Перейти на главную страницу
Дисципліна "Трудове право" передбачає вивчення трудового права як науки правових механізмів всіх інститутів, трудового договору, трудового правовідношення, колективних угод, колективного договору, працевлаштування громадян, часу роботи, відпочинку, оплати праці, гарантійних і компенсаційних виплат, дисципліни праці, матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, охорони праці, трудових спорів і порядку їх вирішення, нагляду за додержанням трудового законодавства.
Цей навчальний посібник допоможе студенту оволодіти програмним матеріалом дисципліни "Трудове право" та набути необхідних знань, умінь і навичок у подальшій роботі як в сільському господарстві, так і на виробництві вцілому.
МОДУЛЬ 1
Тема 1.1. Поняття, предмет, метод і система трудового права.
План
1.Поняття і предмет трудового права.
2.Метод трудового права.
3.Система трудового права.
4.Суб’єкти трудового права.
5.Трудові правовідносини.
У результаті вивчення теми студенти повинні знати:
- поняття, предмет, метод і систему трудового права;
- суб'єкти трудового права;
- трудові правовідносини.
Основою життя будь-якого суспільства є праця. Термінологічне значення слова "праця" багатогранне і вивчається багатьма науками: економікою, філософією, соціонікою, правом тощо.
Будь-яка соціально-економічна формація формувалася, зростала й розвивалася на основі праці. Але юридичні науки цікавить не загальне поняття праці, а праця як правове явище, як міра праці, необхідна для творчого зростання людини з урахуванням як особистого, так і колективного та суспільного інтересів.
Система національного права України як суверенної держави включає всі чинні юридичні норми. Складовими й водночас самостійними частинами цієї системи права є відповідні галузі права, які регулюють конкретну, лише їм властиву сферу суспільних відносин. Основні з них — право конституційне, трудове, цивільне, екологічне, виправно-трудове тощо.
Складовими елементами такого визначення є провідна галузь українського права; система правових норм; сукупність трудових відносин працівників із роботодавцями; інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними; встановлення трудових прав і відповідальності в разі їх порушення.
Трудове право як самостійна галузь — складова національного права України, що тісно пов'язана з іншими галузями права. Проте місце трудового права в системі національного визначається специфікою предмета й методу регулювання трудових відносиш
Предмет трудового права — це основа, база, з огляду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями з приводу праці, причому не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її суспільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головними. Інакше кажучи, предмет трудового права відповідає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значення, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.
Особливість сучасного розвитку суспільно-трудових відносин як основи предмета трудового права полягає в тому, що монополія державних підприємств як роботодавців втрачає усталені позиції, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. законодавче закріпила існування трьох форм власності: державної, комунальної та приватної (ст. 13, 14, 41, 142 і 143). Це змінює трудові відносини працівників. Наприклад, на підприємствах з кооперативною власністю можуть існувати трудові відносини двох видів: поєднання трудових відносин співвласників-працівників із цивільно-правовими щодо розподілу прибутку і трудові відносини працівників, найнятих на роботу, які не є співвласниками, а отже, і не беруть участі в розподілі прибутку, не несуть відповідальності за збитки виробництва, оскільки це покладається на власників цього підприємства (установи, організації).
Трудові відносини можуть бути різних видів., і їх відмінність відображена у видах трудових договорів (про це йтиметься далі). Але до предмета трудового права належать також інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими. Деякі з них передують трудовим (такі як суспільні відносини з працевлаштування, підготовки кадрів, професійного відбору тощо), інші випливають з трудових (це, зокрема, суспільні відносини трудового колективу з роботодавцем або його адміністрацією, відносини щодо нагляду й контролю за трудовим законодавством, матеріальної відповідальності, розгляду трудових спорів тощо).
Невід'ємною складовою самостійної галузі трудового права України є метод правового регулювання суспільних трудових відносин. На відміну від предмета метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів правового регулювання праці.
До методів правового регулювання праці — невід'ємної другої складової трудового права як самостійної галузі у складі цілісної системи національного права України — належать: договірний порядок виникнення трудових відносин; рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового колективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом); участь працівників у правовому регулюванні праці через своїх представників, профспілок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.
