Національна академія наук україни інститут філософії ім. Г. С. Сковороди вальчук анатолій Миколайович

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С.СКОВОРОДИ

ВАЛЬЧУК Анатолій Миколайович
УДК 21.41.67

21.41.31

РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЯ ТА СМЕРТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ДУМЦІ XI - XV СТОЛІТЬ.

09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

на здобуття наукового ступеня кандидата

філософських наук

Київ – 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії та політології Хмельницького інституту регіонального управління та права.

Науковий керівник: доктор філософських наук,

Филипович Людмила Олександрівна

(Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Горбаченко Тетяна Григорівна

(Київський університет імені Тараса Шевченка,

філософський факультет),

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник

Бондар Станіслав Васильович

(Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник відділу історії філософії в Україні).

Провідна установа - Львівський державний університет імені Івана Франка (кафедра теорії та історії культури).

Захист відбудеться “08” листопада 2002 р. о 14.00 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001 Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4)
Автореферат розісланий “7” жовтня 2002 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В кінці XX століття намітились певні тенденції до відродження духовності українського народу, повернення йому його традиційної духовної спадщини. Виходячи із потреби сприяння цьому процесу, потрібно насамперед проаналізувати давні культурні пласти, значні здобутки духовної сфери людського буття, деякі сторони ментального життя наших попередників. Протягом багатьох віків духовна історія й духовні надбання нашого народу використовувались (та й використовуються і тепер) на потребу різних етно-політичних утворень, що не були власне українськими або такими, що ставили б інтереси українського масиву на перше місце. Часто ми є пасивними спостерігачами таких процесів і не намагаємось повернути собі власні культурні здобутки. Це формує певну неясність та незрозумілість у ставленні до власного культурного джерела, викликає питання звідки взялася українська духовна спадщина. Тому одним із головних завдань процесу духовного відродження українського народу є повернення йому власної історії, а особливо духовних здобутків.

Кризові етапи людської історії завжди різко актуалізують екзистенційні питання: сенс існування, етичні проблеми соціальної поведінки, відношення до смерті та ін., пов’язаних з особистісним вибором в житті. Відповіді на ці питання здавна шукають релігійні діячі, філософи, політики, навіть пересічні громадяни. Використання певних архетипових традиційних форм, підходів, опертість на власні цінності допоможе українському народу за нинішніх складних умов перехідного періоду в його суспільному житті знайти шлях до себе, до свого самоусвідомлення і самоутвердження.

Тільки теоретична думка, що виступає через богословські та філософські ідеї, дає людині можливість усвідомлювати себе частиною людства і водночас, чимось унікальним в світі. За допомогою релігії, через богословську думку та філософію людина намагається дати відповіді на ті запитання, які виникають перед нею в житті.

Особливо значимим в цьому аспекті є розгляд зародження та розвитку власної богословсько-філософської традиції. Характерним тут є те, що розвиток теоретичної думки на теренах нашої Батьківщини завжди був тісно пов’язаний з релігійною традицією, яка домінувала в ранні періоди української історії. Така синтетична релігійно-філософська парадигма виявляла себе через певну конкретну проблематику.

Вплив релігійно-філософської думки на формування української духовності ще недостатньо вивчено, тому аналіз тих ідей, які формувались у ранній період нашої історії, дає можливість вірніше зрозуміти тогочасне життя й по-новому розглянути духовні проблеми сучасності. Теперішній період світоглядних трансформацій актуалізує вивчення історії духовного самовизначення нашого народу.

З великого масиву проблем релігійного та філософського спрямування слід виділити проблеми, пов’язані з людським життям. Саме такі проблеми належать до розряду “вічних”. Серед них окремо можна виділити проблему життя та смерті, яка виступає каталізатором розвитку інших релігійних та філософських проблем, а також і самої богословсько-філософської думки в цілому.

