Перейти на главную страницу
Однi вiдносять їх до складу гiрських країн [4, 5]. Цією групою авторiв передгiрськi ландшафти розглядаються як висотнi ландшафтнi зони; ландшафтнi рiвнi тощо. Інші розглядають передгiр’я у складi двох класів – низькогiрно-передгiрного i пригiрського [9,7]. Однак вони сходяться в одному: передгiр’я – це складова частина ландшафтiв гiрських країн.Такої ж думки дотримується О.Г. Ісаченко [6], зазначаючи, що суміжні з платформенними рівнинами території, ландшафти яких типологiчно вiдносять до рiвнинного класу, необхідно розглядати у складі гірських країн на рiвнi особливих ландшафтних областей.
Ф.М. Мiльков [11] вважає, що рiвнини i гори є самостiйними регiонами, а ________________________
© Чернега П., 2004
їхні сумiжнi комплекси (передгiр’я), які тiсно пов’язанi генезисом i взаємодіють між собою, належать до парагенетичних ландшафтів. Згодом, Ф.М. Мiльков [12], класифікуючи наземні ландшафти, описує чотири класи: рiвниннi, гiрськi, передгiрнi i мiжгiрно-котловиннi. На віднесення передгірських ландшафтів до окремого класу вказували різні автори як в Україні, так і за її межами [2, 3, 8, 9, 12]. Однак ними не обґрунтовано виділення ландшафтів передгірських територій в окремий клас. Частково обґрунтованою щодо класифікації передгірських ландшафтів є позиція Ф.А. Максютова [9].
Специфічність передгірних ЛС простежується в тому, що тут проявляється інтерференція чинників ландшафтогенезу прилягаючих рівнин і гірських територій. Саме контактне положення між горами й рівнинами надає їм рис як тих, так i iнших.
У формуванні ландшафтів передгірських територій важлива роль відводиться бар’єрному ефекту гiр, що проявляється збільшенням річних сум опадів i пониженням (порівняно з суміжними рівнинами) температури повітря. Як наслiдок, ландшафти прилягаючих до гiр передгiр’їв суттєво вiдрiзняються коефiцiєнтом зволоження (в бiк збiльшення) вiд ландшафтiв сусiднiх рiвнин. Величина бар’єрного ефекту в опадах Буковинського Передкарпаття становить 47,4%.
У той же час від сусідніх низькогір’їв передгір’я відрізняються меншою кількістю опадів та характером температурного режиму. Щодо температурного режиму, то тут мають місце такі закономірності, яких немає у сусідніх регіонах. У зимові місяці в інтервалі висот 200–400 м простежується підвищення температури в межах від 0,8 до 0,6оС на кожні сто метрів. Влітку зниження температури повітря з висотою у приземному шарі відбувається набагато інтенсивніше, ніж у низькогір’ї [1]. Бар’єрний ефект гiрських систем проявляється не тільки в клiматичному, а й в гiдрологiчному, геолого-геоморфологiчному, бiотичному i ландшафтному напрямах. Сила впливу i їхнє проявлення залежать вiд просторово-позиційних чинників, висоти гiрської системи тощо.
Вплив бар’єрного ефекту гір на формування ЛС Буковинського Передкарпаття пiдсилюється за рахунок лiто–морфо–тектонiчних чинникiв: приналежнiсть до 6–7 бальної зони сейсмiчної активностi; переважання пiщано-глинистих вiдкладiв моласової товщі неогену; тенденцiя тектонiчних блокових структур до пiдняття; значне вертикальне (до 100 м i бiльше) i горизонтальне (бiльше 2,3 км/км2) розчленування тощо.
Буковинське Передкарпаття, як зона стику ландшафтів Схiдноєвропейської рівнини та Карпатської гірської системи, займає територію площею 2,7 тис. км2, що становить 33,4 % вiд площi Чернiвецької областi, добре освоєне (коефіцієнт антропогенної перетвореності (Кап) змінюється від 2,7 до 9,2).
Взаємодiя вищевказаних чинникiв призвела до формування на порiвняно невеликій територiї (протяжнiсть з заходу на схiд до 85 км, а з пiвночi на пiвдень до 50 км) складної мозаїки ландшафтних систем як топологічного, так i регiонального рiвнiв структурної організації.
У ландшафтах Буковинського Передкарпаття простежуються ознаки класу рівнинних і гірських ландшафтів. Тому віднесення Передкарпаття до класу гірських ландшафтів не зовсім обґрунтоване, оскільки передгірські ландшафти належать горам не більше, ніж сусіднім рівнинам. Саме тут, у зоні контакту, відбувається активний обмін речовиною, енергією та інформацією між горами й рівнинами. За рахунок цього ландшафти передгір’їв і набувають особливих, властивих тільки їм ознак.
