МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
В. М. РЕПЕЦЬКИЙ

ДИПЛОМАТИЧНЕ І КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
Підручник
2-ге видання, перероблене і доповнене

УДК [341.7+341.8](075.8) ББК 67.5я73 Р41

Затверджено Міністерством освіти і науки України (протокол №1 /11-1030 від 28 березня 2002 р.)
Рецензенти:

В. Н. Денисов — доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України (Інститут держави і права імені В. М. Корецького HAH України), професор;

М. В. Буроменсъкий — доктор юридичних наук, член-кореспон­дент Академії правових наук України (Національна юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків);

В. К. Грищук — доктор юридичних наук (Львівський держав­ний університет внутрішніх справ), професор

Репецький В. М.

Р41 Дипломатичне і консульське право: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 372 с. ISBN 966-346-204-3

У підручнику розкрито поняття і зміст дипломатії, розглянуто основні форми її реалізації та систему органів, через які вона здійснюється, а також взаємозв'язок з дипломатичним правом. Головну увагу приділено дипломатичному представництву, його функціям і засобам їх забезпечення. Висвітлено особливості діяль­ності спеціальних місій і прояву дипломатії в рамках міжнародних організацій. Важливе місце відведено консульському праву.

Для студентів, які навчаються за спеціальностями "Міжнарод­не право" та "Міжнародні відносини", працівників державних органів, котрі здійснюють свої функції у сфері зовнішньополітичної діяльності.

УДК [341.7+341.8] (075.8) ББК 67.5я73

© В. М. Репецький, 2002 © В. М. Репецький, зі змінами, 2006

ISBN 966-346-204-3 © Видавництво "Знання", 2006

ЗМІСТ

Передмова 6

Розділ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

ПРО ДИПЛОМАТІЮ І ДИПЛОМАТИЧНЕ

ПРАВО 9

1. 
   Дипломатія і міжнародне право 10
   
2. 
   Основні етапи розвитку дипломатії 20
   
3. 
   Українська дипломатія 33
   
4. 
   Поняття дипломатичного права 41
   
5. 
   Джерела дипломатичного права та його
   кодифікація 47
   

Контрольні запитання 58

Розділ 2. ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 59

1. 
   Внутрішньодержавні органи у сфері
   дипломатичної діяльності 62
   
2. 
   Органи держави, які здійснюють дипломатичні
   

функції за кордоном 76

Контрольні запитання 88

Розділ 3. ВСТАНОВЛЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ

ВІДНОСИН 89

1. 
   Юридичні підстави встановлення
   дипломатичних відносин 90
   
2. 
   Відкриття дипломатичного
   представництва 97
   
3. 
   Порядок призначення глави та членів
   дипломатичного представництва 102
   

1. 
   Персонал дипломатичного представництва 112
   

1. 
   Припинення дипломатичної місії 127
   

Контрольні запитання 138

Розділ 4. ДИПЛОМАТИЧНІ ФУНКЦІЇ І ЗАСОБИ

ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 139

1. 
   Еволюція дипломатичних функцій 140
   
2. 
   Найважливіші дипломатичні функції 145
   
3. 
   Представництво інтересів третьої держави
   

та її громадян 158

Контрольні запитання 160

Розділ 5. ДИПЛОМАТИЧНІ ПРИВІЛЕЇ

ТА ІМУНІТЕТИ 161

1. 
   Теоретичне обґрунтування дипломатичних
   привілеїв та імунітетів 162
   
2. 
   Класифікація дипломатичних привілеїв
   

та імунітетів 175

3. 
   Особиста недоторканність 180
   
4. 
   Недоторканність приміщень дипломатичного
   представництва та їх майна 189
   
5. 
   Імунітет від юрисдикції 196
   
6. 
   Свобода зносин та правовий статус
   дипломатичної пошти і дипломатичного
   кур'єра 203
   

