Тема 1.2. Принципи та джерела трудового права.

План

1.Поняття та класифікація принципів трудового права.

2.Поняття та класифікація джерел трудового права.
У результаті вивчення теми студенти повинні знати:

- поняття принципів трудового права та їх класифікацію;

- принципи трудового права, закріплені в Конституції України, КЗпП та інших нормативних актах;

- зміст принципів трудового права;

- поняття джерел трудового права та їх класифікацію;

- Конституцію України, КЗпП та інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини;

- підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

- міжнародні правові акти про працю.

-1-

Поняття та класифікація принципів трудового права.

Трудове право України як складова частина загальної теорії національного права, як самостійна галузь права має певні принципи правового регулювання праці.

Термін "принцип" ( походить від лат. ргіпсіріит — основа). Принцип — це те, що лежить в основі певної теорії науки. Принципи права — це виражені у праві вихідні нормативно-керівні начала, що характеризують його зміст, основу, це закріплені в ньому закономірності суспільного життя.

Принципи правового регулювання праці можуть бути закріплені в законі ("Про зайнятість населення", "Про охорону праці"), а можуть і не закріплюватись у законі. Саме це й зумовлює різні підходи вчених-правознавців до визначення їх кількості та формулювання.

Згідно із загальною класифікацією правові принципи за сферою дії поділяються на три групи:

1) загальноправові (законність, гуманність, демократизм, рівноправність тощо), що властиві будь-якій галузі права;

2) галузеві, що відбивають сутність конкретної галузі права;

3) внутрішньогалузеві, що виражають сутність конкретного інституту трудового права (принципи, які сприяють працевлаштуванню, винагороді за працю, розв'язанню трудових спорів тощо).

Поряд із зазначеним принципи трудового права виражають політику і мораль у галузі праці, тому значення основних принципів правового регулювання праці реально виявляється у тому, що в них:

1) закладено основу, ядро, що сприяє розвиткові всіх інститутів трудового права; визначаються шляхи створення, реалізації та захисту норм трудового законодавства. Хоча на відміну від конкретної норми права принципи не мають таких елементів, як гіпотеза, диспозиція і санкція, вони впливають на правову політику держави в регулюванні праці на підприємствах незалежно від форми їх власності;

2) визначено положення суб'єктів трудового права, їх права й обов'язки, зокрема рівність і свобода в галузі праці;

3) відображено основи, що об'єднують окремі норми трудового законодавства в систему галузі праці та сприяють розвитку трудового законодавства й застосуванню норм діючого трудового права.

У сучасних умовах розвитку України формулювання основних принципів трудового права тісно пов'язане, а точніше, зумовлюється новим змістом Конституції України від 28 червня 1996 p., КЗпП України і міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною.

З огляду на те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), в Україні визначаються та гарантуються права та свободи людини й громадянина відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. У ст. 1 і 3 Конституції України вказується, що Україна — соціальна і правова держава; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це й зумовлює те, що політика держави повинна забезпечувати соціально-економічні права громадян як найважливіші й найжиттєвіші для них. Ці конституційні положення мають надати реформам соціального спрямування і "повернути їх лицем" до людини праці. Тому під час формування основних принципів трудового права слід ураховувати їх зв'язок з основними трудовими правами, обов'язками та юридичними гарантіями для їх реалізації.

Основні принципи трудового права за спрямованістю умовно об'єднуються у три групи, кожна з яких випливає з таких основних джерел трудового права, як Конституція України та КЗпП України. Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному використанню робочої сили. Друга група об'єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Третя група включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника у процесі праці.

Кожний з основних принципів трудового права (свобода праці та зайнятості, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива винагорода за працю, охорона праці, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо) належно спрямований і наповнений відповідним змістом. Першу групу становлять три основних принципи трудового права:

1) свобода праці й зайнятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, ст. 5, 21, 49-4 КЗпП України);

2) право на працю, захист від безробіття, допомога у працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, ст. 2, 5, гл. III та III - А КЗпП України);

3) рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці (ст. 24 Конституції України, ст. 2 КЗпП України).

