Виховна година «Найвища мудрість – бути добрим»
Мета: Виховувати в учнів почуття доброти, чуйності, милосердя, поваги до своїх батьків, старших людей; формувати активну життєву позицію, яка проявляється в дієвій допомозі знедоленим, немічним, стареньким; формувати в учнів уміння формулювати моральні судження, відрізняти добре від поганого; виховувати високі моральні якості.

Епіграф.

Добро спішіть творити, люди.

Воно, як сонце, серце зігріва,

В добрі нам всім зручніше буде.

Без нього затишку нема.

Живіть, добро звершайте!

Та нагород за це не вимагайте!

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Звучить музика Стихає.

1-й ведучий. Добрий день, шановні гості! 2-й ведучий. Добрий день, дорогі друзі!

Вчитель. Сьогодні ми прийшли, щоб почути з уст наших ліцеїстів про найсокровенніше, про безцінне, без чого дуже важко в світі жить - доброту і милосердя. І я дуже хочу, щоб кожен із нас мав можливість ще й ще раз осмислити, як ми живемо, для чого живемо, що робимо не так. Щоб кожен із нас мав можливість зазирнути в найпотаємніші куточки своєї душі. Але уже з низької висоти: «І зваж, і переваж, а хто є ти. А зваживши, нікого не вини». Почни із себе.

1 – ведучий. Якось священик зустрів на вулиці жебрачку, котра просила милостиню. Вона розповіла йому історію свого життя.

2-й ведучий. Була колись молода, вродлива, багата, жила в своє задоволення, мала все, чого душа забажає. І це все призвело її до такого жалюгідного стану.

1-й ведучий. Чи ми з вами часом не схожі на цю жебрачку?

2-й ведучий. Так, ми моральні жебраки, бо, маючи все, стоїмо на краю прірви. «То те нам спати не дає, то се. Придбав одне - дивись за іншим помчав. Ми рятуємо нині землі і води, бо дійшли до крайньої межі. А чому? Чому довкола стільки зла? Чому ми такі жорстокі? Адже маємо все: комп'ютери, мобільні телефони, музичні центри, та інше. Одним словом -механізми.

1-й ведучий. В погоні за матеріальними благами ми втратили людину. Ми, мабудь забули, що за гроші можна придбати: ліжко, але не сон. Книги, але не розум. Ліки, але не здоров'я. Розкіш, але не культуру. Прикраси, але не красу. Розваги, але не кохання. Добробут, але не щастя.

2-й ведучий. А душа, що там діється? Де шукати порятунку?

Учень. Моя бабуся пам'ятає.

Яким був час у давнину.

Коли вона розповідає,

Я навіть оком не змигну І

Чистенькі, рівні тротуари...

Щоб десь папірчик, а чи скло...

Щоб хтось когось штовхнув чи вдарив -

Такого бути не могло!

Молодші поважали старших:

Знімали шапку з голови

І говорили не інакше

Як через «прошу», через «ви»...

Поганих написів на мурах

Не зустрічалось в ті часи.

В людей тоді була культура

Й великий потяг до краси.

1 -й ведучий. Кажуть, про зрілість суспільства можна судити з того, як воно ставиться до

дітей і людей літнього віку. Можливо, так воно і є, бо старі люди - наше

минуле, а діти - майбутнє. І ми, що живемо нині, не можемо існувати

повноцінно без цієї спорідненості.

2-й ведучий. Сьогодні в Україні проживає майже 2 мільйони одиноких людей. Така вже

їхня доля залишатися у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами,

хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до

них.

1-й ведучий. Ми часто не помічаємо їх - згорблених, зморщених. А вони завжди поруч.

2-й ведучий. Стара бабця гірко нарікає на свою долю: маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять, обзивають.

1-й ведучий. Інколи ми дуже боляче робимо навіть своїм самим дорогим, самим близьким нам людям.

2-й ведучий. Послухайте будь ласка сумну історію про відношення сина до матері.