Важливим правовим способом регулювання праці служить єдність і диференціація правового регулювання праці. Єдність норм трудового права проявляється в загальних конституційних принципах, основних трудових правах і обов'язках (ст. 43, 57 Конституції України), загальних положеннях гл. І КЗпП України, загальних нормативних актах трудового законодавства, що поширюються на всю територію України й на всіх працівників незалежно від виду підприємства та форми власності (КЗпП України та інших нормах права). Правове регулювання праці диференціюється залежно від таких чинників: а) умов праці (важких чи шкідливих) з метою встановлення підвищеної оплати, скороченого робочого часу, додаткових відпусток; б) трудових зв'язків (коли йдеться про тимчасових або сезонних працівників, а також державних службовців); в) фізіологічних особливостей жіночого організму, материнської функції жінок; г) психофізіологічних особливостей організму молоді віком до 18 років, інвалідів, пенсіонерів; д) особливих природних, географічних і геологічних умов та умов підвищеного ризику для здоров'я.
Зазначена відмінність норм права виокремлює їх із загальних і обумовлює назву — "спеціальні норми права".
Сфера поширення норм трудового права визначена ч. 1 ст. З КЗпІІ України, де зазначено, що ці норми регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб.
Трудове право України як самостійна і провідна галузь у складі єдиної системи національного права має специфічні завдання й виконує важливі функції правового регулювання праці.
Головне завдання трудового права як сукупності правових норм визначене ст. 1 КЗпП України, де зазначено, що його норми, спрямовані на регулювання поведінки працівників у процесі праці, сприятимуть підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва. На цій основі підвищуватиметься матеріальний і культурний рівень життя трудящих, зміцнюватиметься трудова дисципліна, і поступово праця на благо суспільства перетвориться на першу життєву потребу кожної працездатної людини. При цьому законодавство України про працю встановлює високий рівень умов праці, різнобічну охорону трудових прав працівників (ч. 2 ст. 1 КЗпП України).
У згаданих головних завданнях щодо ролі та значення трудового законодавства певною мірою відображені основні функції трудового права:
1) захисна, яка виражається в розширенні договірного методу регулювання трудових відносин, забезпеченні зайнятості, встановленні високого рівня умов праці, нагляді та контролі за дотриманням трудового законодавства, порядку розгляду трудових спорів (індивідуальних і колективних);
2) виробнича (економічна або господарська), метою якої є раціональне використання трудових ресурсів, стимулювання продуктивної та якісної праці, зміцнення трудової дисципліни тощо;
3) соціальна як напрям впливу на формування особистості працівника, його сумлінного ставлення до суспільної праці, участі у справах трудового колективу і громадських формуваннях.
Тісно пов'язана із соціальною й виховна функція, спрямована на справедливе регулювання трудових відносин, реальну оцінку власної праці, формування потреби в суспільне корисній праці й усвідомлення її необхідності.
-3-
Система трудового права.
Невід'ємною складовою, що притаманна кожній галузі права, є її система, а точніше — правильне розташування тісно взаємопов'язаних частин, їх структурний ряд. Трудове право поділяється на дві групи. Перша — загальна частина, до якої належать такі інститути: а) поняття та предмет трудового права; б) основні принципи трудового права; в) джерела трудового права; г) суб'єкти трудового права; д) трудові правовідносини; е) колективний договір; є) правова організація працевлаштування працівників. Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудового права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.
Друга група самостійних інститутів трудового права утворює особливу частину трудового права, до якої належать: а) трудовий договір; б) робочий час і час відпочинку; в) оплата праці; г) трудова дисципліна; д) матеріальна відповідальність; е) охорона праціI; є) поєднання роботи з навчанням; ж) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю; з) трудові спори.
У цій системі галузі права вирізняються система трудового законодавства та система навчального курсу. В основному ці системи збігаються із системою галузі трудового права, але мають певні відмінності як за предметом, так і за метою вивчення й аналізу норм трудового права.
На основі розглянутих конкретних ознак, притаманних лише трудовому праву, без особливих труднощів можна відокремити трудові правовідносини від цивільно-правових, адміністративно-правових чи від правовідносин у галузі соціального забезпечення.