5.7. Митні та податкові імунітети 209

Контрольні запитання 214

Розділ 6. ПРАВО СПЕЦІАЛЬНИХ МІСІЙ 215

1. 
   Основні етапи розвитку інституту спеціальних місій 217
   
2. 
   Поняття спеціальних дипломатичних місій
   

та їх класифікація 227

3. 
   Міжнародно-правові основи організації
   

та діяльності спеціальних місій 233

6.4. Привілеї та імунітети спеціальних місій .... 239

Контрольні запитання 248

Розділ 7. ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО

МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 249

1. 
   Поняття та особливості прояву дипломатії
   

в межах міжнародних організацій 250

2. 
   Розвиток і кодифікація дипломатичного
   права міжнародних організацій 254
   
3. 
   Постійні представництва держав
   

при міжнародних організаціях 259

4. 
   Делегації та спостерігачі держав в органах
   міжнародних організацій і на міжнародних
   конференціях 265
   

7.5. Привілеї та імунітети 268

Контрольні запитання 278

Розділ 8. КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО 279

1. 
   Історія становлення і розвитку інституту
   консульства 280
   
2. 
   Поняття консульського права, його джерела
   та кодифікація 295
   

1. 
   Встановлення консульських зносин 304
   
2. 
   Припинення консульських зносин 309
   

3. 
   Персонал консульських установ і порядок
   його призначення 312
   

3. 
   Функції консульських установ і засоби
   

їх здійснення 323

7. 
   Основні імунітети та привілеї консульських
   

установ 342

7. 
   Привілеї та імунітети працівників консульських
   

установ 349

Контрольні запитання 358

Список використаної літератури 359

Латинські терміни, найчастіше вживані у дипломатичній

і консульській практиці 361

Brief contents 365

ПЕРЕДМОВА

Дипломатичне і консульське право — одна з найдавні­ших галузей права. її основи були закладені ще на початку людської цивілізації, але розквіт припав на етап формуван­ня централізованих держав як основних суб'єктів міжна­родного права.

Дипломатичне і консульське право — один із головних інструментів реалізації зовнішньої політики держави. За­лежно від існуючих міжнародних відносин змінювалися форми, методи і характер прояву: від застосування сили та заповнення прогалин у міжнародно-правовому регулюванні, нерівноправних відносин між високорозвиненими і слабо-розвиненими державами до принципів мирного розв'язан­ня спорів, поваги, суверенної рівності й незалежності дер­жав, відмови від застосування сили, широкого використан­ня дипломатичних методів.

Сьогодні зросла не лише спрямованість зовнішньої полі­тики держав, але й складність міжнародних проблем, що вимагають безпосередньої участі в дипломатичному процесі глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ. Сучасна дипломатія потребує належної міжнародно-право­вої регламентації, яка б враховувала інтереси всіх держав, незалежно від їх економічного, військового і політичного потенціалу та місця в системі міжнародного співтовариства.

Широкого застосування набула багатостороння конвен­ційна дипломатія. З'явились організаційні форми дипло­матії, зокрема постійні представництва держав при міжна­родних організаціях. Значно зросла роль дипломатії ad hoc, спеціальної місії, "народної дипломатії".

Відповідні зміни відбулися в консульській службі. Роз­ширилась географія розташування консульських установ, збільшилась кількість почесних консулів, невпинно зростає чисельність двосторонніх консульських конвенцій тощо. Значну увагу в сучасній дипломатичній і консульській ді­яльності приділяють торговельно-економічним та науково-технічним питанням.

Важливу роль у колективній дипломатії відіграють між­народні організації, серед яких чільне місце посідає ООН. Реалізація багатосторонньої дипломатії передбачає широкі можливості для розв'язання найважливіших питань сього­дення.