Українська релігійна та світська думка - продукт діяльності специфічної української “душі”. Особливості національного менталітету дають підставу говорити про власну богословсько-філософську традицію. Саме ці особливості та умови їх формування відображаються в специфічних підходах до вирішення ряду філософських та релігійних проблем, серед яких проблема життя і смерті посідає одне з провідних місць. Дана проблема допомагає вирішенню таких суттєвих екзистенційних питань, як сенс людського існування, поняття справедливості, питання етичності людської поведінки, природи цінностей та ряду інших проблем. Соціальна пам’ять безумовно є тією частиною свідомості народу, яку необхідно витягнути із сфери “забуття”, куди її – свідомо, а чи ж ні - заганяли протягом століть. Для аналізу цієї проблеми необхідно звернутись до багатої духовної спадщини України, особливо раннього періоду її історії.

Сучасний стан життя населення України, як свідчать неодноразові опитування соціологів і ЗМІ, є багато в чому непевним, це проявляється у посиленні песимістичних настроїв серед людей. Особливо песимізм проявляється відносно багатьох соціальних інститутів, що репрезентуються самою державою. Людина поставлена в такі умови, що їй необхідно самостійно вирішувати безліч життєво важливих питань. В граничному вираженні ці питання зводяться до самозбереження індивіда як фрагментарної одиниці соціуму. Невирішеність ряду проблем, зокрема недостатня розробка проблеми життя та смерті та її генези в культурі окремого народу, може спричинити небажані соціальні явища для цього суспільства. В перехідні періоди, коли виникають різні проблеми економічного, політичного, ідейного характеру, часто проходить збільшення випадків асоціальної та неадекватної поведінки, різних девіацій, зростає кількість посягань на людське життя та багато інших негативних соціальних явищ. Такі деструктивні явища призводять до загострення соціальних відносин. Для нормального функціонування суспільства необхідно враховувати всі можливі сторони цього процесу.

Самовизначення української культури в загальносвітовому (зокрема в європейському) контексті не може бути достатнім без розгляду генези власної інтелектуальної традиції. Зліквідування почуття власної меншовартості неможливе без всебічного аналізу та відродження самобутньої української культури. Тому дане дослідження може бути позитивним чинником, що сприятиме відновленню історичної самосвідомості народу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від XI століття, починаючи від офіційного приходу разом з християнством кращих здобутків тогочасної літератури та початку власної творчості на цій ниві і до XV століття – періоду остаточного поділу Київської митрополії, кінця ранньої богословсько-філософської літературної діяльності.

Зв’язок роботи з науковими проблемами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі комплексних проблем з історії релігії та релігійної духовності українства, які розробляються Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України згідно з плановою темою “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (0101U002661), зокрема з вивчення буттєвості феномену релігії, його специфіки та функціональності, ролі релігії в духовному житті українців, особливостей розвитку власної богословської та філософської традицій. А також в системі наукових досліджень, що виконуються кафедрою філософії та політології Хмельницького інституту регіонального управління та права, а саме теми “Людина у системі суспільних відносин (філософсько-правовий та соціологічний аспекти)”.

Об’єктом дослідження є давньоукраїнська богословсько-філософська думка (XI-XV ст.), що складає великий масив релігійної та історико-філософської спадщини того періоду, запозичених та трансформованих у тогочасній культурі народу релігійних і філософських ідей, духовних традицій інших народів. Також досліджується власна дохристиянська та нехристиянська традиції, що дійшли до нас через фольклор, звістки про неї у власних джерелах та свідченнях іноземців.

Предметом дослідження є проблема життя та смерті, її генеза та трансформація у різні періоди її релігійного осягнення в давньоукраїнській культурі.

Мета дослідження - з’ясування передумов становлення та особливостей розвитку богословських та філософських інтерпретацій проблеми життя та смерті в період зародження та трансформації духовності давнього населення України (XI – XV ст.), а також вплив цієї проблеми на формування релігійної та філософської традицій, що визначали ряд особливостей світогляду населення як того часу, так і, певною мірою сучасного українського ментального поля.

