Перейти на главную страницу
(науково-дослідницька робота)
роботу виконала
член районного наукового товариства
учениця 11 класу
Хрещенівської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Нововоронцовского району
Херсонської області
вчитель географії вищої категорії
Хрещенівської ЗОШ
2009 рік
План - зміст
Вступ ……………………………………………………………....3
І. Історія розвитку картографії ………………………………...4
1.1. Перші друковані українські карти…………………………….6
1.2. Картографування території України
в середині ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття…….......8
1.3. Україна на російських картах ХVІІ – ХVІІІ століття……….12
1.4. Розвиток тематичного картографування в Україні………….16
1.5. Соціально – економічні карти ……………………………….21
2.1. Навчальні атласи у минулому ………………………………27
2.2. Формування сучасної картографічної школи……..………...29
2.3. Сутність і переваги електронних атласів та карт…………...30
Одним з найцінніших джерел інформації про минуле і сучасне Землі є карта. Вона з'явилася дуже давно. Малюнки – карти людина використовувала ще у кам'яному віці. На Україні, в Черкаській області знайдено бивень мамонта, на якому є нанесений картографічний малюнок навколишньої місцевості . Вік знахідки – 15 тис. років . Перший географічний атлас створив давньогрецький вчений Клавдій Птоломей . Автором перших карт земель України був французький картограф Г. Боплан . Для того, щоб створити фізичну карту України, знадобилася праця багатьох поколінь картографів. На ній можна побачити територію країни в цілому : від Карпатських гір до Донецького кряжу , від Поліської низовини до Чорного моря , її ріки , озера і міста.
Карту як джерело географічних знань широко використовують у різних сферах діяльності людини : під час планування та проектування будівництва шляхів і населених пунктів , проведення геологічної розвідки і видобутку корисних копалин , у морській та авіаційній галузях , у військовій справі , у міському господарстві. Дедалі частіше карту використовують у побуті людини . Щодня по радіо і телебаченню ми чуємо десятки географічних назв , термінів , зрозуміти які ми можемо лише тоді , коли знаємо карту , уявляємо місця , про які йдеться. Карта допомагає нам орієнтуватися в просторі й часі.
Історію розвитку картографування вивчали учені різних часів Грюнберг Г.Ю. [5], Андреев Н.В. [1] та науковці сучасності такі як Сосса Р.І. [14 - 19] та інші . Але суспільство інформаційних технологій вимагає створення нових носіїв інформації, в тому числі і нових географічних карт.
В ході роботи використовувались методи глибокого аналізу періодичної преси, географічної літератури з метою збору первинної інформації. Вивчені матеріали краєзнавчих музеїв сіл району. Майже вся теоретична частина спирається на публікації в періодичних виданнях та матеріали, що розміщені у всесвітній мережі Internet. Метод порівняння географічного положення об’єкту дослідження з іншими районами області. Історичний метод дав можливість проаналізувати еволюцію створення карт території України, визначити які їх види найчастіше включалися в атласи. За допомогою методу моделювання я намагалася систематизувати зібраний матеріал, створити карти, діаграми, схеми які б містили цікаву краєзнавчу інформацію. Гіперпосилання дали змогу доповнити картографічний матеріал текстовими додатками.
Матеріали пошуково – дослідницької роботи можуть бути використані в організації « зеленого туризму» у районі як рекламний проспект, а також учнями та вчителями на уроках географії, історії, літератури, на факультативних заняттях, спецкурсах «Наш край» . Вони стануть у пригоді юним краєзнавцям району, допоможуть у підготовці до конкурсів, змагань. Органами місцевого самоврядування та відділу культури і туризму райдержадміністрації під час складання програм соціально-економічного розвитку та окремо програм з розвитку туризму територій.
Зручність даного атласу в тому що карти можна змінювати, вносити нові дані. В роботі використані фотографії краєвидів краю відзнятих мною, а також жителями нашого району Благодарним П.І., Линником О.І.
Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаної літератури включає 24 найменувань.