Трудове право необхідно відокремлювати від цивільного тому, що цивільні правовідносини часто пов'язані з працею (наприклад, авторський договір, договір комісії, договір особистого підряду, договір доручення або укладення трудової угоди, змістом якої може бути як трудовий, так і цивільний договір). Саме ці близькі за формою, але різні за змістом договори і ускладнюють відокремлення трудового права від цивільного.
Головне в цьому відмежуванні полягає в тому, що предметом цивільного права є конкретна річ, тобто уречевлений результат праці, і громадянин виконує певну роботу за власними правилами, тоді як предметом трудового договору є сам процес праці робітника й службовця за певною спеціальністю чи кваліфікацією та з обов'язковим підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Суттєва відмінність трудового права від адміністративного (останнім регулюється праця співробітників МВС України, Служби безпеки України, військовослужбовців Збройних сил України) полягає в тому, що основним методом адміністративного права є винятково владні повноваження одного суб'єкта правовідносин і підлеглість йому другого суб'єкта цих самих правовідносин.
При цьому слід зауважити, що до зазначених суб'єктів адміністративних правовідносин застосовуються також норми трудового законодавства, але лише тоді, коли відомчою нормою права запозичуються окремі норми трудового права або робиться відсилання до них, або вони повністю відтворюються без будь-яких винятків. Наприклад, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. без будь-яких змін запроваджений у системі органів внутрішніх, справ України відповідним відомчим наказом.
Трудове право тісно пов'язане з правом соціального забезпечення, про що свідчить глава КЗпП України "Державне соціальне страхування". Норми цієї глави поширюються на всіх працівників. Усі інші питання — системи пенсій, допомог тощо — регулюються нормами права державного соціального забезпечення як самостійної галузі права.
Трудове право України перебуває в розвитку, що залежить як від загального суспільного розвитку держави, так і від демократичних підвалин, досягнень правової науки та практики. Особливим етапом розвитку трудового права було прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.
А найповнішого, справді демократичного подальшого розвитку трудовому праву надало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Цим Основним Законом суверенної держави — України — закріплено відповідні досягнення усталеного правового регулювання праці та визначено подальші шляхи його розвитку. Зокрема, це стосується послідовного подолання економічної кризи та запровадження заходів, у тому числі правових, щодо забезпечення зайнятості працівників.
Демократизація трудового законодавства, розширення сфери його дії, закріплення норм міжнародно-правового регулювання праці, поглиблення диференціації правового регулювання праці (підтвердженням чого є норми права про державних службовців — Закон і Положення), а також розширення розвитку соціально-партнерських відносин у галузі праці, посилення захисту трудових прав працівників у індивідуально-договірному і колективно-договірному порядку стосуються тих гарантій, які стверджують, що сторони договору мають право поліпшувати умови праці й не мають права погіршувати їх.
-4-
Суб’єкти трудового права.
Динамічний розвиток трудового законодавства України про працю охоплює широкий аспект суспільних відносин. Але в законодавчому порядку поняття суб'єкта трудового права не дається.
Юридична наука виробила загальне поняття суб'єкта трудового права як конкретної особи або організації, наділеної здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Суб'єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами й обов'язками та реалізувати їх.
Сама можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності й трудової дієздатності. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні на відміну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає з дня народження, а дієздатність у повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі — з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках — з 15-і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
В основу класифікації всіх можливих суб'єктів трудового права можна покласти різні ознаки. Наприклад, у найширшому розумінні за такою ознакою, як види осіб, суб'єкти трудового права класифікуються на два види: фізичні особи та юридичні особи.
Кожний із цих видів має як спільні, так і особливі риси. Наприклад, фізичні особи можуть бути суб'єктами трудового права лише з досягненням встановленого законом віку або, крім того, ще й за наявності певної професійної підготовки (це стосується лікарів, водіїв тощо) чи складного юридичного факту (для виборних працівників, працівників, котрі призначаються або затверджуються на відповідну посаду).
Особливими рисами юридичних осіб як суб'єктів трудового права є такі: а) організаційна єдність; б) відокремленість майна; в) наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися; г) самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору.
Спільність правового положення фізичних і юридичних осіб як суб'єктів трудового права виявляється: а) в обов'язковому додержанні норм трудового законодавства; б) у належності до державного устрою; в) у можливості фізичної особи в окремих випадках бути роботодавцем.