У моєї мами було лише одне око. Я ненавидів її тому, що такий її стан заставляв мене соромитись. Для того, щоб заробляти кусок хліба для сім'ї, вона працювала кухарем в школі. Одного дня мати прийшла до мене в клас. Підлога відійшла з під моїх ніг. Як вона могла це зробити? Мені стало так соромно! Я подивився на неї з ненавистю і втік від неї. Наступного дня мій товариш однокласник казав мені: « Е, то твоя мати одноока» Я захотів провалитися крізь Землю. Я хотів, щоб моя мати куди не будь пропала. Тому їй сказав: «Не краще було б тобі вмерти, щоб не ставити мене в смішне становище?» Мати нічого не відповіла. Я навіть не подумав про те, що кажу, тому що був дуже сердитий на неї. Мене не цікавили її почуття. Я не хотів щоб вона була вдома.

Я добре вчився і по закінченні школи поїхав на навчання у Сінгапур, потім одружився. Купив свій будинок. У мене з'явилися свої діти і я був задоволений життям. Одного дня моя мати приїхала до мене. Скільки років вона не бачила мене і не знала своїх онуків. Коли вона підійшла до дверей, мої діти почали над нею насміхатися. Як вона змогла приїхати до мене і налякати моїх дітей? Я почав кричати на неї. «Геть звідси!» На це вона тихо відповіла: «Пробач мені. Здається я приїхала не за тією адресою». І після цих слів зникла з моїх очей.

Одного разу до мене прийшов лист зі школи, в якому повідомлялось, що відбудеться зустріч з випускниками школи. Я сказав дружині, що їду в поїздку. Після зустрічі випускників, лише за ради цікавості, поїхав у свій старий будинок. Сусіди сказали, що моя мати померла. Я зовсім не засмутився. Мені дали лист, який мати залишила для мене.

«Мій самий любимий синочку, я завжди думала про тебе. Я дуже шкодую, що поїхала в Сингапур і налякала твоїх дітей. Я дуже зраділа, коли почула, що ти приїдеш сюди на зустріч з випускниками. Але не знаю, чи зможу встати з ліжка, щоб побачити тебе може востаннє. Дуже шкодую за те, що коли ти ріс тобі було соромно за мене. Знаєш, сину мій, коли ти був маленьким, з тобою трапився нещасний випадок і ти втратив своє око. Я не могла перенести, як твоя мати, того що ти виростеш однооким. Тому і віддала тобі своє око. І тепер я пишаюсь тобою, думаючи, що ти замість мене бачиш».

З любов'ю до тебе твоя мама.»

1 -й ведучий. І таких випадків - безліч. Постає запитання: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А може, ми думаємо, що старість обмине нас?

2-й ведучий. Ні! Старість - уперта бестія, що покриває обличчя і руки зморшками, чіпляє на плечі горб і дає кожному костур. Старість більш за все потребує уваги, любові, турботи та ласки. Але часто так і залишається без цього.

1-й ведучий. Щодня ми бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об'єднало слово «старість», бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова «Зазирни у вічі старості... Молодість.

Учень.

Живе одинока людина.

Чому ми проходимо мимо?

Живе одинока людина.

Ніким у житті нелюбима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту.

Печальним льодком оповите.

Віддалене горем від світу.

Чому ж ми прийдемо в хату,

Її не покличем з собою?

Бо буде одна вікувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотні.

Ходімо ж до неї в світлицю,

І серце людини з безодні

Полине над нами, як птиця.

2-й ведучий. Дивлячись на нас, молодих, вони радіють, що ми їхнє продовження, і водночас сумують, через те що ми часто забуваємо про них, обминаємо їх. Вони не просять у нас чогось незвичайного, вони хочуть тільки нашої уваги, а інколи допомоги.

1-й ведучий. Послухайте, яка історія нещодавно трапилася в автобусі із одним із наших одногрупників.

2-й ведучий. Одна бабуся їхавши в автобусі розмовляла по телефону. А руки вже не ті, якими були колись, не слухаються. І ось телефон її упав і дістати вона його не змогла. Стала бабуся прохати водія допомогти їй, але той сердито відповів «Я що пів автобуса буду розбирати щоб дістати вашого телефона» Почувши про те, що трапилося наш учень мовчки дістав телефон і віддав його бабусі, яка йому за це щиро подякувала і навіть поцілувала.