Географічна карта – це зменшене , узагальнене зображення земної поверхні на площині за допомогою умовних знаків у певному масштабі. Карти дають правильне уявлення про земну поверхню та її частини.
Тисячі років тому на землях сучасної України жили люди, які ще не знали писемності. Але чи означає це, що вони не мали географічних знань. Первісні люди передавали своїм одноплемінникам і нащадкам географічні знання у вигляді схематичних зображень ( додаток 1).
Близько 2,5 тис. років тому територія сучасної України ввійшла до складу Ойкумени ( так стародавні греки називали відому їм заселену частину Землі), стала периферійною частиною античного світу. Саме з творів античних учених до нашого часу збереглися відомості про територію України, які є джерелами як географічних, так й історичних знань.
У І ст. н.е. землі на півдні України потрапили під владу величезної Римської імперії . Для управління цією імперією полководцям та сенаторам потрібні були географічні знання. Саме тому давньоримські вчені Страбон, Пліній Старший, Клавдій Птоломей створювали багатотомні описи – своєрідні енциклопедії стародавнього світу. На їхніх сторінках є також опис « Сарматії» ( так тоді називались землі сучасної України) . Відомості для описів отримували з різних , не завжди достовірних джерел ( від військових легіонерів, купців тощо).
Першою друкованою вітчизняною картою вважається план – рисунок Києва у книзі Афанасія Кальнофойського « Тератургіма» ( Teratyrquma lubo cuda…, 1638), що була опублікована в Києво – Печерській лаврі польською мовою. У книзі вміщено три окомірні карти частин Києва у вигляді перспективних рисунків з детальнішим планово – перспективним зображенням печерська, в тому числі й плани Дальніх і Ближніх печер. Усі три зображення не мали жодних написів, а лише цифрові позначення. Це найдавніші із відомих сьогодні планів печер.
Карти лаврських печер опубліковані в « Патерику Києво – Печерському»
( 1-ше вид. – 1661; 2 – ге вид .- 1678). Печерський патерик – зібрання різноманітних агіографічних літописних оповідань з історії Києво – Печерської лаври – одна з найвизначніших пам’яток давньоукраїнського письменства. Протягом ХІІІ – ХV ст. патерик неодноразово доповнювався і редагувався. 1661 рік з ініціативи печерського архімандрита Інокентія Гізеля печерський Патерик видано церковнослов’янською мовою. До нього додано також плани Ближніх і Дальніх печер, які вигравіював на дереві гравер Києво – Печерської лаври Ілля за оригіналами 1652 – 1655 рр. ( всього у книзі 23 ілюстрацій). Карти мали назви « Зображення печери преподобного Феодосія» та « Зображення печери преподобного Антонія», їх ще наприкінці ХІХ століття дослідив С.Т.Голубєв.
Ці карти були передруковані в Європі ( м. Йєна) у книзі пастора Іоана Гербінія « Релігійні київські підземелля» ( 1675) . Із 23 ілюстрацій до цього видання увійшло лише дві карти підземних споруд. Відзначимо кращу графічну якість карт йєнського видання порівняно з київським, що обумовило використання гравіювання на металі.
Наступними друкованими планами лаврських печер були гравюри Леонтія Тарасовича ( 1703), що були створені як додаток до видання патерика 1702 р. Пізніше ці гравюри скопіював Мартин Нехорошевський.
У 1693 р. український майстер – гравер Олександр – Антоній Тарасович виготовив маленьку карту як ілюстрацію для книжкового видання «Philosophia Rationalis» ( Краків). Основну частини карти займає територія України [14].
1.2 Картографування території України в середині ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття
Економічний розвиток країн Західної Європи в нові часи, впровадження капіталістичних відносин сприяли подальшому розвитку картографії. Потреба розвитку господарства, землевпорядкування, будівництва міст і шляхів, військові справи , освоєння нових територій вимагали створення точних і детальних карт. Використовувались математичні принципи побудови проекцій, проводились високоточні астрономічні вимірювання та інструментальні топографічні зйомки. У ХVІІ - ХVІІІ ст. для систематичних спостережень за небесними тілами засновувались державні обсерваторії, серед яких найбільшими були Паризька та Гринвіцька. Пізніше було відкрито обсерваторії в Берліні, Петербурзі, Відні. Картографічні роботи займали належне місце в діяльності заснованих академій наук – Паризької, Берлінської та Петербурзької.
