Рідна мова – життя духовного основа

Мета. Подати учням відомості про походження Всесвітнього Дня рідної мови, актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації;

розвивати культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання, пам’ять; формувати високу пізнавальну культуру;

прищеплювати інтерес до вивчення інших мов, до культурної спадщини інших народів;виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Форма проведення: літературно – музична композиція

Обладнання: портрети письменників різних народів, стіннівки, аудіо записи, національні костюми учасників, плакат «Рідна мова – життя духовного основа».

Хід проведення

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно»

Українець. Шановні гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше – торжество рідної мови.

Виходить козак із наказом, зачитує його.

Наказ: Вельмишановна громадо та гості нашої шкільної держави! Нині світлеє свято зібрало нас у цьому залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.

Українка. Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас.

Українець. Вчитель. Мова… Слово… Здавна люди розуміли велику їхню силу.

Ну щоб здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує…

(Вірш «Рідне слово» Д. Білоуса.)

Учень. Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм

і, снивши там від сонця жару,

зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

в сім’ї великій, вольній, новій.

Українка. Опанувати мову людина починає з дня народження. Спочатку прислуховуючись до слів матері, рідних, згодом – вимовляючи звуки, слова. Протягом життя – людину супроводжує мова.

1 – учень Боже, Отче милостивий,

Ти, нам дав ту мову красну.

Поміж іншими найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

2 – учень Мова – краса спілкування.

Мова – як сонце ясне.

Мова – то предків надбання.

Мова – багатство моє.

3 – учень Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза джерело.

Мова – то наша світлиця,

Вона – як добірне зерно.

4 – учень Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожать.

Без мови немає країни,

Мову, як матір любіть.

Українець. Ми – інтернаціоналісти, ми – патріоти. Ми глибоко шануємо російську мову, мову міжнаціонального спілкування. Мову, завдяки якій розуміли один одного спеціалісти різних національностей, що ліквідовували чорнобильську біду. Мову, якою спілкувались інтернаціональні бригади братніх республік, коли стихійне лихо спотворило вірменську землю.

Україна – багатонаціональна держава. Живуть тут і українці, і росіяни, і грузини, і білоруси, і греки, і багато інших народів.

Хлопчик (в українському вбранні)

Люблю, мов сонце, материнську мову…

Нам кожна братня мова дорога.

Грінченко и Даль ведуть у даль чудову.

О словників жага, віків снага!

А слово і голубить, і карає,

А слово і вбиває, й воскреша…

Ти, мово, - море, небо неокрає,

Несмертність наша, правда і душа.

Чи здатна розгулятись бездуховність,

Якщо в душі цвіте віків любов?

Глибинна мови рідної верховності,

Вершинна чарівливість братніх мов.

( С. Литвин)

Дівчинка.

Искони так повелось на свете:

Уважающий себя народ,

Где б ни обитал он на планете,

Свой язык с любовью бережёт.

Українка. Пісня! Вона приходить до нас тихого вечора, ніжного і лагідного, навіює нам змалечку поетичні образи Землі, Сонця, Неба і доброго ранку, вчить нас любові до рідного краю, до людей.

Народна пісня – голос невсипущий

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний

Не вийде з моди сущого життя.

Для вас звучить пісня «Наша мова».

Українець. Наш народ дуже любить жарти, так давайте і ми пожартуємо. Починаймо!

Пряник

У вас зуби є, дідусю? –

Онучок питає.

Дід журливо посміхнувся:

- Вже давно немає.

Це почувши, хлопченятко

Зраділо без краю.

- Тоді пряник потримайне,

А я пострибаю.

Українка. Русские народные песни. Радостные или горькие, гневные или нежные летят они над просторами моей страны.

(Звучить російська пісня )

Хлопчик: (у російському вбранні). Російська мова – мова Пушкіна, Толстого, Менделєєва, Корольова, Вавилова. Знати, володіти вільно двома і більше мовами завжди було ознакою культурної, освіченої людини.

Великий язык великой земли!... Язык, ставший общим и дорогим для всех народов, связанных общей борьбой, общей судьбой, общей мечтой!

В зале раздаётся крик: «Та шуруй ты прямо! Шо вы за народ? Впереди свабодно! Пр-а-ахади вперёд!» На сцену «вламывается» ультрамодная личность – ученик, исполняющий юмореску П. Глазового «В трамвае».

У ТРАМВАЇ

У трамваї повно.

