Монографія «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» є фундаментальним дослідженням однієї з найменш вивчених і водночас найбільш складних сторінок історії Другої світової війни – функціонування утаємниченої структури гітлерівських СС «Спадщина предків» («Ahnenerbe»).

Авторам наукової праці в умовах обмеженості джерел, засекреченості значної частини матеріалів з теми у західних архівах вдалося представити цілісну картину діяльності «СС-Аненербе» як складової частини нацистських спецслужб, а також відточеного інструменту для технологічного та окультно-ідеологічного забезпечення встановлення «нового порядку» у Німеччині та на окупованих територіях. Слід наголосити на тому, що дана тема була табу не лише у радянській історіографії; навіть власне німецькі історики до сих пір надзвичайно обережно вивчають містичну спадщину Третього Рейху, віддаючи перевагу т. зв. «соціальній історії».

Адольфу Гітлеру сучасники приписують наступну фразу: «Той, хто вважає націонал-соціалізм виключно ідеологією нічого в ньому не розуміє. Це навіть більше, ніж релігія». Справді, містицизм тотально пронизував державний апарат Третього Рейху. Зазначене знайшло своє відображення у стародавній рунічній символіці, зверненні як до міфології дохристиянського періоду, так і до спадщини окультних орденів середньовіччя й новітніх часів.

Не залишилися осторонь і гітлерівські спецслужби під егідою СС. Їхнє керівництво, віддіючи належне матеріалістичним науковим розробкам, захоплено висувало все нові й нові ідеологічні та езотеричні підстави для обґрунтування виключної ролі «німецької крові» в історії людства. Лідери СС розглядали власну організацію в якості елітарного прошарку у струнко ієрархієзованому суспільстві Третього Рейху та переносили цю практику і на окуповані в ході Другої світової війни території, у т.ч. й України. Їхніми природними союзниками тут стали представники місцевого німецького населення («фольксдойче»). Разом з тим, нацистська влада обмежувала поширення всієї сукупності езотеричних знань, якою мала володіти лише утаємничена і спеціально підібрана еліта.

Поєднання глибинного давньогерманського історизму з духом мілітаристської Німеччини «у солдатських чоботах та залізному шоломі» запустило механізм організаційного оформлення «СС-Аненербе» і перетворення її, на думку авторів книги, на генератор «нової чорної цивілізації» з найсучаснішими технологічними розробками. Зародившись із невеликої спілки геральдистів, «Спадщина предків» пройшла шлях від навчального товариства (1935 р.), дослідницького інституту (1937 р.), штабної структури центрального апарату СС (1942 р.) до організації, що діяла практично у всіх наукових і псевдонаукових напрямах. Почавши із вивчення германської історії та етнографії, «СС-Аненербе» завершило свою діяльність з унікальним багажем технічних, медичних та психологічних розробок – фактично айсбергом, більша частина якого й понині знаходиться під водою.

Дослідники відмічають, що «СС-Аненербе» виявилася причетною до масштабного вивезення культурних цінностей з окупованих Німеччиною територій. Опрацьовуючи цей спадок завойованих народів, фахівці «СС-Аненербе» першочергово звертали увагу на «великонімецький» культурний вплив. Звісно, що це не могло не супроводжуватися фальсифікаціями та перекручуванням історичних подій, ідеологізацією та містифікацією найменших дрібниць минулого. Таким же надпотужним окультним фоном з подачі «СС-Аненербе» супроводжувалася і підготовка та навчання есесівського офіцерського корпусу.

Особливу увагу автори монографії звертають на той вплив, який чинила «СС-Аненербе» на повсякденне життя Третього Рейху. З урахуванням окультної історії відбувався відбір як імені новонародженої дитини, так і місця будівництва архітектурних споруд. Значні зусилля були спрямовані на містифікацію суспільної свідомості, відродження родового мислення та войовничості німецької нації.

Не обмежуючись теоретичними розробками, «СС-Аненербе» здійснювало і практичні дослідження – експедиції, випробування нових апаратів, етнографічне вивчення німецької діаспори в Західній та Східній Європі, археологічні розкопки. Жахливу пам’ять по собі залишили експерименти згаданої тематики з вивчення можливостей людського організму.

Слід особливо наголосити на тому, що високотехнологічні розробки нацистського спецінституту були унікальними для свого часу, і багато в чому випередили його, особливо у сфері енергії атома, реактивних двигунів, ракетної техніки, інфразвуку. Зайвим буде доводити, що інтелектуальна спадщина «СС-Аненербе» виявилася безцінною для переможців Другої світової війни.

Парадоксально, що із цілковитим розгромом гітлерівської Німеччини культурний спадок СС та нацизму в цілому виявився набагато більш стійким до часу, аніж це могло б здатися у 1945 році. Нинішня популярність неонацизму та естетики Третього Рейху – зайве тому свідчення. «СС-Аненербе», акумулювавши у своїй діяльності історичний спадок культу сили, жорстокості, окультних наук багатьох епох і народів, фактично послала цей надпотужний імпульс у майбутнє. Дослідження та належна оцінка цього явища мають стати справою не одного покоління вітчизняних інтелектуалів-науковців.

Виходячи з вищевказаного, вважаємо за доцільне рекомендувати монографію «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» до друку. Окрім того, хотілося б побажати авторам і далі продовжувати копітку роботу над об’єктивним висвітленням подій, пов’язаних із минулим спеціальних інституцій Третього Рейху, оскільки відомо: забута чи сфальсифікована історія може повторюватися у майбутньому.