Великдень найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву Пасха

Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.

До Великодня віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів. Найосновніше завдання під час посту — не кривити душею, не обманювати. Власне, покаяння — це не так сльози і доземні поклони, як сміливість правди: свідоме і відверте визнання своїх помилок. Водночас піст не є чимось, що саме собою викликає Божу благодать і прощення. Це тільки засіб, за допомогою якого вірні отримують нагоду «увійти в себе», подивитися: хто там, в душі, оселився і що поробляє і спробувати «прочитати» справжні наміри, що стоять за нашими вчинками. Піст — це водночас і дорога, і зупинка для мандрівника з тим, щоб озирнутися довкола і поміркувати про кінцеву мету шляху.

Чому перед Великоднем постувати слід сорок днів? У Старому Завіті Господь звелів синам Ізраїлю щороку давати десятину з усього, що вони набували, аби мати благословення в усіх своїх справах. Згодом Христові апостоли постановили присвячувати Богу десяту частину року. Отож чотири тижні Великого посту — це визначена Богом десятина кожного року, в яку християни, відмовляючись від гамірної біганини за проминущим, присвячують себе служінню Богу для спасіння душі. Водночас сорокаденний Великий піст є згадкою про те, як Син Божий молився й постив у пустелі (коли його спокушав злий дух) і пізніше, готуючись до страстей. Розмірковуючи про це у тиші, молитві й у щоденному побуті, християни намагаються усвідомити задум спасіння і пройти за Ісусом його шлях до Голгофи, щоб разом з Ним воскреснути у Його славі.

Великий піст — це ніби й сесія для студента. Ніби під час іспиту, людина в ці кілька тижнів має нагоду побачити, наскільки вона володіє собою, як глибоко опанувала життєво необхідними знаннями, наскільки близькою є до Бога? І — наскільки є вільною. Скажімо, як довго (і чи взагалі здатна) протримається без цигарочки, пляшечки, «голубого вогника», iнтернету? Чи може контролювати свої звички, емоції, вчинки? Чи вміє

усвідомлювати причини своїх помилок і не перекидати відповідальність за них на когось іншого? «Деякі люди розглядають піст як час утримання від деяких речей (м'яса, молочних продуктів, делікатесної їжі), але його краще розглядати, як час набуття речей, необхідних для змістовного і радісного життя.

Піст, молитва і допомога потребуючим — це ніби ліки від душевної хвороби гріха.

Великий піст має дві частини. Перші шість тижнів є, власне, Великим постом, а останній тиждень (Страсний, Білий, Світлий) особливо суворий, бо присвячений пам'яті про Страждання і Хресну смерть Христа для спасіння людей. Великий піст поділяється на Чотиридесятницю і Страсну седмицю. Перша частина посту (свята Чотиридесятниця, період, коли ми йдемо до Бога) символізує сорокарічний шлях Мойсеєвого народу з єгипетської неволі до Ханаану. Остання седмиця (коли Бог іде до нас через ув'язнення, Тайну вечерю, страждання, Голгофу, сходження в пекло) містить дні співпереживання, зради, страждань і хресної смерті Христа.

Майже кожен тиждень Великого посту має народну назву. Перший тиждень зветься Жильним, так само як і його понеділок, бо в цей день колись споживали лише воду і спеціально випечені прісні коржі-жиляники з хріном. У суботу жінки несуть до церкви хліб і віск та замовляють панахиду по небіжчиках. Четвертий тиждень має назву «середохресний». Колись, як минало три з половиною тижні посту (якраз у середу) — господиня випікала пшеничні хлібчики у формі хрестів (для кожного члена родини і ще кілька), мастила їх медом і посипала маком. П'ятий тиждень Великого посту — Похвальний; на його суботу припадає свято Похвали Пресвятої Богородиці. Шостий тиждень називається Вербним, люди несуть до церкви святити вербу. Останній тиждень перед Великоднем зветься Білим, Чистим або Страсним, у пам'ять про Страсті Господні. У цей тиждень найсуворіше дотримуються посту.

Згідно з Типіконом (Статутом) Православної Церкви, існують певні вказівки щодо трапези у дні Великого посту.

Понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця — споживання їжі без м'ясних, молочних продуктів і без олії.

Субота і неділя — «дозвіл на єлей», тобто дозволяється їжа з олією.

Вхід Господній у Єрусалим («Вербна неділя»), Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) — дозволяється споживання риби.

Особливо суворий піст Православна Церква наказує зберігати в першу і Страстну седмиці: у понеділок і вівторок найвища ступінь посту — повне утримання від їжі;

Великий Четвер — дозволяється їжа з олією;

Велика П'ятниця — суворий піст, повне утримання від їжі.

