Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДНЗ «Одеський професійний ліцей сфери послуг Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського»



Методична розробка

Минуле стукає у наші серця
Автор: Лопаков Володимир Сергійович,

Викладач історії, спеціаліст І категорії

м.Одеса, 2012 р.

Сценарій вечора-реквієму

вшанування пам’яті жертв Голодомору 1933 – 1933 рр.

Мета:

• 
  Навчальна – сприяти поверненню історичної памяті про голодомор 1932 – 1933 років;
  
• 
  Розвиваюча – формувати в учнів повагу до подій тих часів;
  
• 
  Виховна – виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України.
  

Обладнання:

1. 
   Тематична газета «Трагедія України»;
   
2. 
   Плакат «Голодомор - 33»;
   
3. 
   Рушник, вишитий червоно-чорними кольорами; свічки, кусок черствого хліба, кетяг червоної калини;
   
4. 
   Записи класичної музики.
   

Дійові особи: ведучі;  читці.

Хід позакласного заходу


Вступне слово вчителя

1 - й ведучий. 1933 - й рік... Найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої землі.

2 - й ведучий. Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому центрі цивілізованої Європи - в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?!

1 - й ведучий. Ці питання протягом десятиліть тривожили світову громадськість. Зараз ми знаємо, як це сталося і що це було. Це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.
2 - й ведучий. Їм - неоплаканим і невідспіваним, їм - похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани - присвячуємо цей вечір пам'яті і скорботи.

На сцені гасне світло. Звучить «Реквієм» Моцарта.
Читці запалюють свічки.

У залі темно, єдине світло від лампадки.

Інсценізація.

Зала частково освітлюється. Перед Матір’ю Божою на колінах змучена жінка в білому. Вона молиться. Звучить молитва.
(Сцена затемнена. На сцені символічний вівтар, на ньому чорна хлібина зі свічкою, вінок, чорна хустка, колосся, старий глечик із зерном. Стоїть великий екран. Учень із запаленими свічками виходять на сцену з залу, ставлять свічки в глечик. Поки учні повільно йдуть до сцени, звучить «Молитва за убієнних голодом» Катерини Мотрич).

Ведучі залишають сцену. Звучить спокійна музика. Одночасно з лівої сторони попід задник прямує вервечка постатей, що нагадують тіні зі свічками в руках. Дійшовши до правої сторони, вервечка повертається і рухається в зворотньому напрямку , тимчасом як попід задник з ліва направо все тягнуться й тягнуться скорботні постаті з вогниками. За сценою знову лунає спокійна музика. А тіні все йдуть і йдуть, утворюючи зигзагоподібний безконечник.

У центрі сцени серед темних тіней виникає постать у білій українській сорочці, що вільно спадає донизу, - символічний образ згорьованої Матері - України.

Біла постать. Хто се? Хто будить мене щоночі?! Хто водить за мною запалими очима, в які перелилися всі страждання, всі муки й скорботи роду людського? Хто розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі?

З-за сцени ледь чутно звучить спокійна музика.
Біла постать. ( на фоні музики ). Чий це голос щоночі просить: „ Хлібця! Хлібчика дай! Мамо! Матусю! Ненечко!!! Крихітку. Крихіточку хлібчика! Дай...”

Темні тіні знову починають рухатися, утворюючи довкола Білої постаті кілька кіл, кожне з яких іде в протилежному напрямку.
Біла постать. І знов вони йдуть... Щодня, щогодини, щоночі... Мільйони тіней, мільйони очей крокують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця. Ідуть українські Варвари-великомучениці, Василі, Одарки, Катерини, Івани... Янголи крізь мене летять!

Під час цього монологу в зовнішньому і в наступному за ним колі то тут, то там гаснуть свічки. На останніх словах усі постаті цих кіл стають навколішки і схиляються додолу.
Темні постаті (всі шепотом) Господи, Вседержителю наш! Чи ти осліп від горя і людських гріхів?!
З піднятими догори руками розгойдуються, кожне коло в протилежний бік.

З - за сцени лунає сумна музика. І разом з нею вмикається світло.
Біла постать(задивлена в небо, повільно проходить до правого краю авансцени і застигає, вдивляючись у височінь, шепоче). (Стає навколішки) . Сину Божий! Порятуй від смерті народ мій! Ти ж умів двома рибами і п'ятьма хлібами п'ять тисяч наситити. Сотвори диво, Господи! Порятуй!!!

1 - й ведучий. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках.

Читець.

Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Роки ті чорні, голод...голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
...мільйонів. Боже мій!
Недолічилась Україна.
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки
З історії повикидали.
В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини.
Ні, рід наш в горі не осліп,
Ти все згадаєш, Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе.


2 - й ведучий. Голод забрав тих, хто за шмат хліба не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати аби вижити. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготований голодомор.

1 - й ведучий. Спочатку було слово. І було те слово — «колективізація».