Найбільшого економічного прогресу в ХVІІІ столітті у Західній Європі досягли Англія і Франція , що відбилося на розвитку астрономії, геодезії і картографії. Втрата Нідерландами економічної першості пригальмувала розвиток голландської картографії. У той же час прогресує картовидання в Німеччині.
З ХVІІ століття починається епоха загального та детального визначення розміру Землі, коли найбільшого значення набувають астрономічні та геодезичні вимірювання французьких вчених. З 1740 р. під керівництвом директора Паризької обсерваторії Жака Кассіні ( 1677 -1756) були розпочаті тріангуляційні роботи (« геометричний опис») на всю територію Франції.
Розширення геодезичних відомостей про Землю і точні зйомки на основі наперед створеної опорної сітки – тріангуляції – спонукали картографів розробляти та укладати нові проекції , створювати нові карти. Французький географ Ніколас Сансон удосконалив еквівалентну проекцію Вернера . В середині ХVІІІ століття французький географ Р.Бонн ( 1727 – 1795) розробив для карти Франції особливу рівновелику проекцію, що дістала в подальшому дуже велике поширення. Французький астроном Жозеф - Ніколя Деліль ( 1688 – 1768), запрошений на початку ХVІІІ ст. Петром І на російську службу, розробив для карт Росії конічну проекцію на січному конусі. Способом вибору паралелей перерізу ця проекція пізніше була вдосконалена відомим математиком і астрономом Леонардом Ейлером ( 1707 – 1783) [15].
Карти України Г. Боплана
З кінця ХVІ ст. посилюється польська експансія на українські землі. У Польській короні українські землі наприкінці ХVІ ст. були у складі таких воєводств : Руського , Белзького, Брацлавського, Київського, з 1635 р. – Чернігівського. До кінця ХV ст. належать початки організації українського козацтва в нижній течії Дніпра. У середині ХVІ ст. була утворена військова організація запорізька Січ, яка мала вирішальний вплив на розвиток історії України в ХVІ – першій половині ХVІІІ ст.. Південні незаселені степи України в ХVІІ ст.. були пограничною зоною польських і татарських володінь.
Новий етап картографування України пов'язаний з появою карт, створених на основі інструментальних зйомок. Цей етап започаткували картографічні роботи французького військового інженера , архітектора і картографа Гійома Ле Вассера де Боплана ( 1600 – 1675), автора відомого « Опису України, кількох провінцій Королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» ( 1651).
Народився Г. Боплана, ймовірно, у Дьєппі 1600р. у знатній сім’ї , яка осіла в Нормандії . З релігійних міркувань 1630 р. покинув Францію і вступив на службу до польського короля. З кінця1630 р. по березень 1647 р. Г. Боплан служив як військовий інженер у південно – східних воєводствах Речі Посполитої. Він керував фортифікаційними роботами на західних і центральних землях України ( Бар, Нове Конєцполе ( Саврань), броди, Кременчук, Кодак тощо), брав участь у створенні поселень у малозаселеній степовій зоні. 1647 р. Г. Боплан з невідомих причин був звільнений зі служби, переїхав спочатку до Гданська, а на початку 1648 р. повернувся до Франції. В останні роки свого життя створював карти Нормандії та Бретані.
Основна заслуга Г. Боплана як картографа - створення карт України ( Генеральна і Спеціальна) на основі власних спостережень і зйомок. За допомогою астролябії визначалися висота сонця і через його відхилення вираховувалась широта місцевості . Віддаль між населеними пунктами вимірювалась дорогоміром, який прикріплювався до сідла коня . Г. Боплан також відслідковував конфігурацію шляхів і річок , місця впадіння річок, положення населених пунктів відносно інших елементів географічної основи. Г. Боплан постійно працював над картами України, удосконалював зображення її території та доповнюючи карти новими географічними об’єктами ( додаток 2).