Детальніша класифікація суб'єктів трудового права правомірна й за такою ознакою, як учасники трудових відносин. До них належать: 1) працівники (робітники і службовці); 2) роботодавці (підприємства, установи, організації будь-якої форми власності і фізичні особи); 3) трудові колективи; 4) професійні спілки; 5) правоохоронні органи (КТС, суд, примирна комісія, трудовий арбітраж, органи нагляду і контролю за додержанням норм з охорони праці й трудового законодавства).
Усі названі суб'єкти трудового права мають певний правовий статус, а точніше, правове положення, визначене трудовим законодавством: 1) наявність трудової правосуб'єктності; 2) визначеність основних прав і обов'язків; 3) юридичні гарантії трудових прав і обов'язків; 4) відповідальність у разі порушення трудових обов'язків.
Головним суб'єктом трудового права є працівники (робітники та службовці), їх правовий статус переважно єдиний для всіх працівників, де б вони не працювали. Винятком є лише три категорії працівників: жінки, неповнолітні та працівники з пониженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці), їх правовий статус відображає підвищені гарантії права на працю, підвищений захист їх організму від шкідливих факторів, пов'язаних з виробництвом. Такий захист починається з моменту прийняття цих працівників на роботу, проявляючись у забороні застосування їх праці на шкідливих, важких і підземних роботах.
Основа правового положення працівників визначена ст. 43 Конституції України та ст. 2, 2-1 КЗпП України, де встановлені найголовніші трудові права працівників. Наприклад, працівник може реалізувати право на працю з досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках — 15-річного і навіть 14-річного віку, але лише з дозволу одного з батьків або особи, що їх заміняє.
Новою суттєвою ознакою правового положення працівників як суб'єктів трудового права є заборона використання примусової праці. Лише обопільна домовленість працівника і власника засобів виробництва (роботодавця) сприяє вільному й рівноправному вступу в трудові відносини.
Важливим суб'єктом трудового права є власник або уповноважений ним орган — роботодавці будь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України. Ними можуть бути підприємства, установи, організації — державні, колективні чи індивідуальні, котрі наділені спеціальною трудовою правосуб'єктністю відповідно до їх завдань, визначених статутами чи положеннями про них.
Трудова правосуб'єктність підприємства як суб'єкта трудового права — роботодавця, характеризується тим, що підприємство, як правило, повинно мати статус юридичної особи, фонд оплати праці та визначати чисельність і штати працівників.
Правовий статус підприємств визначається Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.1, в якому відображено особливості їх діяльності, регламентовано права й обов'язки, види підприємств, а також можливість здійснювати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві, раціонально використовувати їхню працю, створювати для них належні та безпечні умови праці тощо.
Правове положення державних підприємств як суб'єктів трудового права дає певні права адміністрації, до складу якої входить керівник і всі посадові особи (головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів і служб тощо). Саме вона є посередником в організаційно-управлінських відносинах з трудовим колективом, профспілковим комітетом та іншими громадськими формуваннями.
Правовий статус роботодавця включає не лише його правосуб'єктність щодо надання роботи, а й основні трудові права й обов'язки стосовно кожного працівника і трудового колективу в цілому. Зокрема, це прийняття працівників на роботу, а в разі потреби — зміна трудових відносин чи їх припинення відповідно до чинного трудового законодавства.
Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальним Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р., гл. XVI-A КЗпП України і ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.
Згідно із законом трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством (ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 252-1 КЗпП України).
У зазначених законах чітко виокремлюються два підходи щодо визначення видів трудового колективу. Згідно з першим підходом розрізняють: а) єдиний трудовий колектив підприємства; б) трудовий колектив цеху, відділу, дільниці, бригади та інших підрозділів.
Другий підхід характеризує повноваження самоврядування трудових колективів і поділяє їх на такі: а) трудовий колектив підприємства з правом наймання робочої сили; б) трудовий колектив, у якому частка державного майна перевищує 50 відсотків (повноваженнями такого колективу є внесення змін чи доповнень до статуту підприємства, визначення умов наймання керівника, виокремлення зі складу підприємства структурних підрозділів для створення нового підприємства тощо); в) трудовий колектив на правах співвласника за умови часткового викупу майна підприємства; г) трудовий колектив як колективний власник після повного викупу майна підприємства.
