіх історичних етапах існування поруки як в римському праві, так і в праві Української держави, підхід щодо розуміння змісту основного обов’язку поручителя як виконання зобов’язання за боржника не викликав жодних сумнівів. Така ж позиція відображена у сучасному зарубіжному законодавстві.

Запропоновано диференційований підхід до визначення змісту основного обов’язку поручителя, що випливає з договору поруки: за умови, що поручитель в силу об’єктивних обставин, суб’єктивної характеристики, особливостей своєї діяльності, а також в залежності від специфіки самого зобов’язання боржника спроможний виконати зобов’язання останнього перед кредитором (сплатити суму боргу, виконати роботи, надати послуги, вчинити інші дії тощо), на нього може бути покладений обов’язок виконати основне зобов’язання боржника, а також обов’язок нести відповідальність за невиконання останнім зобов’язання, забезпеченого порукою, у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки. Якщо таке виконання є об’єктивно неможливим (особистісний характер основного зобов’язання, утримання від вчинення певних дій тощо), поручитель лише несе відповідальність у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки.

3. Сформульовано загальне правило, згідно із яким поручитель зобов’язаний здійснити виконання замість боржника, а також відшкодувати збитки (шкоду) в повному обсязі та/або сплатити неустойку, якщо в договорі не буде вказано інше. Виняток складають зобов’язання, що носять особистий характер; негативні зобов'язання, предметом яких є утримання від вчинення певних дій; а також зобов’язання, предметом яких є індивідуально-визначена або незамінна річ. У разі їх забезпечення порукою поручитель зобов’язаний лише відшкодувати збитки (шкоду) та/або сплатити неустойку. На нього не може бути покладено обов’язок здійснити виконня замість боржника.

На основі аналізу правової природи поруки в роботі обґрунтовується наступне її визначення: порука – це акцесорне договірне зобов’язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його обов’язку, а у разі його невиконання чи неналежного виконання зобов’язується виконати обов’язок боржника та/або нести цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки.

5. Спростовано положення про те, що порукою можуть забезпечуватися лише зобов’язання, які вже існують на даний момент, яке було вироблено судовою практикою на підставі неправильного тлумачення норми ст. 191 ЦК УРСР про те, що порукою можуть забезпечуватися лише дійсні вимоги. Доведено, що порука може бути встановлена як одночасно з виникненням основного зобов’язання, так і після цього. Немає підстав заперечувати можливість укладення договору поруки до укладення основного договору (забезпечення майбутнього права вимоги) за умови, що на момент звернення кредитора до поручителя це право вимоги (зобов’язання) реально існує, певним чином індивідуалізоване і дійсне.

6. Запропоновано визначення фінансової поруки як особливого виду фінансових послуг, що надаються фінансовими установами, юридичними особами або фізичними особами – підприємцями (поручителі), які поручаються перед кредитором третьої особи (боржника) виконати основне грошове зобов’язання, сплатити неустойку, проценти за користування чужими грошовими коштами, відшкодувати збитки (шкоду) замість боржника і надають поручительські послуги систематично на платній основі з метою отримання прибутку.

7. Обґрунтовано положення про те, що виконання договору поруки поручителем безпосередньо пов’язане із настанням юридичного факту, змістом якого є відсутність належного виконання зобов’язання боржником у визначений строк. Поряд із цим для покладення на поручителя обов'язку нести цивільно-правову відповідальність за боржника у формі відшкодування (збитків) шкоди та/або сплати неустойки необхідно додатково встановлювати підстави притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності.

8. Доведено, що перекладення на боржника матеріальних витрат поручителя, понесених у зв’язку з виконанням договору поруки, на підставі норм ЦК України повинен здійснюватися за допомогою інституту суброгації (переведення прав кредитора), а не регресу (зворотньої вимоги). Такий підхід законодавця, на думку авторки, найбільш оптимально відповідає інтересам поручителя як з теоретичної, так і практичної точок зору.