Зазначена вище мета конкретизувалася наступними завданнями:

охарактеризувати рівень дослідженості проблеми або ряду її моментів у наукових розробках науковців, особливо вітчизняних;
з’ясувати природу і джерела формування світоглядних конструктів про життя та смерть в давньоукраїнській духовності;
проаналізувати еволюцію поглядів мислителів обраного для вивчення періоду на досліджувану проблему з врахуванням ряду детермінант, особливо соціальних та історичних;
визначити практичний момент у теоретичних узагальненнях проблеми життя та смерті в діяльності відомих вітчизняних мислителів XI – XV століть;
показати місце та роль даної проблеми у формуванні світогляду як тогочасного населення України, так і східнослов’янського регіону взагалі;

Теоретико-методологічна основа дисертації. Теоретичну основу дисертації склали принципи історизму та об’єктивності, в процесі дослідження необхідно було дотримуватися також принципу позаконфесійності. Застосовуються проблемно-хронологічний, описовий та порівняльний методи в процесі дослідження текстуальної джерельної бази. Використано історичний метод, що дозволило накласти на досліджувану проблему схему соціальних, і навіть військово-політичних реалій тих часів. При аналізі текстів використовувався герменевтичний метод. Поряд з діалектичним підходом використовується й синергетичний, багатонаправлений спосіб осягнення філософських концепцій. Науково–теоретичну основу дослідження становлять вітчизняні та зарубіжні релігієзнавчі, історико–філософські, історичні, соціологічні, антропологічні та культурологічні дослідження як історії духовності України, так і світової суспільної думки (М.Костомаров, М.Грушевський, І.Порфир’єв, М.Возняк, В.Горський, А.Бичко, А.Колодний, Л.Филипович, Т.Горбаченко, П.Яроцький, М. Попович, С.Бондар, Д.Ліхачов, Т.Чайка, А.Замалеєв, В.Зоц, Б.Рибаков, П.Тілліх та ін.). При вирішенні поставлених завдань використовувались праці з історії Київської Русі, релігієзнавства, фольклору.

Наукова новизна дисертації. Проблема життя та смерті завжди постає складовою духовного фундаменту суспільної свідомості через її імперативність як щодо особистісного, так і загальнолюдського сенсовизначального чинника життя. Філософсько-релігієзнавча теоретизація досліджуваних понять вказує на проблему життя та смерті як структурно-діючий комплекс, що поєднує колективно-родові парадигми зі значними особистісно-орієнтованими християнськими ідеями й виступає актуалізованим чинником суспільного розвитку. Теоретичний аналіз проблеми життя та смерті в українській думці XI-XV століть засвідчив своєрідність її становлення та розвитку не як виокремленого феномену, а в тісному взаємозв’язку із соціально-політичними та історичними детермінантами. Базою формування і трансформації досліджуваної проблеми у цей період слугували два чинники: язичницькі та християнські ідеї про життя, смерть та посмертне існування, що склало своєрідність у духовно-практичному, прикладному варіанті на українських теренах.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати ряд положень, що відрізняються науковою новизною:

На основі комплексного аналізу вирішення проблеми життя та смерті в українській богословсько-філософській думці XI – XV століть, розуміння нею понять “гідне”, істинне, правильне життя, смерть, тогочасних уявлень про безсмертя як за язичницькими, так і за християнськими уявленнями, показано, що в язичництві під правильним життям розумілось: існування у сталих, родоплемінних традиціях із великою долею колективно детермінованих парадигм; смерть розглядалась як перехід до посмертного існування у частково знеособленому світі предків, що здійснювали надприродній вплив на свій рід. З приходом християнства під життям розумілось два види людського буття: гріховний, тлінний, ворожий світ та відсторонено-аскетичне існування з елементами соціально-впливового включення в суспільство, а смерть виступала як наслідок гріховності та шлях до посмертного існування, детермінованого у своїх виявах способом життя померлої людини;
З приходом християнства відбулася зміна сенсовизначальної детермінанти в людських життєвих орієнтирах, яка виявилася в переході від дохристиянських уявлень про домінування поняття правильного життя над посмертним становищем до нового, християнського впливу ідеї спасіння під час Страшного суду на вибір життєвої позиції;
Джерелами та факторами впливу на формування та становлення специфічних, власне українських світоглядних конструктів та уявлень про життя та смерть у передфілософській та релігійно-філософській традиціях України ХІ-ХV століть були дві традиції: насамперед язичницька релігійно-міфологічна та християнська релігійно-філософська. Християнство в Україні, дещо змінивши, трансформувало в своє віровчення язичницькі уявлення, згідно з якими людина була захищена родовим світоглядом, бо ж в ньому покійні предки чекають на неї після смерті і допоможуть їй в посмертному існуванні;
Протягом досліджуваного періоду - ХІ-ХV століття - погляди на проблему життя та смерті під впливом соціально-історичних обставин зазнавали певних трансформацій в суспільній свідомості. В XI столітті через підтримане князівською владою порівняно швидке поширення по Русі християнства зріс інтерес до питання майбутнього Страшного суду, а відтак збільшилася доля творів, присвячених проблемі смерті. Цей інтерес часто виражається в містичному ракурсі завдяки впливу творів представників тогочасного східного християнства. В XII столітті зростає світський вплив на розуміння проблеми життя, смерті та безсмертя, яка часто використовується вже як допоміжний засіб у вирішенні життєвих питань. З’являється велика кількість настанов та повчань як треба жити “тут” і “зараз”, які відповідають соціальним запитам певних суспільних сил. В період з XIII по XV століття (до поділу Київської митрополії в 1458 р.) проблема життя та смерті виступає як одна з форм вираження соціального песимізму, детермінантами якого були занепад та розвал Київської Русі, монголо–татарські завоювання, внутрішні конфлікти. Названі причини спонукали до зміщення пріоритетності в поглядах на життя та смерть в бік потой-бічного існування;
В українській суспільній думці наявна власна рання богословська традиція щодо тлумачення таких понять як життя та смерть, специфіка якої полягає в тому, що вона не є раціонально побудованою системою, а існувала в формі літературно-релігійних творів, проповідей, усної традиції, в політичних та правових документах та ін. Вона поставала скоріше як душевний порив людини, що більше базується на вольовому факторі, аніж на раціо. В діяльності вітчизняних мислителів XI – XV століть, особливо в духовно-творчій, можна віднайти значний практичний момент в узагальненнях проблеми життя та смерті;
Давньоукраїнська богословсько-філософська традиція не залежна в своєму становленні та розвитку від сфери західноєвропейської філософії Середньовіччя через відмінності її від західно–християнського духовного руху.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Воно полягає у можливості використання одержаних висновків:

у науковій діяльності – в процесі подальшої розробки філософського вчення про особистість, у дослідженнях в галузі історії української і загальноєвропейської філософії та релігії;
у законотворчій діяльності – в процесі реформування правової системи України, використовуючи досвід ставлення до людського життя та смерті наших предків;
у державній політиці – в процесі формування нових ідеологічних засад української держави;
у викладацькій діяльності – в процесі викладання курсів філософії, історії української філософії, релігієзнавства та етики, при підготовці підручників, методичних матеріалів, навчальних посібників, довідкової літератури;
у психологічній та психотерапевтичній практиці – в професійній діяльності, пов’язаної з рядом проблем, що виникають протягом людського життя і потребують кардинального втручання фахівців, як-то суїцидні нахили, соціальна апатія, втрата сенсу існування і т.п.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладенні на наукових конференціях:

Християнство і культура (Тернопіль, 1998);
Історія релігій в Україні (Львів, 1999, 2000, 2002);
Гуманізм на межі тисячоліття (Хмельницький, 1999);
Християнство і культура (Полтава, 2000);
Релігія і церква у Подільському регіоні: історія і сучасність (Хмельницький, 2001).

Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри філософії та політології Хмельницького інституту регіонального управління та права.

Публікації. Результати роботи над темою, основні положення і висновки дослідження відображені в 12 публікаціях дисертанта загальним обсягом 4,5 друкованих аркуші.

Структура дисертації детермінована логікою дослідження, яка визначається метою та поставленими завданнями. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку посилань та списку використаних джерел (180 найменувань). У першому розділі розглядаються історія та стан наукової розробки проблеми у філософській та релігієзнавчій думці. Другий розділ присвячений аналізу джерел формування уявлень про життя і смерть в давньоукраїнській думці. Третій розділ розкриває специфіку розвитку проблеми життя та смерті у культурі Київської Русі. Четвертий розділ присвячено аналізу еволюції поглядів на життя та смерть в часи суспільних трансформацій XIII - XV століть.