Правовий статус будь-якого виду трудового колективу щодо його трудової правосуб'єктності визначається зазначеними раніше законами, а також статутом чи положенням, де закріплюються його повноваження й органи, що їх здійснюють. Наприклад, до органів трудового колективу належать: а) загальні збори (конференція); б) рада трудового колективу як постійно діючий орган.
Відповідно до повноважень і завдань трудовий колектив виконує такі основні функції: а) економічну (організація сумісної праці, поліпшення її умов); б) соціальну; в) політичну; г) виховну (моральне виховання своїх членів, виховання в них сумлінного ставлення до праці).
Важлива роль у регулюванні трудових відносин належить також профспілкам як суб'єктам трудового права.
Правовідносини є основним поняттям правової науки. За усталеним визначенням, це суспільні відносини, врегульовані нормою права. Відповідно трудові правовідносини — це врегульовані трудовим законодавством трудові й тісно пов'язані з ними відносини працівників у галузі праці.
З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, слід вказати на такі види правовідносин у сфері трудового права: а) правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування; б) трудові правовідносини працівника з роботодавцем; е) колективні правовідносини (трудового колективу й профкому з роботодавцем і його адміністрацією); г) правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві; д) правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства; е) правоохоронні правовідносини (щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, з розгляду трудових спорів тощо).
Ядром зазначених видів правовідносин у сфері трудового права є трудові правовідносини, що визначаються як добровільний правовий зв'язок працівника з роботодавцем (підприємством чи фізичною особою), за яким працівник зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи правила внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колективного трудового договору.
Найважливішими складовими елементами такого визначення трудових правовідносин є зазначення його суб'єктів, їх обов'язків і змісту. Суб'єктами, учасниками трудових правовідносин є працівники (робітники і службовці) і роботодавці — юридичні та фізичні особи.
Головним суб'єктом трудових правовідносин є працівник за умови наявності в нього трудової правосуб'єктності, про що вже йшлося.
Специфікою роботодавця як другого суб'єкта трудового права в умовах формування ринкових відносин є такі складові, як реєстрація підприємства, наявність фонду оплати праці, виникнення трудової правосуб'єктності з часу затвердження штатного розпису. Роботодавцем крім підприємств можуть бути й фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства відповідно до приписів норм права.
Змістом трудових правовідносин є сукупність трудових прав і обов'язків їх суб'єктів, які, як правило, відображені в його правовому статусі. Саме він містить статутні права та обов'язки, Яїк можуть доповнюватися змістом трудового договору і в сукупності визначають правове положення суб'єкта трудових правовідносин.
Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення та припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти, передбачені чинним законодавством України. До основних підстав виникнення трудових правовідносин належать: 1) укладення трудового договору; 2) адміністративно-правовий акт (призначення на посаду, затвердження, розподіл молодих фахівців тощо); 3) факт обрання на відповідну посаду (за конкурсом, депутатом тощо), 4) факт погодження з відповідними особами. Наприклад, лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх замінюють, можливі трудові правовідносини з неповнолітніми громадянами віком 15 чи 14 років, тому це складна процедура виникнення трудових правовідносин. Відповідно до ст. 24 КЗпП України фактом наявності трудових правовідносин є також допуск працівника до роботи незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу.
Певні особливості мають також правовідносини, що передують трудовим чи випливають із них. Так, передують трудовим правовідносини з працевлаштування, професійної підготовки кадрів безпосередньо на виробництві, а випливають із трудових організаційно-управлінські правовідносини в галузі праці, з нагляду й контролю за дотриманням норм трудового законодавства і правоохоронні правовідносини щодо матеріальної відповідальності та розгляду трудових спорів.
Правовідносини з працевлаштування мають три основні ознаки. Перша полягає в тому, що правовідносини виникають між працівником і органами працевлаштування з моменту подання працівником заяви з проханням допомогти влаштуватися на роботу. Друга ознака характеризує відносини між органом працевлаштування і роботодавцем, які чітко визначені Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. У ньому викладено обов'язки і права державної служби зайнятості (ст. 19), які полягають у прогнозуванні й аналізуванні попиту та пропозицій на робочу силу. Третя ознака стосується правовідносин між працівником і роботодавцем. Вони виникають з моменту подання роботодавцю направлення служби працевлаштування. Головна сутність прийняття працівника на роботу — укладення з ним трудового чи учнівського договору.