На сході та південному сході даної території трапляються лісостепові ландшафти, ближче до гір вони переходять у лучно-лісові, а потім – лісові. Водочас, такий самий
порядок зміни ЛС відбувається зі зміною висоти території. Вирівняні ділянки низьких вододілів і терасові місцевості зайняті лісостеповими ландшафтами, схили – лучними, а до найбільш підвищених ділянок приурочені лісові масиви. Отже, ми маємо типовий прояв висотної поясності, а не прояв мікрозональності схилів. Вищесказане дало змогу віднести ландшафти Буковинського Передкарпаття до самостійного класу – класу передгірських ландшафтів.
Оскільки ЛС різного таксономічного рангу – це об’єктивно існуючі матеріальні системи, то їхня класифікація має основуватись на принципах, які відповідають цій об’єктивності. У ландшафтознавстві в основному уже сформоване цільне вчення про класифікацію ландшафтних комплексів. Необхідно вказати, що основуючись майже на однакових підходах щодо класифікації ландшафтів суші, єдиної класифікаційної шкали ще не вироблено. Справа полягає в тому, що різні автори по-різному називають ті чи інші класифікаційні одиниці і в основу покладені, або надається перевага, зональні чи азональні чинники. Як вихідну взято класифікацію, що розроблена при складанні карти ландшафтів України [10, 13]. У той же час, такий складний об’єкт дослідження, як передгірські ландшафти, потребував деякого уточнення цієї класифікації і розроблення регіональної класифікаційної схеми. В основу класифікації покладено такі принципи, як генетичний, системно-структурний, історичний. За цими принципами кожний ієрархічний рівень ландшафтних систем характеризується певним набором зонально-азональних ознак та їхнім співвідношенням. Відповідно до цього було розроблено класифікаційне об’єднання ландшафтів Буковинського Передкарпаття.
У межах класу передгірських ландшафтів розвиваються ЛС як лісостепового, так і лучно-лісового типів (див. табл.). Клімат цього регіону помірно теплий і помірно вологий. Але на такій малій території у різних її частинах наявні певні кліматичні відмінності. Саме ці відмінності (різниця в опадах становить близько 200 мм на рік) разом з іншими чинниками (характер ґрунтово-рослинного покриву, гідрологічний режим, характер екзогенних процесів) дають змогу виділяти три підтипи ландшафтних комплексів.
Клас |
Передгірські ландшафти (контактні) | ||||||
|
Тип |
Лісостепові |
Лучно-лісові | |||||
|
Підтип |
Теплі, лісо-лучні (остеповані) |
Помірно теплі, помірно вологі, лучно-широколистянолісові |
Помірно теплі перезволожені лучно–хвойно–широколистянолісові | ||||
|
Підклас |
Низьковисотних передгір’їв (до 350 м) |
Середньовисотних передгір’їв (350–500 м) | |||||
|
Надрід |
Бар’єрогенно–транзитно–трансформаційні | ||||||
|
Рід |
Плоско-ступінчасті |
Плоско-вирівняні |
Котловинно-горбисті |
Горбисто-хвилясті |
Грядові | ||
|
Вид |
Акумулятивні |
Ерозійно-акумулятивні |
Ерозійно-акумулятивні, зсувні |
Ерозійно-зсувні |
Ерозійні | ||
Прояв зональних ландшафтоутворюючих чинників, що ніби проектуються на певний географічний простір-час, залежить від внутрішніх геолого-геоморфологічних рівнів, орографії тощо. У Буковинському Передкарпатті чітко виділяються низьковисотні (до 350 м) та середньовисотні (350–500 м) передгір’я, що дало підстави виділити в класі передгірних ландшафтів два підкласи.
Як раніше було зауважено, ландшафти Буковинського Передкарпаття розвиваються в умовах значного бар’єрогенного впливу Карпатської гірської системи, то цей факт знайшов своє відображення в класифікаційному плані, як надряд бар’єрогенно–транзитно–трансформаційних ландшафтів. Треба також вказати, що бар’єрогенна роль Карпат не дуже значна, (як наприклад, Уральських гір), оскільки Східні Карпати мають те ж саме простягання, що й переважаючий напрямок руху вологих повітряних мас (північний захід – південний схід). Тому, обґрунтування цієї класифікаційної одиниці потребує ще детальнішого вивчення з залученням багатьох кількісних показників бар’єрного впливу.
Складноблокова тектонічна будова території і активний тектогенез, диференціація морфоструктур нижчого порядку призводять до змін гідро-кліматичних показників й біокліматичних компонентів і, як наслідок, до відмінностей у ландшафтній структурі. Вищеназвані чинники-процеси і чинники-елементи дають підстави для виділення наступної класифікаційної одиниці – роду ландшафтів. За переважаючими сучасними екзогенними процесами і за генезисом ландшафтні комплекси об’єднані у види.