Головним змістом зазначених основних принципів трудового права є єдність можливостей працівника отримати роботу у роботодавця будь-якої форми власності відповідно до своєї спеціальності чи професії, у безпечних умовах праці, а за умови звільнення з роботи чи безробіття реалізується можливість сприяння держави у працевлаштуванні й матеріальної підтримки тимчасово непрацюючого. Інакше кажучи, принцип забезпечення вільної праці стосується всіх суб'єктів трудового права, і головним його змістом є добровільне волевиявлення суб'єктів трудового права вступати в трудові відносини, змінювати чи припиняти їх, а конкретизація принципу забезпечення вільної праці відбувається в таких нормах інститутів, як працевлаштування, зайнятість, трудовий договір.

Друга група основних принципів трудового права на відміну від першої, де йдеться про правове забезпечення виникнення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються у процесі наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

1) справедлива винагорода за виконану роботу. Його правове забезпечення здійснюється нормами інститутів: а) оплата праці; б) гарантії і компенсації;

2) охорона праці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, в тому числі як посилена охорона праці жінок та молоді, контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;

3) право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

4) захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами таких інститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) повноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи належать такі принципи:

1) безплатної професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати;

2) виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів:, а)трудова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) розгляд трудових спорів.

-2-

Поняття та класифікація джерел трудового права.

Джерела трудового права — це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані. Проте оскільки джерело трудового права є формою вираження трудового законодавства у відповідному нормативному акті, такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів: 1) що містять лише норми трудового права, наприклад Кодекс законів про працю України; 2) що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплексними), наприклад Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст. 14, 15, 17, 19, 26 та ін.) загальну теорію національного права України можна стверджувати, що джерела права, у тому числі й трудового, можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента України про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого або присвоєння почесного звання "Заслужений працівник науки" — це правові акти правозастосовчого характеру, тоді як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня" є нормативним актом трудового права.

Сутність джерел трудового права України є прямим відображенням матеріальних умов життя нашого суспільства. Тому якщо змінюються умови життя, то змінюються й джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини й форми власності, роздержавлюються підприємства, що спричиняє зміну трудових відносин на них.

Саме через такі обставини вносяться зміни до трудового законодавства та його джерел з метою врахування їх відповідності ринковим умовам господарювання. З'являються нові джерела трудового права, скасовуються або доповнюються чи змінюються застарілі.

Оскільки трудове право — це система правових норм, то для кращого їх засвоєння доцільно класифікувати джерела трудового права. Класифікацію можна виконувати: а) за ступенем важливості та підпорядкованості; б) за системою трудового права відповідно до його інститутів; в) за органами, які приймають нормативні акти; г) за ступенем їх узагальнення; д) за формою і сферою .дії правового акта.

За важливістю і підпорядкованістю джерела трудового права поділяються на закони й підзаконні акти трудового законодавства: конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 р., Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.,

Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. і звичайні (Закони України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. і "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. тощо).

Поряд із законами до джерел трудового права належать також підзаконні норми права, наприклад укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, правила, інструкції, накази, положення, рішення місцевих органів влади, а також локальні нормативні акти підприємств (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, графік відпусток тощо). Особливість останніх полягає в тому, що вони поширюються тільки на працівників певного підприємства.

Характерна особливість законів і підзаконних актів про працю полягає в тому, що всі вони як джерела трудового права мають відповідати Конституції України, а всі підзаконні акти — ще й КЗпП України. Базою, основою всіх джерел трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 р. та КЗпП України, до якого лише після 1990 р. зміни й доповнення вносилися понад 15 разів.

Джерела трудового права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад, КЗпП України) і поточними, що стосуються окремих інститутів трудового права (зокрема, Закон України "Про колективні договори й угоди" від 1 липня 1993 р.4, Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. тощо).

Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП України). Але є закони, що належать тільки до певного інституту трудового права (наприклад. Закони України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. та "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.).

Джерела трудового права класифікуються також за органами, які їх ухвалюють. Розрізняють норми, що приймаються вищими органами законодавчої влади України (закони, постанови), Президентом України (укази, розпорядження), а також вищим органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України (постанови і розпорядження); норми центральних органів державного управління (Міністерства праці та соціальної політики України та інших міністерств і відомств України); норми органів державної влади та управління Автономної Республіки Крим; норми, що приймаються органами місцевого самоврядування.