Хронологічно першою видано Генеральну карту України. Її першим варіантом була рукописна карта 1639 р. «Tabula Geographica Ukrainska»
( Українська географічна карта) масштабу близько 1 : 1 550 000 , яка міститься в рукописному атласі Фрідріха Гетканта , німецького фортифікатора, що перебував на службі в Польщі ( помер 1666 р. у Львові). На Українській географічній карті відображено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 назви островів, 13 назв порогів, 4 назви лісів, 2 назви морів . Карта зберігається у військовому архіві у Стокгольмі.
Друге видання Генеральної карти України «Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina . Cum adjacentibus Provinciis»
( « Загальний план Дикого поля , простіше кажучи України, з належними провінціями» ) було гравійоване Вільгельмом Годієм ( 1601 – 1652 ) і надруковане у Гданську 1648 р. ( масштаб близько 1 : 1 800 000 , південна орієнтація , 42х 54,5 см.) Карта постійно доопрацьовувалась.
Відомо декілька її варіантів. Так, видання 1660 р. «Сarte d'Ukranie Cotenant plusieurs Prouinces comprises entre les Confins de Moscouie et les Limites de Transiluanie» , гравійоване Ж.Тутеном у Руані як додаток до другого видання « Опису України» ( 1660 р.) дещо бідніше за змістом і рівнем виконання, ніж видання 1648 р. Карта доповнена зображенням Кримського півострова .
За масштабом , орієнтацією, розміром руанське видання ідентичне з картою 1648 р. Проте якщо на карті 1648 р. відображено 1293 об’єкти, у тому числі й 993 назви населених пунктів і городищ та 160 назв річок, то на карті 1660 року 1 223 назви об’єктів , у тому числі й 953 назви населених пунктів і городищ та 153 назви річок. Виділяють п’ять варіантів Генеральної карти України 1648 р. і шість варіантів карти 1660 р.
В атласі Ф. Гетканта міститься також план Козацької фортеці, який прийнято вважати першим картографічним твором Г.Боплана, присвяченим Україні.
Основна картографічна праця Г. Боплана « Спеціальний докладний план України разом з незалежними до неї воєводствами, округами та провінціями») – Спеціальна карта України масштабу близько 1: 450 000 – складається з восьми аркушів розміром 41,5 х 45см кожен. Вона вигравіювана і надрукована 1650 р. у Гданську В. Гордієм ( південна орієнтація). Це перша середньомасштабна військова топографічна карта великої території в Європі , на якій, крім річок, шляхів , лісів, гір зображено велику кількість населених пунктів ( усього 26 умовних позначень).
Відомо декілька примірників Спеціальної карти, які відрізняються між собою численними змінами та доповненнями. Нові видання ставали інформативнішими завдяки збагаченню змісту та розширенню зображуваної території ( передусім західноукраїнських земель на 7 і 8 аркушах). На четвертому варіанті карти виявлено 164 підписані нові географічні об’єкти і 290 виправлень у назвах. Загалом виділяють чотири варіанти Спеціальної карти.
З інших карт України Г. Бонплана відомими є карти нижньої течії Дніпра та виявлені уже в ХХ ст. текстові карти невеликого формату до « Опису України» ( додаток 2).