Передують трудовим і правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві. Існує три види таких правовідносин:
Організаційно-управлінські правовідносини в галузі праці виникають із трудових: між трудовим колективом і роботодавцем, його адміністрацією на виробництві; між профспілковим органом на виробництві та роботодавцем (адміністрацією); між відповідними профспілками та роботодавцями в разі укладення колективних угод (територіального чи галузевого рівня).
Головна сутність організаційно-управлінських правовідносин — врегулювання питань організації та оплати праці, охорони праці, що стосуються трудових колективів, галузей народного господарства чи регіонів країни, а відповідно й конкретного робітника та службовця.
Випливають із трудових і правовідносини щодо нагляду і контролю за дотриманням норм трудового законодавства. Здійснюють такі функції спеціальні державні органи з нагляду за охороною праці: ст. 38 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.1 (в редакції Закону від 21 листопада 2002 p.), громадські органи — профспілки, трудові колективи, посадові особи адміністрації, роботодавці, котрі зобов'язані забезпечувати охорону праці та додержання-трудового законодавства. Трудова правосуб'єктність зазначених органів виникає з часу їх створення, і діють вони на підставі затверджених статутів чи положень про них, де визначені завдання, права та обов'язки на всіх етапах, наприклад під час проектування, будівництва та експлуатації підприємств, будов тощо.
Правоохоронні правовідносини тісно пов'язані з трудовими. Одні з них охороняють право працівника на працю, безпечні та здорові умови праці, охорону майна підприємства від недбалого поводження з ним. Це правовідносини щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Виникають вони через заподіяння майнової шкоди підприємству чи здоров'ю працівника й припиняються закінченням виплати визначених сум покриття заподіяної шкоди відповідно до трудового законодавства.
Інші відносини також мають правоохоронний характер, але на відміну від матеріальних є суто процесуальними. Підставою для їх виникнення є звернення із заявою про розв'язання трудового спору у відповідний орган (КТС, суд чи в порядку підлеглості до органу вищого рівня), а припиняються в момент винесення відповідним органом рішення щодо конкретного трудового спору.
1. Що таке трудове право і яке місце воно посідає в системі галузей національного права України?
2. Які правовідносини регулює трудове право України?
3. Із чого складається система трудового права?
4. Які основні функції виконує трудове право?
5. У чому полягає сутність відокремлення трудового права від інших галузей права?
6. З яких основних інститутів складається система трудового права?
7. Основні тенденції розвитку трудового права України.
8. Що належить до поняття "суб'єкт трудового права"?
9. Як класифікуються суб'єкти трудового права?
10. Які існують види суб'єктів трудового права?
11. Чому громадянин є головним суб'єктом трудового права?
12. Охарактеризуйте роботодавця як суб'єкта трудового права.
13. Що включає поняття "трудові правовідносини"?
14. Які існують види трудових правовідносин?
15. Хто є суб'єктом трудових правовідносин?
16. Підстави виникнення і припинення трудових правовідносин.
17. У чому полягає зміст трудових правовідносин?
А — Систему правових норм.
Б — Регулювання сукупності відносин суспільної організації праці на підприємстві,
В — Поєднання суспільних, колективних і особистих інтересів працівників.
Г — Визначення суб'єктів та їх компетенції.
Тест 2. Основу предмета трудового права становлять:
А — Жива праця, її організація та умови.
Б — Інші індивідуальні та колективні правовідносини.
В — Індивідуальні, кооперативні відносини і відносини спільних підприємств.
А — Включення працівника в колектив.
Б — Виконання конкретної трудової функції.
В — Додержання трудового режиму.
Г — Визначення прав і обов'язків працівників.
Д — Розгляд трудових спорів.
А — На підприємствах, в установах, організаціях.
Б — На виробництвах на підставі членства.
В — В утвореннях зі змішаною формою кооперації праці.
Г — Тільки на державних підприємствах, в установах.
Тест 5. Колективні правовідносини як елемент предмета трудового права включають правовідносини щодо:
А — Організації праці.
Б — Управління працею.
В — Забезпечення умов праці.