За ступенем узагальнення джерела трудового права поділяються на кодифіковані та поточні, про що згадувалося раніше, і комплексні, що охоплюють різні інститути трудового права. Прикладом комплексного джерела є Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p., норми якого належать до таких інститутів, як колективний договір, трудовий договір, оплата праці.

Джерела трудового права можна класифікувати також за формою і сферою їх дії.

За формою джерела трудового права поділяються на такі: а) закони; б) укази; в) розпорядження; г) постанови; д) правила; е) положення; є) рішення; ж) накази; з) рекомендації; й) роз'яснення та інші форми вираження нормативного акта.

За сферою дії джерела трудового права класифікуються на такі: а) загальнореспубліканські — КЗпП України, Основи законодавства України про охорону здоров'я; б) галузеві або відомчі; в) міжгалузеві (правила, стандарти з охорони праці); г) обласні та Автономної Республіки Крим; д) місцеві (локальні) у межах конкретного підприємства.

Серед основних джерел трудового права слід ви­окремити Конституцію України від 28 червня 1996 р. і КЗпП України.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України). Конституція України як Основний Закон нашої держави забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності, закріплює принципи такого регулювання, які реально виявляються у конституційних трудових правах, в юридичних гарантіях щодо всієї системи трудового законодавства. Зокрема, Конституція України закріплює рівність перед законом (ст. 24); право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів (ст. 36); рівне право доступу до державної служби (ст. 38); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист, зокрема при тимчасовій непрацездатності, безробітті, старості та в інших, передбачених законом випадках (ст. 46).

Основним Законом України від 28 червня 1996 р. не закріплені обов'язки в галузі праці. Вони передбачені другим за важливістю нормативним актом у галузі праці — КЗпП України (ст. 2, 139, 143) з обов'язковим урахуванням того, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Головним джерелом трудового права є КЗпП України від 10 грудня 1971 року. Це кодифікований закон. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав. У гл. 1 містяться Загальні положення (ст. 1-9-1), що належать до загальної частини трудового права. Наступні глави відображають сутність особливої частини, хоча в самому КЗпП України це не зазначається. У проекті Кодексу України про працю цей недолік виправлений — усі норми поділені на загальну й особливу частини. Недолік чинного КЗпП України і зазначеного проекту полягає в тому, що в них не передбачається закріплення основних принципів правового регулювання праці, що сприяло б єдності застосування і запобігало виникненню суперечностей у правозастосовчому процесі.

Поряд з КЗпП України діють також інші закони України, прийняття яких зумовлене новими ринковими відносинами. Це, зокрема, Закони України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про зайнятість населення", "Про колективні договори й угоди", "Про оплату праці", "Про відпустки" тощо.

Відповідний вплив на забезпечення однакової правозастосовчої практики джерел трудового права має судова практика. Досі ні теоретично, ні практично не вирішено, тобто залишається дискусійним, питання про те, чи є джерелом трудового права керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Так, В. І. Прокопенко доводить, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є джерелом трудового права. А інші вчені-правознавці вважають, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України можуть бути визнані джерелом трудового права лише в тому разі, якщо в такому роз'ясненні йдеться про створення нової норми. Прикладом такого роз'яснення є п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 152. Згідно з третьою точкою зору, Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом трудового права, хоча вони мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства. На нашу думку, більш слушною є третя позиція, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. чітко визначила коло органів правотворчого характеру, а Верховний Суд України до їх складу не входить.

Новим етапом правового розвитку в Україні є проголошення в ст. 8-1 КЗпП України обов'язкового дотримання міжнародних угод, учасником яких є Україна. Тому якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Міжнародна Організація Праці (МОП) як спеціальний орган ООН ухвалює Конвенції і Рекомендації в галузі праці. Сьогодні Україна ратифікувала понад п'ятдесят документів МОП. Так, лише за останні роки було ратифіковано такі Конвенції: № 160 "Про статистику праці"; № 2 "Про безробіття"; № 154 "Про сприяння колективним переговорам"; № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" тощо.
Контрольні питання

1. Поняття і значення принципів регулювання праці.

2. Що становить систему принципів трудового права?

3. Що становить зміст основних принципів трудового права?

4. У чому сутність змісту права на працю?

5. Взаємозв'язок основних принципів трудового права з нормами права.

6. Поняття і значення принципів регулювання праці.

7. Що становить систему принципів трудового права?