Велика Субота — після Літургії дозволяється споживання помірної кількості їжі (без олії).

Вхід Господній у Єрусалим — велике християнське свято у неділю Вербного тижня, перед Великоднем. Народні назви - Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).

Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих. Його виникненню послужили біблійні оповіді: Ісус в'їжджав до Єрусалима на ослі, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя. На жаль, у нас це дерево не росте, але його прекрасно замінила верба - саме її освячують у церкві в Вербну неділю.

У Вербну неділю правиться Служба Божа. Священик одягає світлі ризи. Після Служби Божої він благословляє галузки дерев, скроплюючи їх свяченою водою на згадку про в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим.

Першими намагалися взяти галузки діти, вважаючи, що кому дістанеться найбільша - той буде найщасливішим.

При цьому було своєрідне повір’я, що потрібно відщипнути пухнастого котика і проковтнути його: “Щоб горло не боліло і не наростали в ньому ґулі”. Люди вважали, що хто отримав гілочку верби без листя або суху, в того не вестимуться вівці.

З посвяченими гілками верби у нашому народі пов'язані різні звичаї. Ці гілки ставили в хаті за іконами чи садили на городі. Ними благословили худобу, коли перший раз виганяли її на поле пастися. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили. Гріх було топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніші галузки, що залишалися після освячення, спалювали на вогні, щоб не потрапило під ноги.
Виходячи з церкви в Вербну неділю, люди один одного легко торкалися лозою, кажучи: "Не я б'ю, лоза б'є,від нині за тиждень буде Великдень".

А діти і молодь, "б'ючи" лозою один одного, примовляли:

"Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!"
Так пригадували собі, що за декілька днів буде Великдень.

Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
16. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

Численні повір'я, численна символіка верби — збереглися частково й до цього часу.
У Вербний тиждень не можна було сіяти конопель і городини, оскільки “буде ликовате, як верба”, а також буряків, бо “будуть гіркі”.

Останній тиждень перед Великоднем носить декілька назов: Білий, Жильний, Чистий та Вербний, в Галичині - Вербний або Шутковий. Чистим називали цей тиждень в давнину, бо протягом цього тижня очищали вогнем та водою хату, господарство, рід, а пізніше — село; все господарство повинно було очиститись перед Великим днем від усякої нечисті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди. Хата мусіла бути очищена, вимазана-вибілена; всі лавки, столи, начиння — випарене, вимите; білизна — попрана до останньої ганчірки.

Хліви, комори, обори, стайні, кошари, подвір'я, клуня (стодола) — все прибиралось, всюди виміталось, чистилось, упорядковувалось після зими; „чистителями й святителями" — вогнем і водою, ізганялось усе лихе, недобре...

Усі дні чистого тижня були зайняті, робота розподілена так, щоб до Великодня головні праці в полі та городі до четверга - були закінчені.

Уранці мати будила доню, коли така була, милися сами й починали „водою" очищати хату — білили стелю, стіни, піч, вимазували у печі, в челюстах, на припічку, та долівку вимазували жовтою глинкою, а підводили червоною навколо. Далі мили стіл, лави, мисник, сволок, гради, вікна, двері, одвірки. Решту часу витрачали на працю в городі. Деякі городні рослини мусіли бути до великого четверга посіяні, грядки впорядковані.

Господар основне мусів до великого четверга закінчити з головними польовими роботами. Так проходив понеділок чистого тижня.

У господині цей день був зайнятий „по вуха". Усе, що тільки було в хаті, до останньої ганчірки, мусіло бути випране, висушене й покачане. Після прання господиня продовжувала роботу в городі:

Господар працював у полі, а коли був час — готував сухі дрова ,,під паску", прибирав обори, стайні, кошари та хліви.

Господиня вже з вівтірка готувала, відбирала яєчка для фарбування (крашення). Писанки ж писали дівчата, коли були такі в родині, та господині; коли ж не було в родині дівчат, то писала сама господиня; викінчувались писанки в перших три дні чистого тижня.

Господиня продовжувала роботу попередніх двох днів — закінчувала з садженням города, мащінням хати всередині й зовні, пранням тощо. З середи готувала для свячення паски та взагалі святочне; готувала святочну білизну та одяг для всієї родини.

Господар закінчував працю в полі, а по закінченні — прибирав, робив лад на подвір'ї, в клуні, коморі, на дровітні, в возовні — всюди.

Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе ріщя і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерти і всякої нечисти».

Існує повір'я, що в Чистий четвер, до східсонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож: хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Викупавшися, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки».