Г — Регулювання накладення штрафів.
Тест 6. До інших правовідносин, що входять до предмета трудового права, належать правовідносини:
А — 3 підготовки до праці та підвищення кваліфікації.
Б — 3 працевлаштування і розгляду трудових спорів".
В — 3 контролю за додержанням законодавства про працю.
Г — 3 несудового порядку розгляду спорів.
Д — 3 оплати праці та гарантійних виплат.
А — Трудовий колектив (в особі своїх органів).
Б — Професійні спілки (в особі своїх органів).
В — Адміністрація підприємств як виразник волі держави й орган управління.
Г — Громадянин як наймач робочої сили.
Д — Група громадян, які спільно виконують роботу
А — Договірний порядок виникнення трудових відносин.
Б — Поєднання рівності з підлеглістю.
В — Поєднання централізованого і локального регулювання праці.
Г — Нормативне і договірне регулювання умов праці.
Д — Несудовий порядок застосування санкцій і охорони праці.
А — Посиленні економічних методів управління.
Б — Активізації госпрозрахунку і самофінансування.
В — Розширенні демократичних заходів управління підприємством.
Г — Регулюванні міри праці і пенсійних відносин.
Д — Визначенні роду і виду трудової діяльності.
А — Виробнича (економічна) і виховна (ідеологічна).
Б — Захисна (процесуальна) і заохочувальна.
В — Виробнича, виховна, захисна.
А — Систему галузі і систему законодавства.
Б — Систему науки і систему навчального курсу.
В — Систему галузі і систему прийняття норм.
Г — Тільки систему галузі і систему законодавства.
Д — Тільки систему науки і систему прийняття норм.
А — Загальну й особливу.
Б — Загальну та систему законодавства.
В — Тільки загальну і систему науки.
А — Єдність і диференціація норм.
Б — Єдність і відокремлення норм.
В — Єдність і специфіка окремих норм.
А — Відтворення і відсилання до норм трудового права.
Б — Запозичення і диференціації.
В — Відтворення, відсилання і запозичення,
А — Галузі виробництва і умов праці.
Б — Суб'єктів трудових відносин і характеру трудових зв'язків.
В — Галузі виробництва й шкідливих умов праці.
Г — Умов праці і функцій трудового права.
Д — Характеру трудових зв'язків і організації праці.
А — Наявність трудової праводієздатності.
Б — Закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.
В — Встановлення гарантій прав і обов'язків.
Г — Визначення відповідальності при невиконанні трудових обов'язків.
Д — Система органів з питань виховання працівників.
А — Працівники (робітники та службовці).
Б — Власник підприємства (адміністрація).
В — Трудові колективи.
Г — Громадські організації (профспілки тощо).
Д — Будь-яка юридична особа.
А — Фізичні особи.
Б — Юридичні особи.
В — Будь-які кооперативні організації.
А — Досягнення певного віку.
Б — Наявності відповідної професійної підготовки.
В — Наявності складного юридичного факту.
Г — Підвищення кваліфікації (професії).
Д — Включення до складу бригади.
А — Обов'язкове додержання норм трудового права.
Б — Належність до державного устрою.
В — Можливість бути наймачем робочої сили.
Г — Дотримання норм КЗпП.
Д — Збереження обов'язкової квоти працевлаштування.
А — Загальним.
Б — Змішаним.
В — Спеціальним.
Г — Загальним і спеціальним.
Д — Змішаним і особливим.
А — Усвідомленню зв'язку загальних положень із галузевими.
Б — Розмежуванню трудових прав і обов'язків суб'єктів трудового права.
В — Застосуванню теоретичних положень у практичній діяльності.
Г — Реалізації норм локального характеру.
Тест 23. Здатність громадянина до праці залежить:
А — Від його фізичного стану.
Б — Від його розумового стану.
В — Від досягнення ним повноліття (18 років).
Г — Від його фізичного і розумового стану.
Тест 24. Чи мають право атестовані співробітники ОВС України об'єднуватись у профспілки:
А — Це питання вирішує колегія МВС України.
Б — Мають, згідно з їх статутом.
В — Мають, але за рішенням трудового колективу.
Г — Мають, але з дозволу керівництва УВС.
Д — Мають, але за обопільною згодою власника і колективу.