9. Здійснено поділ правомочностей поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, на два види:

а) права, що переходять до поручителя в порядку суброгації. До них віднесено, по-перше, права кредитора, пов’язані із основним зобов’язанням: право на отримання грошової суми, сплаченої замість боржника, право на отримання виконання від боржника або його грошовий еквівалент, якщо поручитель не зацікавлений (втратив інтерес) у безпосередньому виконанні; і, по-друге, права, що забезпечували виконання основного зобов’язання, до яких віднесено неустойку, заставу, притримання, завдаток (у формі рухомого майна), поруку (якщо основне зобов’язання було забезпечене кількома поручителями) і гарантію (якщо в гарантії передбачено, що право вимоги кредитора (бенефіціара) до гаранта може передаватися іншим особам);

б) права, не пов’язані з переходом прав кредитора до поручителя, тобто ті, що мають самостійний характер і ґрунтуються на загальних положеннях цивільного законодавства: право на отримання процентів за користування чужими грошовими коштами на суму, виплачену кредиторові (при забезпеченні грошових зобов’язань) та право застосувати до боржника заходи цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або стягнення неустойки.

Удосконалено:

Класифікацію поруки на види, яку запропоновано проводити за наступними критеріями:

а) за характером відносин між поручителем і боржником та критерієм відплатності порука може бути комерційною (фінансовою) та некомерційною;

б) враховуючи обсяг зобов’язання поручителя, виділено повну та часткову поруку;

в) залежно від змісту основного обов’язку поручителя запропоновано розрізняти взаємозамінну поруку або поруку - виконання, компенсаційну або поруку - відповідальність та заміщаючо-компенсаційну поруку;

г) беручи до уваги черговість заявлення вимог кредитора, виділено солідарну та субсидіарну поруку;

д) враховуючи множинність осіб на стороні поручителя у договорі поруки пропонується розглядати такі види поруки як співпорука, порука за поруку (подвійна порука) та зворотна порука.

2. Визначення договору поруки як двостороннього правочину, який укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається. Договір поруки за участі трьох суб’єктів – кредитора, поручителя і боржника – є змішаним, який містить ознаки як договору поруки, так і договору про надання послуг. Підстави для кваліфікації такого договору як багатостьороннього, а точніше трьохстороннього правочину відсутні.

Дістали подальший розвиток положення про те, що:

1. Договір поруки є одностороннім, консенсуальним та безвідплатним. Доведено, що незважаючи на зміни у правовому регулюванні інституту поруки, які відбулися у зв’язку із набуттям чинності ЦК України, така правова оцінка зберігає своє значення.

2. За своєю правовою природою як законний (6 місяців та 1 рік), так і договірний строк, передбачений ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим). Кредитор має право звернутися до поручителя з вимогою про виконання, в тому числі заявити позов, в межах зазначеного строку, оскільки із його закінченням припиняється матеріальне право.

3. За порушення умов договору поруки поручитель повинен нести самостійну майнову відповідальність у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або стягнення неустойки, яка нараховується на суму основного боргу, вартості недопоставленого товару, невиконаних робіт, ненаданих послуг і т.д.

Обґрунтовано і сформульовано понад 10 пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства і практики його застосування, які також складають наукову новизну дослідження.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути основою подальших наукових досліджень способів забезпечення зобов’язань взагалі та поруки зокрема, сприяти вдосконаленню законодавства України у сфері регулювання правовідносин поруки. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності загальних та господарських судів України, а також можуть бути корисними для учасників цивільного обігу, які укладають договори поруки, юристів-практиків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на таких наукових конференціях і семінарах: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 10-11 квітня 2003 р.); Міжнародна наукова конференція молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23 квітня 2004 р.); IV міжвузівська науково-практична конференція “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Рівне, 9 червня 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 13-14 квітня 2005 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (м.Київ, 18 травня 2005 р.); Науково-методологічний семінар аспірантів та пошукувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 18 січня 2006 р.).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені дисертанткою в семи наукових публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях і в трьох тезах виступів на наукових конференціях.

следующая страница>