Что ви за народ?

Впереді свободно,

Проході вперод!

Чи чево, чувашка,

Прьося на носок?

Опупєла, что лі?

В головє п’єсок?

Нікакіх пойнятій

Об культурє нєт.

Убєрі свій лікоть,

Он же как шкілєт.

Дама в полосатом,

Топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться,

Как срєді джунглєй.

Ти, піжон у шляпє,

Глазом нє косі!

Єздяй у таксі.

Да протрі глядєлкі,

Кориш дорогой!

Ти же мнє на тухлю

Лєзєш сапогой.

Что ти строїш хаханькі,

Будто нє прі чом?

Я же тібя спрашую

Руським язиком! –

Так, бува, в трамваї

Здоровань гука.

А у нього мова

Чуєте, яка?

І либонь гадає

Лобуряка той,

Що він руський знає

Так, як Лев Толстой.

Українець. Не пора ли решительно взяться за лодырей, не понимающих значения изучения русского языка, за тех, кто из всего его лексического богатства усвоил лишь три слова: брать, есть, спать!

Инсценировка «Ленительный падеж»

Последние слова перекрываются оглушительным храпом. Все ведущие испуганно оборачиваются и «отлетают» в стороны. На сцене, храпя и присвистывая, спит мальчик. Входит девочка – участница инсценировки «Ленительный падеж»

Девочка: Спросили Лежебокина!

Мальчик (вскакивая и протирая глаза): А? Что? Меня?

Пока мальчик «просыпается», на сцену выбегают остальные участники инсценировки.

Чтецы и мальчик по очереди:

- Ану – ка расскажи,

За что ты ненавидишь так,

Не любишь падежи?

- Давным – давно все школьники

Их знают на зубок!

- Их за два года выучить

Один лишь ты не смог!

- Вопросы неуместные…

Тут не моя вина, -

Пусть лучше им ученые

Изменят имена!

Ведь я падеж творительный

Нарочно не учу:

- Ну, а такой как дательный?

- Я с детства не терплю!

Давать, делиться чем – нибудь

С друзьями – не люблю!

- Ну, а предложный?

- Предложный? Ненавижу я!

Чтоб не учить урок

Всегда искать приходится

Какой – нибудь предлог!

- А чем же плох винительный?

- Тут вовсе я сердит!

Отец во всякой шалости

Всегда меня винит!

- Да… Переделка, кажется,

Серьёзная нужна…

А ты не смог бы новые

Придумать имена?

- Давно придумал!

- Какие???

Мальчик отходит в сторону, становится в презрительно – гордую позу, перечисляет, загибая пальцы:

- Взятельный!

Грязнительный!

Лежательный!

Губительный!

Ленительный!

И, наконец, простительный!

С гордо поднятой головой мальчик удаляется со сцены под дружный хохот участников инсценировки. Продолжая смеяться, ребята убегают.

Українка. Стук, стук, каблучок,

ми танцюєм гопачок.

Наш веселий, неповторний,

Наш завзятий, наш моторний.

Говорити будем так:

«Славний танець наш «Гопак»!»

(Танець «Гопак». Виконують учасники ансаблю).

Українець, українка.

Моя ти рідна, горда мово!

Як не любить ту мову нашу?

Мені вона найкраща в світі,

Гарніша, ніж весняні квіти…

І, як найпершої любови,

Не заміню тієї мови!

Її ніколи не віддам

В поталу недругам. Не дам

Над нею кпити і сміятись,

Щоб легкодухим не страхатись,

Скажу за тебе гнівне слово,

Моя ти рідна, горда мово!

Пилип Вакулен

Українець, українка. (на фоні музики).

Як хороше сміятися, кохати.

Як хороше тихенько сумувати.

Як хороше стрічатися, прощатись.

Як хороше нам на світі просто житии!

Як хороше прокинутися вранці,

Як хороше, що сни сняться вночі.

Як добре, що крутиться планета.

Як хороше всім на світі без війни.

Як хороше, що молодий, завзятий.

Як хороше, що мріє живеш.

Як хороше, що дружбою багатий,

З Добром і Правдою у світ ідеш.

Мова – це найбільший скарб народу. Це саме той інструмент, який єднає людей однієї нації, робить їх єдиним цілим.

Вітаємо усіх з цим святом, і бажаємо ніколи не забувати рідної мови, адже чим більше на землі буде мов, тим різноманітнішим буде й життя на нашій планеті!