У 1639 р. Г.Боплан проводив зйомку течії Дніпра і смуги прилеглої території. Під укладення карти значна увага приділяється відображенню укріплень і шляхів. Уперше карти Дніпра Г. Біплана «Tractus Borysthenis» були опубліковані на трьох аркушах у другому томі латинського видання атласу голландського картографа і видавця Йоана Блау ( 1597/98 – 1673)
« Atlas Maior » ( Амстердам, 1662), Перші два аркуші мали масштаб 1: 232 000, третій – 1: 463 000 . Ці карти перевидавались п’ять разів у французькій, голландській та іспанській версіях атласу Й. Блау ( 1663 – 1672 рр.). Карта Дніпра Г.Боплана публікувалась також у « Новому» та « Великому» атласі Я. Янсона і в атласах, що видавали його спадкоємці. Г.Боплан зробив найбільший внесок у розвиток картографування території України ХVІІ ст. Його карти, видані на основі інструментального знімання на високому картографічному рівні , довгий час були найавторитетніші в Європі щодо відображення території України. І хоч назва « Україна» зустрічалась на європейських картах ще в ХVІ - ХVІІ ст., проте саме завдяки картографічним творам Г.Боплана та їх численним переробкам в Європі утвердилась назва «Україна». Г.Боплан вніс також корективи у спотворене зображення України ( і Польщі) на тогочасних картах: зменшив розтягнення території з півночі на південь і збільшив відстань із заходу на схід ( Київ – Львів). Це дозволило пізніше, близько 1700 р., французькому картографу Гійому де л'Ілю ( Деліль, 1675 – 1726) точніше відобразити загальну конфігурацію Європейського континенту і позбутись під зображення Європи помилки К.Птоломея в надмірній витягнутості Середземного моря зі сходу на захід [16].
Укладання перших навігаційних карт Чорного та азовського морів пов’язане з боротьбою Росії за вихід до моря і створення регулярного російського флоту указом Петра І від 20 жовтня 1696 року. Відтоді здійснювалися в Росії планомірні, організовані на державному рівні гідрографічні роботи та картографування морів. Для потреб російського флоту в 1696 році почалось картографування Дону, Азовського та частково Чорного морів. Уже в 1696 році на основі зйомок та промірювань було укладено креслення північно – східного узбережжя Азовського моря від Кривої коси до гирла Дону. У 1699 році для спуску нових кораблів віце – адмірал Корнелій Крюйс виконав зйомку та промірювання водного шляху від Азова до Керчі. Було видано атлас , що складався із 17 карт. У ньому частково відображені Лівобережна Україна та Північне Причорномор’я.
Керівництво морськими експедиціями, гідрографічними та картографічними роботами здійснювала Адміралтейств – колегія утворена указом Петра І у грудні 1718 року. На першому етапі опрацювання матеріалів морської зйомки укладалися плоскі карти із відповідними спотвореннями. Пізніше укладалися карти у проекції Меркатора, тому їх називали – (меркаторські), або правильні карти .
З азовським походом Петра І проти Османської імперії у 1695-1696 рр. пов’язують також карту, надруковану у 1699 р., на якій зображена Україна з прилеглими землями. Карта мала дуже довгу назву. На ній вперше зустрічається назва Мала Росія . Це була перша друкована карта російською мовою.
До 60 – х років ХVІІІ століття польове картографування в Росії розвивалося як єдина державна служба в організаційному й науково – технічному відношенні та щодо підготовки кадрів. Напівінструментальне знімання території України проводилось у межах полків. У 1725 р. було створено карти Харківського та Ізюмського полків, 1733 р. – завершено зйомки цих же полків і Охтирського полку у масштабі 1: 168 000 та 1: 336 000. До сенату надійшли карти повітів Київської та інших губерній. На повітових картах відображались картографічна сітка, опорні астрономічні пункти, гідрографія, мережа шляхів, населені пункти, адміністративні межі, окремі елементи ґрунтового та рослинного покриву, рельєфу тощо.
У ХVІІІ значна увага приділялась військовим картам. Панівна на той час тактика ведення бою не вимагала наявності топографічних карт на велику територію. Для військових потреб була створена рукописна («Генеральная карта всего Днепра, сочиненная от вершины его Смоленська и до Києва с
рекой Десной и с впадающими в них реками…») На карті вздовж Дніпра відображено фортеці, укріплення та населенні пункти . Детально показані пороги, острови. У національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського зберігається фотокопія ( «Генеральной ландкарті от Києва по р. Дніпру») Карта укладена і скопійована І. Синельниковим у 1759 р. (додаток 2)
Поступово підвищуються вимоги до змісту карт і збільшується кількість показників картографування, про що свідчить інструкція генерал – ад’ютанта А.І Шаховського у 1734 році. Активізуються топографічні знімання , що проводяться інженерним корпусом по кордону з Туреччиною. Картографуванням території України займався Данило Дебоскет, який уклав карту Запорізької Січі (1738,1742) та генеральну карту західного і південного кордонів Російської держави.