2 - й ведучий. Найбурхливішими були 1930—1932 рр. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу вважався добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалося насильно, під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуга, борони.
1- й ведучий. Восени 1932 року почалася так звана конфіскація — викачування залишків хліба. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії викачали із селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.
2 - й ведучий. І прийшло в мову, наводячи жах на людей, ще й інше слово — «активіст». У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-п'ятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами й відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, прокли¬нали. Фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства.
Відео «Жовтий князь»
1 - й ведучий. 7 серпня 1932 року було прийнято Закон про 5 колосків, згідно з яким вводилась смертна кара за розкрадання колгоспної власності. Цей варварський закон підняв нову, небачену досі хвилю нацькування дітей на батьків, глухої, звірячої ненависті людини до людини, доносів, підозр, знущань. Юні піонери вистежували односельчан і рідних, доповідали політвідділам, нерідко самі ловили тих, хто зірвав на колгоспному полі один чи два колоски, і радо рапортували на зборах піонерських дружин про досягнуті успіхи в класовій боротьбі. Діти були мобілізовані для чергування на полях...
2 - й ведучий. Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців. У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.

1 - й ведучий. А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все зерно.

Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й.Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.
1 - й ведучий. Хати хліборобів перетворилися на великі торби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як тих, що лежали на дворі.

Знеможені з голоду, обмерзлі люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулись під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, маючи надію здобути чогось їстівного. І не дістали нічого. Навіть і куска хліба, ними виробленого й у них віднятого.

Читець.

А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.
Відео «___________________________________»
Читець.
Ні труни, ні хрестів, ані тризни

Прямо в яму на віки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ні віночка, ні навіть барвінку!

Наче падалиць під вітрюган!

То причастя твоє Україно,

Українцю, то твій талісман.
Читець.
У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік Мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок - помер чоловік.

У той рік І гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Д. Головко
2 - й ведучий. Голодне лихоліття на Україні найбільше вразило дітей. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.
1 - й ведучий. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить - стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти.

Уривок з музичного твору ( звучить « Патетична соната» №13 Бетховена.)

Читець.


Боже!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Боже, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Боже, я — ще дитина,
Тож підрости хоч би трохи.
Світу не бачив ще білого, Боже,
Я — пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір'їночку дай.
Тато і мама — голодні мерці.
Боже, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Боже.
Сніг дуже білий.
Боже, що там у тебе в руці?..
2 - й ведучий. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвою людоїдства, від фізичної розправи над ними. Смертність дітей сягала, за деякими підрахунками, 50 і більше відсотків від загальної кількості померлих.
1 - й ведучий. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього Йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: « Ні, я ще не вмер».

Учень читає вірш « Вічний монолог».
Читець.
Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви люди, людоньки,

Куди ж ви люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

М . Замига
Читець.

Послухайте реальну історію однієї родини. Починається вона так, як і казка:

«Було у матері дванадцять синів і тринадцята дочка Галя і чоловік Іван. А далі – вже реальне життя. Сільські комуністи хотіли забрати коня у цієї родини. Іван каже: «Коні і я – одне ціле. Тільки через мій труп дістануться вам вороні». Адже коні тримали сім’ю на світі. «Не віддаси коней – уб’ємо!» І таки вбили батька – годувальника. Залишилась сім’я без засобів існування. Найстрашніше випробування лягло на матір. Уявляєте: прокидаються вранці тринадцятеро дітей і плачуть, просять: «Мамо, дайте їсти!». А що вона могла вкинути в тринадцять ротиків, коли у хаті ні крихти хліба, ні картоплинки...

Через кілька тижнів, як поховала Оксана свого чоловіка, похорон став звичним явищем. Закопувала Оксана одне за одним, кого в ящику, а більшість малюків загортала у якусь ряднину.

І так упродовж двох місяців біля хати у вишняку виросло власне кладовище. Найтяжче було матері, коли копала останню ямку для дочки Галі, якій тоді було п’ять років...
Виконавець пісні.

«Колискова 33-го року»

(Цю колискову Любов Чуб присвятила Віктору Чубу, який помер у 1933 році, маючи від народження 5 рочків, та всім дітям –жертвам Голодомору.)

Слова Л. Чуб
Муз. Т. Гончар

Люлі, люлі, люлі, люлі...
Мамо, мамо, подивіться:
Онде місяць за хмаринку
Заховався, наче сирник
Закотився за хлібину.
А зірки цукровим дивом
Так і просяться до рота,
Ген Чумацький шлях розлитим
Молоком втік за ворота.
Ой, матусю моя мила.