Звучить пісня
1-й ведучий. Найвища наука життя це мудрість. А найвища мудрість - бути добрим.

Доброта й чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - ось, що має бути головним для кожного з нас.

2-й ведучий. Пропоную вашій увазі невеличкий фільм про добрі справи.

(Фільм)

1 -й ведучий. Як ви зрозуміли, щоб добрі звички стали нормою нашого життя, напевне,

треба менше говорити про свої добрі справи, а просто проявляти

милосердя до тих, хто потребує підтримки.

Учень. Не говори про доброту.

Коли ти сам нею сяєш.

Коли у радощах витаєш.

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те.

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

то раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

як чисте сяйво доброти.

Коли тебе в тяжку хвилину

Людина виручить з біди.

Про це добро, аж поки віку,

ти, пам'ятай завжди.

Коли ж людині ненароком

ти зробиш сам добро колись.

Про це забудь, аж поки віку,

мовчи й нікому не хвались.

2-й ведучий. Наші предки завжди поважали добро і своїх дітей цьому научали.

1-й ведучий. Малюків уже в рік вчили «давати чолом» тобто, вітаючись із старшими, цілувати їх у руку. Діти, виростаючи, до кожного члена родини ставилися ласкаво-шанобливо. А коли погане слово все ж зривалося з язика, то одразу ж говорили: «Дух святий при хаті, при кочерзі, при лопаті».

2-й ведучий. А ще вражає те, що люди називали один одного: матінко, батечку, сестронько, Марічко, синочку... і користувалися словами: «Добридень», «Добрий вечір», «Вудь ласка», «Дякую», «Вибачте»...

Учень. Нам так усім в житті потрібно

Слова хороші, ніби цвіт,

Щоб йшли у гості весни срібні.

Щоб помудрішав дивний світ.

Нам так усім в житті потрібні

Краса любові й душі тепло.

Щоб радість літ несли добридні

У рідне місто і село.

Нам так усім в житті потрібні

Слова хороші, мамин спів.

Щоб щедрістю були подібні

Ми до врожайних житніх нив.

1-й ведучий. Послухайте казку про добро

Учень. Ріс при дорозі велетень-дуб. Біля його коріння пропихала з-під землі свої нижні паростки калина. Отак і росла вона разом із дубом. Він був їй ніби за батька.

Захищав від бурі, від вітрів, а коли падав дощ - схиляв над нею свою зелену голову і прикривав її.

Пройшли роки. Калина стала великою і красивою. А дуб постарів. Але й далі жили вони разом. Аж тут одного дня прийшли люди і зрубали могутнього дуба. Довго сумувала за ним калина. Та нічого вже не вдієш. Залишилася сама самісінька рости при дорозі.

Одного чудового сонячного весняного ранку вона побачила, що з одного боку із жолудів, які падали колись із дуба, виріс зелений пагінець і ніжно торкнувся до неї, немов захисту просив. Життя калини стало веселішим. Почала вона пригортати маленького дубочка своїми вітами та пестити широкими листочками. А коли наближалася буря, падав дощ або був сильний вітер, вона схиляла над ним свої пишні крони, пригортала до себе і захищала молодий пагінець так, яку дитинстві захищав її старий дуб. Калина стала для дубочка матір'ю, так само, яку дитинстві був їй батьком дуб велетень.

(Звучить пісня)

2-й ведучий. Даруйте людям радість, робіть їм добро, не чекаючи віддачі. Робіть добро тим, з ким ви, можливо, зустрінетесь раз у житті. Пам'ятайте, що все повертається, як бумеранг. Добро - добром, зло - злом!

Учень. Я вірю в силу доброти.

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти.

Що на торжку не продається.

Що кривди розбива пласти.

Красою тулиться до серця.

Я вірю в силу доброти.

Що має долю роботящих.

Що хоче, щоб і я, і ти.

І все було на світі кращим.

1 -й ведучий. Пам'ятайте:

«Багатий не той, хто багато набув, а той, хто багато роздав».