Повний обсяг дисертації – 212 сторіноки, з них основний текст складає 176 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначені мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, теоретико-методологічна основа дисертації, сформульовані її наукова новизна, теоретична і практична значимість, викладено зміст положень, що мають наукову новизну, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Історія та стан наукової розробки проблеми” показує рівень висвітлення теми. Проводиться аналіз науково-дослідницьких робіт та літератури, що пов’язані з проблемою життя та смерті. Доводиться потреба дослідження вищезгаданої проблеми в українській думці раннього періоду.

Показується, що проблема життя та смерті несе в собі ряд підпунктів: визначення життя як достойного ідеалу і дару від Бога; визначення смерті як факту не тільки втрати реального існування, але і як можливої загибелі під час Страшного суду; поняття безсмертя як посмертного існування до Другого пришестя (тимчасове) і після – вічне згідно з певними заслугами.

Наголошується, що людина самовиражається в символах життя та смерті, які виступають через саму міру буття. Як життя, так і смерть – рівнозначні символи. Усвідомлення людиною проблемності життя та смерті слугувало виникненню ряду детермінант для формування та розвитку давньоукраїнської богословсько-філософської думки. Для чіткішого окреслення предмету, дається дефініція ключових понять (життя та смерть). Остаточного визначення актуалізованого людського існування досі не дано та й напевне не може бути, бо життя настільки багатогранне, до того ж воно представлене у всіх своїх особливостях тільки в історичному бутті всього людства загалом, що впливає на визначення поняття “життя”. В даному випадку життя може виступати як форма дієвого, тобто здатного впливати та змінювати навколишній світ людського існування. В дослідженні використано особистісний та соціальний аспекти життєдіяльності, які дотичні до екзистенційних релігійних та філософських проблем. Зроблена спроба дати узагальнююче визначення смерті для більш чіткого і точнішого використання в дослідженні. Смерть - незворотна зміна існування певним чином організованої, динамічної системи, що веде до руйнації або повної зміни організації системи, а також перехід даної системи з динамічного (життєвого) стану в статичний (повного спокою). Відносно людини, це повне припинення життєдіяльності як тілесної, так і духовної, або хоча б однієї з них (залежно від точки зору на дану проблему). В процесі дефініції цих ключових понять використані різні підходи до їх визначення, що вироблені людством.

Поєднання життя та смерті в антагоністичну, але нерозривну діаду сприяло породженню ряду духовних феноменів. Як релігія, так і філософія зосереджують увагу на питаннях, що виникають під впливом даної проблеми. Щоб усвідомити в повною мірою цю проблему людство витворило різноманітні та різнопланові духовні феномени. Серед них найяскравіше виділяються релігія, філософія, мистецтво.

Проблема життя та смерті була присутня під час зародження та розвитку як людської релігійності у розвинутому вигляді, так і під час зародження філософських систем і течій. Це показано на прикладі давньоєгипетських та давньохеттських творів, літератури давніх Месопотамії, Індії та Китаю. Особливе місце цієї проблеми можна побачити в Біблії. Велике значення проблемі життя та смерті приділялось в релігійній та філософській традиціях європейської античності.

Зростає інтерес до цієї проблеми, починаючи з XIX ст. і до нашого часу. Про невідворотність проблеми життя та смерті в житті людини говорили С.К’єркегор, М.Хайдеггер, А.Камю, Е.Фромм та ін. Правда, не завжди ця проблема виступала у своїй цілісності. Відомий філософ і теолог П.Тілліх розглядає цю проблему в рамках дослідження людської турботи та страху перед смертю.

У сучасній вітчизняній науковій думці спеціальні наукові роботи, присвячені комплексному аналізові проблеми життя та смерті в історії богословсько-філософської думки України, а особливо давньоукраїнського періоду не спостерігаються. Вказана проблема знайшла своє висвітлення тільки в окремих її аспектах.

