НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О. ПОТЕБНІ
ТЕРКУЛОВ В’ЯЧЕСЛАВ ІСАЙОВИЧ

УДК 811.161.1 + 81'373.611

КОМПОЗИТИ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В ОНОМАСІОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ
10.02.02 – російська мова
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі мовознавства та російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.
Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор

Глущенко Володимир Андрійович,

Слов’янський державний педагогічний університет

професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Кудрявцева Людмила Олексіївна,

Інститут філології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

професор кафедри російської мови
доктор філологічних наук, професор

Селіванова Олена Олександрівна,

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

професор кафедри загального та російського мовознавства
доктор філологічних наук, професор

Тропіна Ніна Павлівна,

Херсонський державний університет

завідувач кафедри російської мови та загального мовознавства

Захист відбудеться ”22” жовтня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).
Автореферат розіслано ”16” вересня 2008 року.
Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Т.Я. Марченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Композитом (складним словом) зазвичай вважається «лексична одиниця, яка складається з двох або декількох повнозначних елементів і характеризується єдністю значення й віднесеністю в лексико-граматичній системі <...> мови до тієї або іншої частини мови»¹. Таке визначення є досить широким і налаштованим на структуру вже утвореної одиниці без урахування того, як її було утворено. Згідно з ним композитом вважається будь-яка багатокоренева сутність – і юкстапозити (быстрорастворимый, вагон-ресторан), і власне композити (белобилетник, взяткодатель), і абревіатури (СНО, автомастерская), і складні запозичення (филология, вокзал), і складнопохідні слова (комсомолец, нефтедобытчик) тощо. За всієї методологічної суперечності такого підходу до визначення складних слів для нас він є цілком прийнятним на стадії добору матеріалу, оскільки встановлення внутрішньої ономасіологічної стратифікації композитної системи мови, в нашому випадку – російської, можливе лише на основі розгляду всіх наявних у ній типів багатокореневих утворень. Це, до речі, дозволяє нам використовувати термін «композити» у родовому значенні, тобто на позначення всіх складних слів, а не тільки основоскладань, як це було запропоновано в ряді досліджень (А.О. Білецький, Н.Ф. Клименко, Л.О. Кудрявцева, А.М. Нелюба).

Вивчення композитів у російській та інших мовах має досить тривалу історію: до них зверталися Д.І. Алексєєв, Е. Бенвеніст, В.О. Бєляєва, А.О. Білецький, О.А. Василевська, Р.Ф. Газізова, В.П. Григор'єв, К.А. Дюжикова, Н.Ф. Клименко, О.С. Кубрякова, Л.Ф. Омельченко, Г. Пауль, О.В. Петров, О.О. Селіванова, Е. Сепір, І.С. Уханов та інші.

Е. Бенвеніст свого часу констатував перевагу в науці «морфологічного» підходу до дослідження складних слів. Під «морфологічним» учений розумів аналіз, «що охоплює характерні зміни іменної основи в діапазоні від її стану як незв'язаної (вільної) форми до її стану як члена складного імені, оскільки ці зміни є одним з показників (часто єдиним) складання»². Але «морфологічний аналіз залишає без відповіді, а по суті, навіть не дозволяє поставити основне питання: якою є функція складних імен? Що робить їх можливими й чому вони необхідні?»³. Інакше кажучи, Е. Бенвеніст досить чітко й однозначно сформулював проблему визначення ономасіологічного статусу композитів. Вирішення її є важливим уже тому, що «словотвірне правило породження композитних номінацій включає ономасіологічний і лінгвістичний модулі, серед яких пріоритетним є ономасіологічний (виділено нами. – В.Т.)»⁴ .