Усе це вимагає особливої правової регламентації. Роз­робці міжнародно-правових норм, які відповідають сучас­ному обсягу міжнародної взаємодії, присвячена ціла низка спеціальних конвенцій. Зокрема, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. охоплює май­же всі аспекти діяльності дипломатичних представництв: їх класифікацію, функції, порядок акредитування, права, привілеї, імунітети, а також деякі протокольні норми. її прийняття заклало надійну основу процесу кодифікації дип­ломатичного і консульського права та прогресивного розвит­ку цієї галузі. Беручи до уваги існуючі тенденції стосовно інтеґрації закордонної служби держав, автор намагається показати тісний зв'язок між дипломатичним і консульським правом та розкрити механізм реалізації їх норм. У підручнику ви­світлено процес подальшого розвитку кодифікації дипло­матичного права як на універсальному, так і на регіональ­ному рівні, а також удосконалення вітчизняного законодав­ства, норми якого покликані забезпечити виконання норм міжнародного права.

Значну увагу приділено аналізу дипломатичних приві­леїв та імунітетів, правовій природі й теоретичному обґрун­туванню їх виникнення.

Розкриваючи зміст дипломатичної діяльності, яку реа­лізують через спеціальні місії та представництва при міжна­родних організаціях, автор наголошує на тому, що останні є формами прояву дипломатії.

У розділі, присвяченому консульському праву, викори­стано нове законодавство України й показано практику його застосування.

Особливу увагу приділено міжнародному праву як особ­ливому кодексу правових норм, дотримання яких забезпе­чує мирний і взаємовигідний характер розвитку відносин між державами та їх плідне співробітництво.

Кожен розділ завершує перелік питань, що дають змогу студентові провести відповідну самоперевірку після опра­цювання матеріалу.


^{Розділ 1}
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРО ДИПЛОМАТІЮ І ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО

1. 
   Дипломатія і міжнародне право
   
2. 
   Основні етапи розвитку дипломатії
   
3. 
   Українська дипломатія
   
4. 
   Поняття дипломатичного права
   
5. 
   Джерела дипломатичного права та його кодифікація
   

1.1. ДИПЛОМАТІЯ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Функціонування та розвиток будь-якої держави як суб'єк­та міжнародного права і міжнародних відносин не може відбуватись без зовнішніх зв'язків з іншими суб'єктами міжнародного права. Це об'єктивна необхідність існуючого суспільного розвитку. А тому наявність зовнішніх зв'язків вимагає відповідної організації апарату для забезпечення цих зв'язків та їх регулювання за допомогою норм міжна­родного права. Таким чином, дипломатія і міжнародне пра­во є невід'ємною складовою забезпечення рівноправних відносин між суб'єктами сучасного міжнародного права.

У повсякденному житті термін "дипломатія" вживаєть­ся в політологічному, правовому, філологічному та інших значеннях. Відповідно його зміст і призначення розкрива­ються різними авторами неоднозначно.

Слово "дипломат" походить від старогрецького "diplo­ma", що означало "лист", "документ" (зокрема, вживаючи сучасну термінологію, такі поняття, як посвідчення, ін­струкція, вірчі грамоти).

Історія походження цього терміна пояснюється тим, що в Стародавній Греції посли, яких скеровували для ведення переговорів, отримували відповідні інструкції, грамоти, що засвідчували їх повноваження. Ці документи, дощечки, що складалися вдвоє, вручали посадовій особі міста, яка віда­ла дипломатичними справами. їх називали "diploma". Звідси й виник термін "дипломатія" [4, с. 36]. Хоча при цьому варто зазначити, що на практиці термін "диплома­тія" стали вживати пізніше — на початку XVII ст. Напри­клад, в Англії перший випадок вживання поняття "дипло­матія" належить до 1645 р. [12, с. 12]. Однак через деякий час цей термін, отримавши широке застосування у міжна­родних відносинах, втрачає первинне значення і набуває нового змісту.