Розвиток російської картографії ХVІІІ століття тісно пов'язаний з діяльністю російської академії наук. У 726 р. їй було доручено укласти атлас Росії. Роботою керував француз Жозеф – Ніколя де Деліль, який ввійшов в історію як таємний надсилач до Франції копій російських карт, до яких мав доступ у академії наук. У атласі містилося 13 карт європейської частини російської імперії в масштабі 34 версти в дюймі і карти азіатської частини в масштабі 90 верст у дюймі. Основній території України присвячено 2 карти атласу. На них показано гідрографічну мережу, населенні пункти, ліси у вигляді окремих дерев і підняття рельєфу у вигляді окремих горбиків. Зображення України порівняно з попередніми картами покращилося. Детальніше і повніше показані річки, але багато неточностей допущено у відображенні узбережжя Чорного моря, контурів Криму, Азовського моря. Деякі з цих похибок були відсутні на попередніх картах, у тому числі і на катах Г.Боплана. Атлас Російський став підсумком першої державної зйомки Росії і був виданий картографічним твором, що мав великий вплив на розвиток російської та європейської картографії.
Особливо плодотворною була діяльність географічного департаменту 1757 – 1765 рр. коли його очолював видатний російський учений М. В. Ломоносов (1711 – 1765). М. В. Ломоносов надавав великого значення географічним експедиціям і астрономічному визначенню пунктів. Були проведенні знамениті експедиції академії наук, які багато в чому завдячують діяльності М. В. Ломоносова. У 1770 р. експедицію в Україну очолював Христофор Ейлер. Науковими результатами експедиції було визначення координат багатьох населених пунктів, проведені метеорологічні спостереження, укладення та уточнення карти Дніпра з прилеглими територіями від Запорізької Січі до Києва.
Велике значення мала експедиція Івана Ісланьєва (1768 – 1773), яка провела астрономічні спостереження і зібрала природно – історичні відомості на більшій частині території Росії, в тому числі й України.
Найбільшого розвитку великомасштабне картографування в Російській імперії у другій половині ХVІІІ ст. набуло під час так званого генерального межування, розпочатого в 1765 р. і закінченого в першій половині ХІХ століття. Межові плани були юридичними документами, що закріплювали право на землю. Межування виконувалися за особливими інструкціями. Основою зйомки був хід по межі з вимірювання кутів астролябією та відстаней за допомогою ланцюгів довжиною 10 сажнів. У пунктах стояння визначався напрямок на магнітний полюс.
Для створення повітових планів звичайно використовувався масштаб 1 верста в дюймі (1:42 000). Хоча плани межування фактично не прив’язувались до системи географічних координат і мали невисоку точність та детальність. На території України роботи з генерального межування не мали такого значення, як у Росії, і до 1797 р. цілком була обмежована територія Харківської губернії, а також значна частина території Катеринославського намісництва. Більшість карт ХVІІІ століття були рукописними [17].
Сучасний підхід до картографування території України. Краєзнавчий атлас Нововоронцовщини
13 10 2014
3 стр.
У хлібі міститься від 4,7 до 7 білка і від 40 до 45 вуглеводів, які щодня забезпечують 1000-1600 кКал енергії. Отже, половину чи добру третину всієї енергії і рослинних білків, нео
25 09 2014
1 стр.
Гриф надано Міністерством освіти і науки України лист за №1/11-2801 від 16. 08. 2000 р
26 09 2014
10 стр.
Начальник управління профілактики соціально-небезпечних хвороб, сніду та формування здорового способу життя моз україни
11 10 2014
1 стр.
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"
08 10 2014
17 стр.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Інститу
11 09 2014
1 стр.
Міністрів України від 10. 10. 2001 №1306, «Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України», затверджених Наказом Міністерства освіти і науки Укр
02 10 2014
1 стр.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
11 10 2014
6 стр.