У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.
Ввечорі в церкві відправляються «Страсті». Колись у наших селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було.Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо «нечиста сила занесе в пекло».

Люди, повертаючися з церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціяльні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.

Полум'ям страсної свічки випалювали (вірніше — викопчували сажею) хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці до «Рахманського Великодня»), але не скрізь. Так на Харківщині, в слободі Критській було повір'я, що страсний хрест — «корисний на випадок пожежі», а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга.

Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу.

Страсна свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, «щоб грім хати не спалив». Тому страсна свічка ще називалася «громичною» або «громицею». Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. В день Стрітення, коли «зима з літом зустрічається», запалювали «громичну» свічку — «щоб літо зиму побороло». Від цього Стрітення ще називається «Громицею».

«Є такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п'ють. Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби»

На Покуті у Великий четвер дівчата заворожують собі красу. Вони збираються перед світанком на берегах рік та озер і там дожидаються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускають коси і стрибають у воду, примовляючи:

Водане, на тобі русу косу, Дай мені дівочу красу!

Велика (страсна) п'ятниця — п'ятниця Великого або Страсного тижня, два дні перед Великоднем. Християни присвячують цей день згадці про страждання, смерть Ісуса Христа на хресті, зняття Його з хреста та похованню.

Головним християнським обрядом у страсну п'ятницю є винесення плащаниці. Плащаниця символізує полотно, в яке був загорнутий Ісус Христос після зняття з Хреста. Після Воскресіння на полотні залишився відбиток Його Образу, який утворився, як дослідили учені, шляхом великого випромінювання. Це єдиний день в році, коли не правиться Служба Божа, є лише Вечірня з винесенням Плащаниці. її виносять у другій половині дня. Іде тричі обхід довкола церкви з Плащаницею, яку несуть за чотири кінці священики або старші парафіяни. Після обходу Плащаницю кладуть на приготований стіл посередині церкви. Віруючі приступають до Св. Плащаниці і побожно її цілують. Божий гріб прикрашають квітами і лампадками, за ним ставлять хрест без Розп'яття з полотном.

Віруючі люди не їдять нічого до виносу плащаниці. Повернувшись з церкви, родина сідає за стіл вечеряти. Вечеря у Страсну п'ятницю — пісна, навіть риби їсти в цей день не годиться. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками. У цей страсний день не можна ні шити, ні рубати дров, ні співати. Господиням дозволялось тільки пекти паски та садити капусту. "Як тільки посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, йдуть на город садити розсаду капусти - щоб здорова як паска була. Але якщо паска не вдасться, верх западе, або пустою буде, то вважалось, що це знак на поганий врожай та негаразди в усій родині".

До плащаниці християни приступають не тільки у п'ятницю, але й в суботу цілий день.

Вели́ка субо́та, Страсна́ субо́та — субота страсного тижня, присвячена спогаду про перебування Ісуса Христа у гробі і Зішестя його в пекло для рятування душ померлих, а також готуванню до Великоднім торжествам, що святкуються у ніч із суботи на неділю.

На заутрені Великої Суботи плащаниця обноситься навколо храму, підноситься до відкритих царських воріт і повертається на "гробницю" посередині храму. Літургія у цей день буває пізніше, ніж звичайно, і з'єднується з вечірнею. На службі читаються п'ятнадцять паремій, що оповідають про старозаповітні пророцтва про спасіння людей хресною смертю Спасителя.

Незадовго до півночі у всіх храмах служиться всеношна, на якій плащаницю несуть у вівтар і покладають на престол.

Господиня пече чорні паски (паляниці). Після паляниць засуває в піч пекти поросятко, шинку, ковбаси, та поріб'я. В гарячу піч засуває писанки запекти, а вийнявши обтирає сухою шматкою, яка набуває чарівних і цілющих властивостей. Господар найчастіше красить крашанки; коли господар зайнятий, то це робить господиня. Варяться яєчка на посвячення, потім обирають шкаралупи й пускають на' воду до рахманів, або викидають на дах хати. Разом з господарем сучать свічки до паски та на стіл, одну світять під час розговіння, а також вона горить і уночі.

До пізньої ночі клопочуться господині, готуючись до Великодня.

Жoдна церква в Україні не вміщала людей на Великдень. У цей день ішли всі до церкви, навіть і ті, що протягом року в церкві не бували, за винятком того дня, коли йшли сповідатися.