Кількість робіт, присвячених «морфологічному» аналізу складних слів усіх типів, все ще є достатньо великою (Д.І. Алексєєв, А.В. Андронова, О.Л. Гінзбург, В.П. Григор'єв, Н.В. Громова, С.В. Гудилова, Н.Ф. Молчанова, Л.Ф. Омельченко, Л.Ф. Соловйова, Л.М. Чумак, Н.О. Чурилова та ін.). Однак останнім часом у науці стали переважати дослідження, що мають за мету перейти від власне структурного аналізу композитів до структурно-семантичного (структурно-функціонального). Можна визначити три взаємодіючі основні напрямки дослідження складних слів: лексикологічний, коли складне слово розглядається з погляду його лексико-семантичних характеристик – місця в лексико семантичній системі мови, особливостей формування номінативного значення (О.А. Василевська, К.А. Дюжикова, Н.Ф. Клименко, О.С. Кубрякова, Л.А. Кухар, О.Д. Мєшков, Н.М. Малкіна, Н.М. Перцова, О.І. Смирницький, А.Г. Садикова, А.П. Шаповалова); комунікативно функціональний, що вивчає особливості функціонування композитів у текстах різних типів (І.А. Гонта, В.З. Дем’янков, Л.Ф. Омельченко, Л.І. Рудницька, К.Л. Ряшенцев, О.А. Стішов, М.А. Ярмашевич); когнітивно ономасіологічний, в якому «вважається, що основна одиниця – похідне слово є мовною структурою представлення знань, а словотвірна модель розглядається як формула регулярного згортання в слова певних знань про об'єкти, процеси й ознаки»⁵ (В.О. Бєляєва, О.Г. Васильєва, О.В. Деменчук, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, О.А. Смирнова).

Недоліком цих робіт є лише те, що їх автори намагаються працювати з усім масивом складних слів тієї або іншої мови без урахування розходжень ономасіологічного статусу різних груп цих одиниць. Це пояснюється тим, що слово в традиційній лінгвістиці визнається основною мовною номінативною одиницею, і це відверто емпіричне й, як буде доведено нижче, досить сумнівне твердження дозволяє вченим апріорі вважати, що кожен з різновидів композитів є самостійною й самодостатньою ономасіологічною сутністю. Гіпотезою ж нашого дослідження є те, що слово являє собою субстантну мовленнєву модифікацію структурної за своєю природою основної мовної номінативної одиниці, яку ми називаємо номінатемою, і яка може, з одного боку, реалізуватися в мовленні як у слові, так і в надслівних субстанціях, а з іншого боку, – мати основною мовленнєвою модифікацією будь-яку субстантну номінативну одиницю. У цьому випадку композити закономірно розподіляються за двома номінативними групами: а) композити як домінантні реалізації словесних номінатем; б) композити як дублетні мовленнєві модифікації надслівних номінатем.

Актуальність теми дисертації, таким чином, обумовлена тим, що в сучасній лінгвістиці поки що немає комплексних досліджень, які формують уявлення про композити як про номінативну сутність. Визначення ж саме номінативного статусу різних груп складних слів допоможе встановити актуальні моделі й тактики композитної номінації в російській мові. Це важливо вже тому, що багатокореневі утворення в ній є однією з найбільших груп інновацій. Неодноразово говорилося про те, що «приблизно 40% нових російських слів – це слова, що містять у своєму склад дві або більше кореневі морфеми»⁶.

Крім того, ономасіологічний опис моделей продукування й функціонування композитів є актуальним і для сучасних прикладних наук з лінгвістичною домінантою – комп'ютерної лінгвістики, теорії перекладу, систематики машинного перекладу, – оскільки визначення особливостей мовленнєвої номінації й установлення механізмів лексичної конденсації дозволить розробити тактики адекватної заміни комплексних номінативних одиниць моновербальними в процесі створення комп'ютерних мов, зробити більш успішною практику перекладу, як у машинному, так і у традиційному його різновидах.

Зв'язок роботи з науковими темами. Роботу виконано в межах теми «Розвиток словникового складу російської мови: словотвір і запозичення» кафедри мовознавства й російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (№ внутрішньої реєстрації 250709F21520).

Тема роботи в такому формулюванні затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №3 від 26.06.2007).

Мета представленої роботи полягає у визначенні номінативного статусу та розробці моделей структурного й ономасіологічного опису композитів російської мови, в першу чергу – композитів універбалізаційного типу, тобто складних слів, які виникли як вербальні еквіваленти словосполучень і які, внаслідок цього, функціонально й семантично їм тотожні, наприклад, газодобыча (=добыча газа), синеглазый (= с синими глазами), велостадион (= велосипедный стадион) тощо.