«Хто людям добра бажає, той і собі має»

«Добре слово мало коштує, та дорого цінується»

«Добре слово -дім будує, а зле руйнує»

«З добрим поживеш- добра переймеш, а з лихим зійдешся-й свого позбудешся»

«Добре діло без віддяки не лишається»

«Щире слово , добре діло душу й тіло обігріло»

«Доброму слову ціни не має»

«Світ не без добрих людей»

1 -й ведучий. Пропонуємо вашій увазі презентацію учня нашої групи про доброту.

(Презентація)

Учень.

По теплій зливі і грозі

Прошу любовію святую.

Щоб сонце сяяло в росі.

Налийся, світе, добротою.

Немов дзвінковою водою.

По теплій зливі і грозі.

Людської треба доброти.

Щоб цвіт з'явився па калині.

Щоб ночі в ранок перейти.

Щоб соловейко тьохкав нині

Природі, звірові, людині —

Людської треба доброти.

Благаймо, нині доброту

Спасти зелені й небесні стежі.

Сльози і поту гіркоту.

Спасти тополь зелені вежі.

Планету й людство од пожежі,

Благаймо нині доброту.

Бо може тільки доброта

У цій землі, у цьому світі,

У цьому хлібі, щоб росла,

Любов'ю й вірою в цім квіті.

Життя відстояти у світі

Спроможна тільки доброта!

(Звучить пісня)

2-й ведучий. У будь-яких життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті, будьте Людиною. Ніколи не втрачайте віри. Життя наше смугасте і в ньому чергуються успіхи і невдачі, злети і падіння.

1-й ведучий. У царя Соломона, якого називали мудрим, була каблучка, на якій було вирізьблено: «Усе минає». Пам'ятайте це і дотримуйтесь золотої середини, тому що радість не вічна і сум не вічний.

2-й ведучий. Пам'ятайте добро.

1-й ведучий. Можна забути того, з ким разом сміявся, але не забувайте того, з ким разом плакали. Будьте вище від усіляких пліток, заздрощів, дрібних інтриг, образ. Найкращі ліки від образ- це прощення.

2-й ведучий. Навчіться прощати всім, а собі — ніколи. Не втрачайте самоповаги, умійте володіти собою. Перш ніж щось сказати погане, згадайте, що найкраще слово те, яке не сказане. Найкоротша відстань між людьми - це усмішка.

1 -й ведучий. Частіше усміхайтесь. Якщо вам погано, то це не причина, щоб завжди страждати іншим.

2-й учень. Я сподіваюся, що всі ми станемо добрішими, милосерднішими. Нехай потреба робити добро переросте у щоденну потребу. Всім нам нелегко зараз, але пам'ятайте, що поруч є люди, яким набагато гірше. А ми можемо хоч на крихту покращити їхнє життя.

1-й ведучий. Люди будемо трішечки щедрі серцем в ім'я добра, людяності, справедливості. Милосердя повинно бути оцінкою совісті кожного з нас.

О, будьте добрими, о, будьте добрі люди!

Нарозтіж світу двері відчиніть.

На всі віки, назавше і повсюди

На цій землі святе добро творіть!

Квітує вишня. - не ламайте гілку.

Та красу весняну пощадіть.

Заплаче жінка, пожалійте жінку

І добрим словом біль її згасіть.

Ви будьте добрі, люди, щохвилинно.

Забувши гнів і кривду всіх образ –

Нехай цвіте погожа ясна днина

І набирає сили від добра.

Нехай молитва щира в небо рветься,

А зло безплідно щезне назавжди.

Нехай добром людське зігріте серце

Убереже цю землю від біди.

(Звучить пісня)

2-й ведучий. Кожна людина живе лише один раз. І що б не сталося у кожного з вас у житті, завжди пам'ятайте, що ви людина.
Учень. Лікуймо наші зболені серця.

Лікуймо наші душі зачерствілі.

Несімо правди непогасний стяг.

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських –

Джерела віднайдімо лиш цілющі —

Мов подорожником торкнімося до них.

И добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, нечерстве.

Людського милосердя еліксиром.

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.

Вчитель. Отож творіть на землі добро, примножуйте кількість щасливих людей. Відкривайте свої серця і душі навстіж, поспішайте робити добро, ставайте добродіями! І це вам віддасться сторицею.