У міжнародно-правовій літературі з цього приводу існу­ють різні визначення, які використовували впродовж ос­танніх півтора століть. У деяких випадках термін "дипло­матія" ототожнювали з міжнародним правом загалом або із зовнішньою політикою. Деякі автори розглядали диплома­тію як певний засіб застосування особистих здібностей дип­ломатів. Інші ж не вбачали різниці між дипломатією і нау­кою про зовнішні відносини. Така різноманітність визна­чень цього терміна дає змогу всебічно охопити його зміст.

Інколи слово "дипломатія" вживають на позначення зов­нішньої політики держави. Цілком слушним є зауваження одного з дипломатів про те, що цим словом користуються безпідставно, а тому його часто вживають для характери­стики дуже різних, інколи суперечливих, понять, які не ма­ють нічого спільного зі справжньою дипломатією.

У розмовній мові слово "дипломатія" вживають для ви­значення цілої низки понять, зокрема, для пояснення зов­нішньої політики, коли, наприклад, кажуть: "Українська дипломатія щодо Чорного моря була недостатньо твердою". В інших випадках йдеться про переговори, наприклад: "Це питання може бути розв'язане дипломатично". Крім цього, ним часто називають процедуру й апарат, за допомогою яких проводять переговори. Його також вживають для позначен­ня закордонної частини відомства закордонних справ. І на­решті, це слово нерідко розуміють як особливу здатність, що виявляється у спритності (у хорошому розумінні), у під­ступності, лукавстві (у поганому розумінні) під час ведення міжнародних переговорів.

На зміст поняття "дипломатія" впливають три значен­ня, які, будучи разом узятими, в основному розкривають усі найважливіші аспекти цього терміна.

У першому, основному, значенні "дипломатія" виступає як офіційна діяльність державних органів з компетенцією у сфері міжнародних відносин, що є головними дипломатич­ними представниками, які реалізують зовнішню функцію держави зі встановлення і підтримки міжнародних відно­син між державами, забезпечують охорону прав та інтересів держави, її юридичних і фізичних осіб за кордоном.

У другому значенні, "дипломатія" — це сукупність нау­ково обґрунтованих засобів і методів, а також мистецтво досягнення мети держави у сфері зовнішньої політики, вста­новлення і підтримання відносин між державами і, особли­во, ведення переговорів та укладання договорів.

Роль дипломатії як знаряддя зовнішньої політики дер­жави завжди була винятково важлива. Як і зовнішня по­літика, вона була зумовлена безпосередньо інтересами дер­жави. У різні періоди історичного розвитку дипломатія значною мірою впливала на долі держав, а при вмілому користуванні цим знаряддям відповідні держави досягали високих результатів. Багато міжнародних конфліктів, війн і протистоянь супроводжувались невмілою, невиваженою і навіть поганою, з різних причин, дипломатією.

"Дипломатія, — за визначенням Ернеста Сатоу, — це застосування розуму і такту у веденні офіційних відносин між урядами різних незалежних держав, а ще коротше — ведення справ між державами за допомогою мирних засобів" [12, с. 11]. Необхідність розуму для всіх очевидна, але не менш потрібним є такт, який досить часто не береться до уваги у міжнародних відносинах, що в кінцевому підсумку призводить до непередбачуваних наслідків.

У третьому значенні термін "дипломатія" охоплює пев­ну категорію кваліфікованих осіб (дипломатична та кон­сульська служба), а також відповідний організаційний апа­рат (Міністерство закордонних справ, постійні і тимчасові (ad hoc)¹ дипломатичні місії), які реалізують мету і завдан­ня зовнішньої політики держави та утворюють окрему дер­жавну службу, що є складовою частиною апарату органів центральної виконавчої влади.