Задля досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі завдання:

1. 
   установити параметри ономасіологічної класифікації композитів російської мови;
   
2. 
   виявити особливості функціонування базової мовної номінативної одиниці, названої нами номінатемою;
   
3. 
   визначити статус слова, сполучення слів (службове + повнозначне), словосполучення із погляду теорії номінатеми;
   
4. 
   установити типи мотивації мовних і мовленнєвих одиниць;
   
5. 
   визначити параметри розходження універбалізації як процесу створення вербального дублета (варіанта) номінатеми-словосполучення, з одного боку, і лексикалізації й деривації як процесів створення нових номінатем – з іншого;
   
6. 
   виявити систему можливих моновербальних реалізацій номінатем словосполучень як результатів еліптичної та композитної універбалізації;
   
7. 
   визначити місце універбалізаційного композитоутворення серед суміжних явищ;
   
8. 
   установити ономасіологічні класи універбалізаційних композитів;
   
9. 
   розробити методику опису моделей універбалізаційного композитоутворення.
   

Об'єктом дослідження був весь масив композитів російської мови, серед яких особлива увага приділялася складним словам, утвореним внаслідок універбалізації, предметом – номінативний статус та механізми продукування композитів усіх типів.

Матеріалом дослідження стали більше 10000 складних слів російської мови, з яких було відібрано 1822 композити універбалізаційного типу. Джерелами фактичного матеріалу обрано тексти художнього, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового й розмовного стилів російської мови всього ареалу її існування, різноманітні словники. Використані джерела ілюстративного матеріалу наводяться в дисертації окремим списком.

У роботі застосовувалися наступні методи дослідження: метод дистрибутивного аналізу, метод аналізу словникових дефініцій, метод ономасіологічного аналізу в термінах ономасіологічних моделей, трансформаційний метод, метод компонентного аналізу, метод формалізації, описовий метод.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі запропонована нова класифікація композитів з погляду їхнього ономасіологічного статусу. Вона передбачає виділення синтаксичних (дериваційних і універбалізаційних) і аналогійних (квазікомпозитів) складних слів. Уперше процеси формування композитів унаслідок перетворення словосполучень у слова без зміни їхнього значення трактуються як процеси утворення універбалізаційних дублетів цих словосполучень. Це твердження базується, по-перше, на визначенні базової мовної номінативної сутності як номінатеми, тобто мовної одиниці, що поєднує різноструктурні, але формально взаємозв'язані мовленнєві одиниці – слово, сполучення слів, словосполучення тощо – на основі їхньої лексико граматико семантичної (номінативної) тотожності, реалізованої як семантична ідентичність або семантична варіативність, а по-друге, на розмежуванні зовнішньої мотивації (мотивації однією номінатемою іншої) і внутрішньої мотивації (мотивації номінатемою її мовленнєвих модифікацій – глос). Для складних слів у цьому випадку актуальним є розмежування явищ деривації, тобто утворення нових композитів-номінатем шляхом зчленування семантик вихідного словосполучення й словотвірного форманта (зовнішня мотивація), і універбалізації, тобто формального перетворення словосполучення в його вербальний еквівалент (внутрішня мотивація). Нова стратифікація системи композитів російської мови й виведення як самостійної сутності універбалізаційних композитів визначила необхідність розробки нової системи методів їхнього опису, що реалізувалося в розроблених нами методиках розподілу композитів за ономасіологічними класами і моделями універбалізації. За зазначеними методиками у роботі було здійснено опис російських номінатем, що складаються з універбалізованих словосполучень і універбалізаційних композитів.

Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання у вишівських курсах, присвячених проблемам синхронного й діахронічного словотвору, теорії номінації, семантики, лексикології. Розроблені моделі трансформації словосполучень у складне слово можуть бути використані в системах машинного перекладу, при створенні й удосконаленні мов програмування.