стоньки я хочу дуже,
Дайте хоч би крихту хліба,
Щось я трошки занедужав...
Люлі, люлі, люлі, люлі...
Засинай, моє дитятко,
Бо вже нічка, треба спати.
Завтра з кашею горнятко
Дасть нам ведмедиха-мати.
Ведмежа – її синочок-
Принесе тобі хлібину,
Помідорку, огірочок,
А горобчик – картоплинку.
Не іди лиш з цього світу,
Не лишай мене, дитинко,
Пожалій ти, матір рідну,
Крихітко, моя, кровинко
Люлі, люлі, люлі, люлі...
Ой, матусе, моя нене,
Ой, не плачте ви, рідненька,
Хлібчика просить не буду,
Обніміть мене міцненько.
Заспівайте колискову,
Щоб почули всі звірята
Та заснули разом з нами...
Мамо, спати...їсти...спати...
Люлі, люлі, люлі, люлі...
1 - й ведучий. Пам’яті жертв Голодомору присвячується цей вірш.

Читець.

«Боже, врятуй мою Маму!»
Мамо! Матусю! Рідненька!
Не покинь мене, моя ненька!
Не лети ти до синього неба,
Бо для доні тобі жити треба.
Твоя донечка їстоньки хоче.
Ось і мишка про жито шепоче...
Хоч не хліба мені, а зернинку знайти,
І до тебе тоді були б сили дійти.
Це зернятко тобі я усе б віддала,
Аби тільки, Матусю, була ти жива!
Боженька! Чуєш? Врятуй мою Маму!
Братика й тата вже кинули в яму.
Від голоду вмерло все наше село.
А людей тут багато-багато жило!..
Залишились тілько я і Матуся.
Тож до тебе, Єдиного, я зараз молюся!

Т. А. Гончар

2 - й ведучий. На Україні було зареєстровано 28 випадків людоїдства і 13 випадків трупоїдства. Такого жаху український народ ще не переживав.

1 - й ведучий. Невимовним болем сповнені слова селянки Христі, яка збожеволіла від факту людоїдства. Страхітливі картини голодомору постають у поемі Миколи Руденка «Хрест». У голодному мареві, крізь сльози і жах, божевільна Христя промовляє:


Читець.


А я діточок побила,
До схід сонця поварила,
Трактористу- молодцю
Наварила холодцю.
Їж, Іване. Пий, Іване!
Хай коханнячко не в’яне!
Ти ж казав : «Якби сам…»
Подивись, дітей нема,
Їж коханий, не барися.
Виплюнь пальчики Орисі,
Від синів та від дочок
Тільки жменька кісточок.
Душі їх пішли до раю,
Я ж останки позбираю
Та й землиці їх віддам…
Всі ми будемо отам.

2 - й ведучий. Мати зарубала свою дворічну дитину і зварила, аби прогодувати решту дітей. Скаламутився у неї розум, кричала тільки: «Ваня, Ваня, Ваня». (Дівчина-читець в чорному одязі, тримаючи в руках дитячу вишиту сорочку…)

Читець.
Чуєш, Йвану?
Чуєш, кличе мама…
Одягнути чистеньку сорочку.
Білий день.
Така червона пляма.
Озовись, загублений синочку!
Кличе світ.
Тебе за світка, Ваню!
Хоч одне розплющи, синку, очко…
Божевільна мати…
Біль…
Страждання…
Подивись, загублений синочку.
Стративсь розум.
В ненажернім світі!
Господи, сокира на пеньочку…
І голодні перепухлі діти.
Не вмирай, зарубаний синочку!
2 - й ведучий. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна замести сліди злочину. Можна раз і вдруге і втретє переписувати історію Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Читець.
Ти кажеш, не було голодомору?

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?
Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?
Д.Білоус

Читець.
Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду, -
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ.

1 - й ведучий. Але навіть у той страшний час наш народ не втратив притаманні йому гумор, іронію, сарказм. Він сміявся, але це був гіркий сміх крізь сльози і стогін.

«Частушки»

«В 31 году вже пізнали ми біду,

В 32 году їли люди лободу,
В 33 году помирають на ходу.»

«Як пішла я у колгосп,

Чоботи рипіли,
Як ішла я із колгоспу,
Зуби цокотіли.»

«Не шукайте домовину,

Батько з’їв свою дитину.
З бичем ходить бригадир,
Заганяє у Сибір.»
Ціле літечко робила,

Кіло гречки заробила,

Кіло гречки, два ячменю

Та й журюся, де я змелю.

2 - й ведучий. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?
1 - й ведучий. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу, Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
Звучить пісня Rizups — Голодомор

2 - й ведучий. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії ХХ століття.

1 - й ведучий. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932 – 1933 роках.
2 - й ведучий. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

1 - й ведучий. Прости, народе божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому поселився диявол.

2 - й ведучий. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сивою землею зігрітий.

Ведуча і Ведучий разом. Усіх нас грішних прости, що мовчали
Виконується пісня Оксани Білозір «Свіча»

(Всі учасники виходять на сцену із запаленими свічками. Закриваються куліси).
1 - й ведучий. На цьому вечір пам’яті жертв Голодомору дозвольте рахувати закритим.

Державний Гімн України.

Звучить скорботна музика (Євген Станкович "Панахида за померлими з голоду").