Дипломатія як головний інструмент реалізації зовніш­ньої політики держави є дещо вужчим поняттям від зовніш­ньої політики як напряму діяльності держави у сфері її зов­нішньої функції. Зовнішня політика і дипломатія перебу­вають у такому ж взаємозв'язку, як стратегія і тактика. Через дипломатію реалізують зовнішню функцію держави, охорону інтересів держави та її громадян на основі загаль­новизнаних норм міжнародного права, особливо диплома­тичного і консульського. Виступаючи головним інструмен­том реалізації зовнішньої політики держави й одночасно продовженням її внутрішньої політики, дипломатію, як і зовнішню політику, здійснюють не лише через міністра закордонних справ і його виконавчий апарат, але й через парламент, президента, прем'єр-міністра та уряд.

Дипломатію потрібно розглядати у широкому і вузько­му розумінні слова.

У широкому розумінні дипломатію можна охарактери­зувати як офіційну діяльність органів зовнішніх відносин з метою представництва суб'єкта міжнародного права, захи­сту мирним шляхом прав та інтересів суб'єкта міжнародно­го права і реалізації зовнішньополітичних функцій держа­ви. У специфічній формі здійснюють дипломатичну діяль­ність міжнародні організації. Таке визначення охоплює діяльність будь-якого органу зовнішніх відносин як суб'єкта міжнародного права. Сюди входять: дипломатичне пред­ставництво, консульська установа, торгове представництво тощо.

У вузькому розумінні, дипломатія — це мистецтво ве­дення переговорів та укладення договорів, що ґрунтується на вивченні міжнародних відносин, історії держав, міжна­родного права, існуючих традицій, конституційного права окремих держав.

В основі реалізації дипломатії лежать зовнішні функції держави, що залежать від розвитку економіки і суспільства загалом.

Зовнішні функції визначають зміст зовнішньої політи­ки держави. А тому міжнародні відносини розвиваються під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

Ця обставина повною мірою стосується як дипломатії, так і міжнародного права. Тобто об'єктивні та суб'єктивні фактори є своєрідними регуляторами міжнародних відно­син стосовно економічних потреб держави і виступають формою вираження її внутрішньої та зовнішньої політики. Однак міра вираження інтересів і потреб держави (суспіль­ства) у цьому випадку неповна, оскільки вона обмежена рамками узгодження волі різних держав. Таке узгодження неминуче, оскільки передбачає взаємні поступки, компро­міси (у розумних межах) у сфері зовнішньої політики дер­жав.

Важливо зазначити, що дипломатія відіграє вирішаль­ну роль у процесі створення норм міжнародного права, при­чому це стосується формування норм як договірного, так і звичаєвого права.

Процес утворення норм міжнародного права шляхом договору, незалежно від того, які питання цей договір за­кріплює, є, по суті, результатом дипломатичного процесу. Він починається з переговорів між державами, в органах міжнародних організацій, на конференціях тощо. Саме під час переговорів щодо укладення міжнародного договору, у процесі дипломатичної діяльності, зумовленої такими пе­реговорами, узгоджують взаємні компроміси та позиції різних держав і їх волі. Таке узгодження виражається в нор­мах міжнародного договору.

Отже, дипломатична діяльність — це форма здійснення зовнішніх функцій держави, яка визначає їх зміст, один з напрямів зовнішньої політики держави.

За допомогою дипломатії встановлюють і підтримують нормальні відносини між державами, а за допомогою між­народного права ці відносини регулюють відповідною систе­мою його норм та інститутів.

Визначення дипломатії, подане відомим французьким юристом Ш. Дюпюї на початку 20-х років XX ст., на нашу думку, актуальне і сьогодні. Зокрема, він підкреслює, що "дипломатія діє в межах міжнародного права, але вона може переступити через ці межі та розірвати їх. Вона чинить ве­ликий і часто вирішальний вплив на формування, розви­ток, прогрес та регрес, на здійснення і порушення міжна­родного права... Дипломатія чинить вплив радше політич­ний, ніж юридичний, оскільки покликана регулювати передусім політичні питання. Політика може розвиватися в рамках позитивного права..." [16, с. 304].