8. Що становить зміст основних принципів трудового права?

9. У чому сутність змісту права на працю?

10. Взаємозв'язок основних принципів трудового права з нормами права.

11. Наведіть приклади загальних і спеціальних правових норм, що регулюють трудові відносини.

12. У чому виявляється єдність і диференціація трудового законодавства?

13. Які повноваження центральних органів виконавчої влади в галузі регулювання трудових відносин?

14. Як діють нормативно-правові акти про працю у часі, просторі і за категоріями працівників?

15. У яких нормативних актах закріплено принципи трудового права?

16. У яких статтях Конституції України закріплено принципи правового регулювання праці?
Тестові завдання для самоконтролю знань.

Тест 1. У системі правових норм розрізняють:

А — Загальні й міжгалузеві принципи.

Б — Галузеві принципи і принципи окремих інститутів.

В — Тільки загальні і галузеві принципи.

Г — Тільки загальні і спеціальні принципи.

Д — Тільки принципи окремих інститутів галузі права.

Тест 2. Основні принципи трудового права:

А — Всезагальність праці і рівність трудових прав.

Б — Вільний вибір місця роботи та охорони праці.

В — Розподіл за працею та матеріальне забезпечення.

Г — Додержання трудової дисципліни й вибір роду роботи.

Д — Розподіл за працею й оплата за трудовою угодою.

Тест 3. У принципах трудового права розкриваються:

А — Зміст права і його сутність.

Б — Закономірність суспільного розвитку.

В — Тенденції і потреби суспільного життя.

Г — Сутність колективного договору.

Д — Особливості джерел трудового права.

Тест 4. Відмінність норм права від принципів полягає в тому, що останні:

А — Не встановлюють зразка поведінки.

Б — Містять лише загальні правила чи ідею.

В — Не мають складових елементів правової норми (гіпотези, диспозиції, санкції).

Г — Не визначають свободи вибору трудової функції.

Д — Не враховують поєднання інтересів працівників і суспільства.

Тест 5. Значення основних принципів трудового права полягає:

А — У подальшому розвитку трудового законодавства.

Б — У визначенні положення суб'єктів трудового права, їх прав і обов'язків.

В — В об'єднанні окремих норм трудового законодавства в систему даної галузі.

Г — У визначенні системи інституту трудового права.

Тест 6. Зміст права на працю включає єдність таких можливостей суб'єктів трудового права:

А — Отримання роботи і можливість бути працівником виробництва будь-якої форми власності.

Б — Вільний вибір роботи, професії, спеціальності.

В — Реалізація здібностей до праці в безпечних і здорових умовах.

Г — Вимога поновлення порушеного права на працю.

Д — Обов'язковість членства у профспілковому органі.

Тест 7. Правові гарантії основних трудових прав умовно поділяються на такі:

А — Загальні, що стосуються всіх працівників.

Б — Спеціальні, що стосуються окремих працівників (жінок, неповнолітніх тощо).

В — Змішані гарантії стосовно інвалідів, дітей.

Тест 8. Зміст принципу права на працю забезпечується нормами інституту:

А — Зайнятості та працевлаштування.

Б — Трудового договору.

В — Охорони праці.

Г — Трудових спорів.

Д — Державного соціального страхування.

Тест 9. Юридичною гарантією права на працю є:

А — Законодавче встановлення порядку прийняття, переведення та звільнення працівників.

Б — Заборона необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу.

В — Заборона встановлення гірших умов праці порівняно з тими, які передбачено законом.

Г — Заборона поєднання державної та приватної оплати праці.

Тест 10. Основний принцип трудового права ширший:

А — Від суб'єктивного основного трудового права.

Б — Від юридичних гарантій права на працю.

В — Від права на освіту, зарплату, зайнятість.

Г — Від повноти основного принципу трудового права в поєднанні з правовими гарантіями.

Тест 11. Джерела трудового права:

А — Акти компетентних державних органів.

Б — Встановлення і санкціонування норм права.

В — Визначеність сфери дії норм права.

Г — Передбачають підвищену відповідальність.

Д — Визначають рівність сторін у праці.

Тест 12. Диференціація джерел трудового права залежить від:

А — Галузі виробництва або умов праці.

Б — Віку і статі працівника.

В — Характеру трудового зв'язку.