Церква на Великдень сяє в численних вогнях-свічках; духовенство в білім парчовім одязі-ризах; хор заздалегідь готується до великодньої служби, до того веселого й чудесного співу великодньої утрені. Священики періодично виходять до вірних з могутнім окликом: „Христос Воскрес!" З численних людських грудей вибухає величне „Воістину Воскрес". Після обміну цими радісними привітаннями вся церква тричі, разом з хором, співає великодній тропар: „Христос Воскрес із мертвих..." Глибоко вражає вірних читання високомистецького, глибокого філософського змістом „Слова Івана Золотоустого" та читання Євангелія на кількох мовах на знак, що християнство прийняли численні народи. Кожне речення Євангелія супроводжується веселим великоднім передзвоном.

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає "Христос воскрес!", а всі присутні відповідають "Воїстину воскрес!" Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Потім люди розходилися по домівках, щоб сповістити про велику радість, вітаючи одне одного: "Христос воскрес!". Їм відповідали: "Воістину воскрес!" – і цілувалися тричі. Після тривалого посту Свята Церква дозволяє всіляку їжу, щоб люди одержували духовну радість і радість від земних дарів. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо й про них Церква співає: "Один одного обіймемо і назвімо братами і тих, хто ненавидить нас, простімо всім заради Воскресення.

Великдень багатий різноманітними народними звичаями. На Великодні свята, як і на Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже це — "Великий День".

Розговіння. Урочисто всі сідають за стіл ще досвіту, здебільшого по старшині. Коли є малі діти — й їх будять, а навіть немов¬лят на руках тримають, щоб разом сидіти за свяченим, ра¬зом розговлятися. Це розговіння вважається разом з душами дідів-прадідів, що в цей день не вважають їх за покійників. Батько, чи дідусь (старший) сідає на покуті, на святому місці, де перебувають у цей час духи-душі, решта сідає по старшині на застелених рушниками лавках, бо поруч „сидітимуть і душі". Розговляються лише досвіту, бо душі сидітимуть за спільним свяченим лише до сходу сонця, а як розвидниться, вони сидітимуть „по кутках":

Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини), зі словами благословення роздає яєчко і промовляє:

— Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим здоров'ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свій покров. Щоб ми змагалися зростати духовно і виховували у такому ж дусі своїх дітей. Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати. "Христос воскрес!" — "Воістину воскрес!" — відповідають усі присутні за святковим столом.
Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні з давніх-давен, адже яйце символізувало зародок нового життя. У християнстві яєчко є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на свято.

перед тим як з’їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосувався (цілувався) з нею, сповіщав: «Христос Воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи і, нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються».
Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте».
Після розговіння молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік.
Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено».
Після обіду належало не пити води години дві - тоді і в полі під час жнив не будуть хотіти води.
Із залишками святкової Пасхальної трапези поводилися дуже обережно. Отже, всі залишки паски збирають і закопують у такому місці, де ніхто не ходить - щоб не топталися по святій; кидають на воду (у річку), щоб пішло за водою.

У чудодійну силу шкаралупи свячених яєць також свято вірять: шкаралупу від яєць чи писанок тримають на палицях на городі, щоб не заводилися в землі черв'яки; коли садять часник, то шкаралупи прикріплюють на двох встромлених у землю палицях, сподіваючись, що часник буде круглий, як яйце.
Кістки з свяченого поросяти закопують, щоб не йшов град. Кістки з риби перетирають на порошок і п'ють від кольок. Сіль використовують як ліки від більма в худоби (вдувають в очі); дають корові, щоб краще їла. Хрін - ліки від зубів. Пшоно сипали курчатам, щоб не хапала їх сорока чи ворона.
Маком обсівали корівники, щоб відьма корів не доїла (бо їй спочатку потрібно зібрати цей мак); обсипали подвір'я там, де був небіжчик, - щоб не приступав до будинку.
Крейдою писали хрести на дверях, щоб нечиста сила не ввійшла до дому, зберігали як ліки «від печії»; обводили могили - щоб відьми не розкопували.
Свяченим ножем розрізали паску і все священне. Потім його ховали, а влітку, коли грім з градом, кидали на двір навхрест лопату і кочергу, а між ними встромляли ніж.
У цьому ножі така сила, що відразу можна заколоти їм кабана.
Особливим було ставлення до рушника, в якому святили паску. Його витягали, коли у жінки починалися пологи, щоб легше було.

Отже, згадаємо на Великдень,

що людина повинна любити всіх і все:

живу і мертву природу – людей,

тварин, рослин, гори, річки й моря,

бо все це – дар Божий для людини!

За матеріалами з сайтів

https://www.malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=3835&mode;=threaded&pid;=84136

https://traditions.org.ua/sviatkovyi-kalendar/vesnianyi-tsykl/319-y-s

https://forum.roditeli.com.ua/view/velikodni_svjata