А — Досягнення певного віку.
Б — Наявності відповідної професійної підготовки.
В — Наявності складного юридичного факту.
Г — Підвищення кваліфікації (професії).
Д — Включення до складу бригади.
А — Вид суспільних відносин.
Б — Учасників як носіїв юридичних прав і обов'язків.
В — Визначеність правовими нормами.
Г — Систему правових норм.
Тест 27. Визначення поняття трудових правовідносин включає:
А — Вид суспільних відносин.
Б — їх врегулювання нормами трудового права.
В — Забезпечення працівників належними умовами праці.
А — Включення працівників до складу трудового колективу.
Б — Виконання певної трудової функції.
В — Додержання трудового режиму.
Г — Визначення тривалості трудових зв'язків.
Д — Забезпечення сталих трудових відносин.
А — Наявність членських правовідносин.
Б — Участь в управлінні колективом.
В — Виконання статуту колективного господарства.
Г - Забезпечення роботою за спеціальністю.
Д — Створення безпечних і здорових умов праці.
А — Фактичні (матеріальні) і юридичні (вольові).
Б — Матеріальні і процесуальні.
В — Вольові, і соціально-економічні.
А — Виконання трудової функції.
Б — Оплату за виконану роботу.
В — Створення належних умов для роботи.
Г — Участь в управлінні трудовим колективом.
Тест 32. До суб'єктів трудових правовідносин належать:
А — Працівники (робітники і службовці).
Б — Власники підприємств усіх форм власності.
В — Окремі громадяни як наймачі робочої сили.
Г — Тільки юридичні особи.
Д - Тільки особи віком старше 18 років.
А — Трудові й щодо працевлаштування.
Б — Трудових колективів і професійних спілок.
В — 3 відшкодування матеріальної шкоди і розгляду трудових спорів.
Г — 3 нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.
Д — 3 державного соціального страхування.
А — За суб'єктивним складом.
Б — За підставами виникнення.
В — За характером прав і обов'язків.
Г — За їх виникненням і тривалістю.
Д — За їх припиненням і поновленням.
А — Угода сторін трудового договору.
Б — Адміністративно-правовий акт.
В — Затвердження чи призначення на певну посаду.
Г — Обрання за конкурсом чи на виборну посаду.
Д — Рішення профкому або трудового колективу.
А - Між чоловіком і жінкою під час роботи на будівництві власного будинку;
Б - Між бібліотекою і читачем щодо відшкодування шкоди, завданої втратою книжок;
В - Між поштою і поштаркою;
Г - Між командиром військової частини і кухарем тієї самої частини;
Д - Між інститутом міліції і викладачем кафедри криміналістики;
Е - Між головою фермерського (селянського) господарства і його 18-річним сином, який працює у господарстві візничим;
Є - Між Верховною Радою України і народним депутатом України;
Ж - Між Президентом і прем'єр-міністром України;
З - Між державною юридичною академією і студентами денної форми навчання стосовно відпрацювання трудового семестру;
И - Між директором підприємства і друкаркою цього ж підприємства щодо друкування збірки його віршів;
І - Між магазином і продавцем;
Й - Між власником приватного підприємства і податковою інспекцією;
К - Між прокурором району і слідчим цієї самої прокуратури;
Л - Між членами акціонерного товариства;
М - Між директором цирку і гастрольною трупою, що працює у цирку в літній сезон.
Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права
17 12 2014
1 стр.
Крім того трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП), Законами України "Про відпустки", "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про колективні договори та уг
14 12 2014
22 стр.
Как и любая другая наука, историко-правовые учения имеют свой предмет, объект и метод исследования, которые тесно соотносятся друг с другом
04 09 2014
16 стр.
Поняття та структура юридичної науки. Місце теорії держави і права у системі юридичних наук. Предмет загальної теорії держави і права загальні закономірності виникнення, розвитку,
02 10 2014
1 стр.
Уголовное законодательство о категориях преступлений. Отличие преступлений иных правонарушений
18 12 2014
1 стр.
03 09 2014
1 стр.
Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму і епохи, в яку було створено, а зародилося в далеких гли
09 09 2014
3 стр.
Понятие конституционного (государственного) права зарубежных стран, его предмет, метод и источники
14 10 2014
1 стр.