Г — Мети регулювання трудових відносин.

Д — Економічної та соціальної основи держави.

Тест 13. Диференціація джерел трудового права здійснюється стосовно:

А — Працюючих жінок і молодих працівників.

Б — Працівників зі зниженою працездатністю.

В — Інвалідів, пенсіонерів і ветеранів праці.

Тест 14. До джерел трудового права належать такі акти:

А - Конституція України;

Б - Генеральна угода;

В - Закон України "Про державну службу";

Г - Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію";

Д - Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації";

Е - Закон України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей";

Є - Наказ міністра праці та соціальної політики України про призначення начальника обласного центру зайнятості населення України;

Ж - Галузева угода;

З - Регіональна угода;

И - Графік відпусток заводу "Продмаш" на 1999 рік;

І - Перелік посад з ненормованим робочим днем виробничого об'єднання "Нептун";

Й - Список працівників, яким у зв'язку з шкідливими умовами праці надається молоко та інші рівноцінні харчові продукти виробничого об'єднання "Стелькенет";

К - Наказ генерального директора Одеської тютюнової фабрики про прийняття на роботу юрисконсульта Свиридова;

Л - Наказ керівника підприємства про перенесення робочих днів у зв'язку із святкуванням Нового року;

М - Трудовий договір;

Н - Контракт.

Тест 15. За Конституцією України органи держави наділені:

А — Нормотворчою діяльністю.

Б — Формою вираження нормативних актів, що приймаються ними.

В — Правом встановлювати обсяг прав для працівників.

Тест 16. За органами правотворчості джерела права можуть видаватися:

А — Вищими органами влади й управління.

Б — Центральними органами управління.

В — Місцевими органами народовладдя.

Г — Власниками (керівниками) підприємств.

Д - - Трудовими колективами спільно з профкомами.

Тест 17. За сферою вираження джерела трудового права поділяються на такі:

А — Закони, укази, постанови.

Б — Накази, розпорядження, інструкції.

В — Правила, положення, рішення.

Г — Порядки, списки, переліки.

Тест 18. За юридичною силою джерела трудового права поділяються на такі:

А — Закони вищих органів державної влади.

Б — Підзаконні нормативні акти.

В — Правила та відомчі накази.

Тест 19. За сферою дії джерела трудового права поділяються на такі;

А — Загальнодержавні і республіканські (Автономної Республіки Крим).

Б — Галузеві (відомчі), локальні та спеціальні.

В — Відомчі, місцеві та міжрегіональні.

Тест 20. Характерні ознаки джерел трудового права:

А — Особливі види суспільних відносин.

Б — Нормотворча діяльність держави.

В —- Наявність численних локальних норм права.

Г — Джерела, що приймаються спеціальними органами.

Д — Спеціальні нормативні акти.

Тест 21. Локальні (місцеві) норми права — це:

А — Положення, статути юридичних осіб.

Б — Посадові та технічні інструкції.

В — Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Г — Колективні договори і нормативні накази.

д — Положення про структурні підрозділи юридичних осіб.

Тест 22. За юридичною силою джерела трудового права поділяються на такі:

А — Конституційні та звичайні.

Б — Кодифіковані та поточні.

В — Загальнодержавні та державні.

Г — Міжгалузеві та галузеві.

Д — Відомчі, локальні й спеціальні.

Тест 23. Основні джерела трудового права:

А — Конституція України і закони України.

Б — Укази, постанови, розпорядження.

В — Окремі акти професійних спілок.

Г — Рішення профкомів і комісій з трудових спорів.

Д — Правила та інструкції.

Тест 24. Єдність джерел трудового права проявляється в такому:

А — Політичній, економічній і соціальній основі.

Б — Конституційних принципах суспільної організації праці.

В — Рівних правах і обов'язках у галузі праці,

Г — Визначенні видів локальних норм права.

Д — Нормотворчій діяльності державних органів.

Тест 25. Диференціація джерел трудового права зумовлена:

А — Об'єктивними умовами.

Б — Суб'єктивним становищем працівників.

В — Територіальним розміщенням підприємств.

Тест 26. Спеціальні джерела трудового права:

А — Конкретизують загальні норми права.

Б — Встановлюють пільги чи переваги.

В — Містять винятки із загальних норм.

<предыдущая страница | следующая страница>