Особистий внесок дисертанта. Робота є цілком самостійним дослідженням, виконаним дисертантом без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження знайшли своє відображення у вигляді тез, доповідей і анотацій наукових і науково-практичних конференцій: Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми загальної, германської, романської й слов'янської стилістики» (м. Горлівка, 2003; 2005); V Міжнародного форуму україністів (м. Донецьк, 2005); Міжнародної науково-практичної конференції «Російська мова та література: проблеми вивчення й викладання» (м. Київ, 2002; 2004; 2006); Міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених Європейському Дню мов (м. Луганськ, 2004; 2005; 2006); Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми слов'янської філології» (м. Бердянськ, 2005); Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми статусу викладання російської мови у світлі взаємодії мов і культур держав-учасників СНД і країн Балтії в XXI столітті» (м. Москва, Росія, 2006); II Міжнародної наукової конференції «Текст: теорія й методика в контексті вузівської освіти» (м. Тольятті, Росія, 2006); IV Міжнародного форуму «Дні слов'янської писемності й культури», присвяченого 295-літтю від дня народження М.В. Ломоносова (м. Луганськ, 2006); VI Міжнародного форуму «Русистика України в слов'янознавчому контексті Європи й світу: підсумки й перспективи» (м. Ялта, 2006); VII Міжнародного форуму русистів України «Русистика України й проблеми збереження мов і культур малих народів світу в епоху глобалізації» (м. Ялта, 2007); Міжнародної наукової конференції «Теоретичні проблеми сучасної лінгвістики» (м. Сімферополь, 2006); Міжнародної науково-практичної конференції «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення» (м. Горлівка, 2006); ІХ Міжнародної наукової конференції «Русистика й сучасність» (м. Одеса, 4-7 жовтня 2006); Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми дослідження граматики й лексикології» (м. Вінниця, 2006); VII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (м. Київ, 2006); Міжнародної наукової конференції «Донецька філологічна школа: підсумки й перспективи» (Донецьк-Горлівка, 2006), Міжнародної науково-практичної конференції «Еволюційні процеси в мові» (м. Миколаїв, 2007); ІІ Міжнародної наукової конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних східнослов'янських мовах» (м. Дніпропетровськ, 2007); Міжнародної наукової конференції «Граматичні читання – IV» (м. Донецьк, 2007); Міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми лексикографії» (м. Гродно, Білорусія, 2007); Міжнародної наукової конференції «Ономастичні читання» (Донецьк-Горлівка-Святогірськ, 2008). Крім того, апробацією дослідження були виступи з доповідями на звітних наукових конференціях професорсько викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (2002; 2003; 2004; 2005; 2006; 2007).

Публікації. Зміст дисертації відбито у 37 працях автора, серед яких – одна монографія загальним обсягом 15,0 др.арк., 20 статей у фахових наукових виданнях. Теоретичні положення дисертації викладено також в інших виданнях, матеріалах і тезах конференцій, які відбулися в Україні та Росії.

Структура роботи: Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (470 одиниць), списку джерел ілюстративного матеріалу (420 одиниць) і трьох додатків (окремим томом). Загальний обсяг роботи – 635 с., основний текст дисертації – 403 с. (16,75 др. арк.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначаються актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими темами, мета й завдання, предмет, об'єкт, матеріал, методи дослідження, наукова новизна й практична значущість, апробація роботи. Зазначається кількість публікацій автора.

У першому розділі – «Слово й номінатема: параметри існування основної номінативної одиниці мови» – після встановлення параметрів класифікації складних слів дається визначення основної номінативної одиниці мови – номінатеми, описуються параметри її існування. Це вмотивовано тим, що першим кроком у процесі розгляду номінативних властивостей композитів є саме визначення їхнього відношення до цієї одиниці.

Сучасні концепції типології композитів можна поділити на морфематичні та дериваційні.