Водночас варто зазначити, що міжнародне право, незва­жаючи на його функції регулятора існуючих міжнародних відносин, також є результатом їх розвитку. Для цього треба коротко згадати історію зародження таких інститутів між­народного права, як посольське, морське, повітряне та кос­мічне.

Отже, відображаючи процеси, які характеризують сьо­годнішній стан міжнародних відносин, міжнародне право чинить на них зворотний, регулятивний вплив. Цей вплив здійснюється через нормативне регулювання поведінки суб'єктів міжнародного права. Існуючі принципи і норми міжнародного права визначають права й обов'язки держав та інших суб'єктів міжнародного права. Відповідно можна простежити два види зв'язків між зовнішньою політикою і дипломатією та міжнародним правом:

1. 
   у площині зобов'язань держав міжнародне право ви­ступає як обмежувальний засіб стосовно зовнішньої політи­ки і дипломатії;
   
2. 
   у площині прав воно, навпаки, є засобом реалізації зовнішньої політики і дипломатії.
   

При цьому, очевидно, варто застерегти, що таке проти­стояння не є абсолютним, оскільки елемент обмеження сто­сується не лише обов'язків, але й відповідних прав.

Розміри і характер впливу міжнародного права на від­носини між державами, а також на зовнішню політику окремих держав, на їх дипломатію, визначаються особли­вістю міжнародного права на конкретному етапі суспільно­го розвитку.

Закономірності розвитку міжнародного права загалом відповідають закономірностям міжнародних відносин. А то­му, будучи сформульованим під впливом міжнародних відносин, міжнародне право безпосередньо чинить на них активний вплив. Воно визначає рамки дипломатичної діяль­ності держав.

Дипломатія і міжнародне право часто збігаються у по­нятійному значенні, але, водночас, між ними існує суттєва відмінність: міжнародне право функціонує як цілісна си­стема з притаманними йому ознаками, тоді як єдиної дип­ломатії не існує. Є лише дипломатія кожної країни, і тут єдиних стандартів бути не може.

Норми дипломатичного права регламентують офіційну діяльність суб'єктів міжнародного права у сфері зовнішніх відносин. Зокрема, вони визначають форму представництв держав за кордоном, питання організації дипломатичної служби, дипломатичного протоколу, підготовки та створен­ня дипломатичних актів.

Чітке дотримання державами норм міжнародного права у сфері зовнішніх відносин, потреба визначити відповідні форми взаємовідносин для кожного окремого суб'єкта між­народного права зумовили появу у внутрішньодержавному праві комплексу норм, що регулюють дипломатичні та кон­сульські відносини, організацію органів зовнішніх відносин.

Аналізуючи поняття "дипломатія", його нерідко плута­ють з терміном "зовнішня політика". А відтак між ними існують суттєві відмінності, які полягають у тому, що дип­ломатія є одним із найважливіших засобів зовнішньої полі­тики, але не єдиним, оскільки у розпорядженні держави в процесі здійснення нею зовнішньої політики є ще такі ва­желі, як збройні сили, контррозвідка, економічні та куль­турні зв'язки. Водночас практика сучасних міжнародних відносин засвідчує, що недооцінка міжнародного права, тобто ігнорування обмежень, передбачених міжнародним правом для зовнішньої політики і дипломатії, була прита­манна лише тим державам, які дотримувалися політики "з позиції сили", що в кінцевому підсумку призводило до загострення міжнародної ситуації, а подекуди й до виник­нення збройних конфліктів.

Дипломатія має такі характерні риси:

• 
  по-перше, вона завжди має офіційний характер у ді­яльності держави (публічність, гласність здійснюються від імені держави);
  
• 
  по-друге, дипломатична діяльність держави здій­снюється не будь-якими органами, а лише спеціально ство­реними для цього органами зовнішніх відносин;
  
• 
  следующая страница>