Морфематичні концепції налаштовані на кінцеву структуру складного слова й абсолютизують факт наявності в ньому декількох коренів, незалежно від того, як ці корені були поєднані в слово. Як уже зазначалося, таке широке тлумачення є прийнятним тільки на стадії добору матеріалу. Воно є вочевидь формальним, пов'язаним не з інтерпретацією процесів формування номінативної сутності тих або інших складних слів, а з особливостями їхньої кінцевої морфемної організації. Такий підхід нічого не дає для розуміння місця різних типів композитів у номінативній системі російської мови – він тільки констатує їхню наявність. При цьому масив складних слів не диференційований – знак рівності ставиться між наступними явищами: зрощеннями (юкстапозитами), тобто власне вербальними інтерпретаціями словосполучень, наприклад, плащ-палатка, вышеупомянутый; осново- і словоскладаннями, наприклад, снегозадержание (< задержание снега), светолечение (<лечение светом), красноармеец (<Красная армия), белобилетник (<белый билет); посесивними атрибутивними композитами, утвореними на базі субстантивно атрибутивних і субстантивно-нумеративних словосполучень в атрибутивній функції, наприклад, трехактный (<в трех актах), злонравный (<злого нрава), гладкоствольный (<с гладким стволом); різного роду абревіатурами, наприклад, автокатастрофа (<автомобильная катастрофа), дизель-электровоз (<дизельный электровоз), СНО (<студенческое научное общество), главред (<главный редактор); афіксоїдними похідними, коли утворення нової одиниці на базі простого слова здійснюється за допомогою афіксоїда, наприклад, правоведение (право + суфіксоїд -ведение), лжесвидетель (<префіксоїд лже- + свидетель); гендіадісами, тобто складними словами, у яких другий компонент є тільки «заримованим» формальним продовженням першого слова, наприклад, варенички-маленички, репетитор-англопитер, склероз-сколиоз, птенец-цыплец, чухча-мухча, супер-мупер, Илюшка-красноушка; складнопохідними словами, тобто афіксальними похідними від складних слів, наприклад, водопроводчик (<водопровод), зубоскальство (<зубоскал), работоспособность (<работоспособный); іншомовними композитами, реалізованими або як лексичні запозичення, наприклад, портфель (<фр. portefeuille), маршрут (<нім. Marschroute), або як кальки й напівкальки, наприклад, земледелие (<лат. agricultura), полуостров (нім. be-stehen).

Дериваційний підхід до опису складних слів спирається на диференціацію композитів за моделлю їхнього утворення. Він розподіляє складні слова між двома способами словотвору – морфологічним (осново- і словоскладання) і лексико-синтаксичним (зрощення). Слід сказати, що зазначені способи, якщо їх розглядати з точки зору ономасіології, анітрохи не суперечать один одному. Їхня формальна першооснова дозволяє визначити лише моделі перетворення словосполучень у слова, але не статуси композитів за їхнім відношенням до вихідних словосполучень і місцем у номінативній системі мови. Морфологічний і лексико синтаксичний способи розрізняють, зважаючи лише на те, чи беруть участь в утворенні складних слів афікси чи ні. Якщо афікси використовуються, похідні композити вважають морфологічними дериватами (осново- і словоскладаннями), якщо ж їх нема – зрощеннями. Однак існує велика група випадків, що перебувають на межі між зазначеними способами, коли використання службових морфем виступає лише засобом оформлення словосполучення як слова без утворення нової номінативної одиниці. Композит у цьому випадку має значення, тотожне значенню базового словосполучення, але його компоненти кількісно, а досить часто і якісно, не ізоморфні компонентам вихідної одиниці. Наприклад, слово небожитель є еквівалентним словосполученню житель неба в значенні «бог», але відрізняється від нього й порядком розташування конструктів, і наявністю інтерфікса; слово вольнослушатель, семантично й граматично еквівалентне сполученню вольный слушатель, відрізняється від останнього наявністю інтерфікса. Такі одиниці не можна інтерпретувати ані як деривати, ані як зрощення в традиційному розумінні цих слів. Від перших їх відрізняє те, що вони мають значення, абсолютно тотожне значенню вихідного словосполучення, а від других – те, що структура композита не є еквівалентною структурі вихідного словосполучення.

Спробою примирити статичний і динамічний підходи в мовознавстві є домінуючий у сучасній лінгвістиці розгляд складних слів у межах трихотомії «композиція – юкстапозиція – абревіація», запропонований ще в 1962 році А.О. Білецьким. Під композицією тут розуміється ситуація, коли в одне слово поєднується декілька основ, наприклад, говорить скоро > скороговорка, торговать рыбой > рыботорговец, юкстапозицією вважається поєднання в слово декількох лексем, наприклад рассказ-анекдот, громкоговорящий, а абревіацією – поєднання в одне слово скорочених представників вихідного словосполучення, наприклад

следующая страница>