Ще з XIX-го, а особливо початку XX-го століть, коли зріс інтерес до історії східних слов'ян, з'явились праці, де частково показувались окремі фрагменти розвитку проблеми життя та смерті. Сюди можна віднести праці таких дослідників як М.Маркевич, В.Гнатюк, В.Милорадович, І.Франко, М.Костомаров, І.Порфир'єв, В.Зеньківський, М.Грушевський, А.Пипін, О.Новицький. Правда, більшість з них розкривали історичний аспект або етнографічну сторону відношення людини до життя та факту смертності, тим більше, що їх праці були часто більше інформативними, аніж аналітичними.

З початком соціальних змін в XX столітті, суспільство і влада на теренах України перестають не тільки цікавитись цією проблематикою, а й витісняють її із сфери суспільної свідомості. Ті ідеї, що в Західній культурній традиції породили екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, не змогли витворити на наших теренах якихось духовних течій, що займались би теоретичними дослідженнями проблеми життя та смерті. Мало того, через певну кон’юнктурну політику були втрачені вже отримані результати підходів до цієї проблеми. Вони були оголошені феодальними та буржуазними ідеями і традиція, що виводилась з давніх часів, поступово переривалась.

Частково цій проблемі приділялась увага в працях деяких дослідників ще до 90–их років XX ст. До таких можна віднести праці В.Горського, присвячені дослідженню історії філософської та релігійної думки Київської Русі. Ряд аспектів, особливо становлення та розвиток ідей філософського характеру, було розглянуто Д.Лихачовим, А.Замалеєвим та В.Зоцом, С.Бондарем, Т.Чайкою. Деякі сторони, а саме світоглядні парадигми тогочасного населення, досліджуваної проблематики аналізувались до 1991 року М.Поповичем, А.Бичко. Слід також згадати дослідження таких істориків цього періоду, як П.Толочко, Б.Рибаков. Важливе місце посідають праці по давньоруській літературній традиції М.Возняка, М.Гудзія, І.Єрьоміна, М.Прокоф’єва, О.Білецького. Слід також згадати праці М.Чубатого, І.Огієнка, С.Зеньковського, С.Килимника, які хоча і перебували за межами України, але займались дослідженнями її історії, релігії, етнографії та фольклору.

До дев’яностих років XX століття окремих робіт, присвячених даній проблемі, в українській філософській думці майже не було. Така ситуація склалась через певну політичну кон’юнктуру, що панувала на теренах України з двадцятих років. Роздуми, а тим більше дослідження проблеми життя та смерті, що виходили за межі ідеологічно дозволеного, не заохочувались. Дана проблема не могла розглядатись в рамках історії української філософської, а тим паче релігійної думки.

За межами України найбільш інтенсивно ведуться дослідження проблематики життя та смерті в загальнопонятійному вигляді. Правда, є і окремі праці, які висвітлюють деякі моменти досліджуваної проблеми і в давньоруський період. Проте вони частіше виступають як антології чи історичні огляди. Ряд цікавих положень можна найти в працях Сабірова В.Ш., Соболєва О.М., Балашова Л.Є., Ісупова К.Г. Окремо слід згадати відомого Санкт-Петербурзького танатолога Андрія Демичева, який намагався сформувати школу танатології. З’явились нові дослідження, що висвітлюють різні аспекти проблеми життя та смерті. До них можна віднести праці Суворової О.С., Минеева В.В., Вишева І.В., Мухамедьянова С.А., Хен Ю.В., Новик І.Б., Орлова А.Н., що свідчить не тільки про зростання інтересу до цієї теми в багатьох пострадянських країнах, але й про актуалізацію таких досліджень і про певний соціальний запит.

Аналіз досліджуваної нами теми у вказаний період нашої давньої історії висвітлений трохи менше, особливо з богословської точки зору. Проте і тут є свої досягнення. До таких робіт треба віднести твори О.Меня, А.Замалеєва, Д.Зеленіна.

В позаісторичному та загальнолюдському аспекті проблему життя та смерті досліджують в багатьох наукових та навчальних закладах світу. В Університеті штату Кентуккі професор Christian Perring читає курс “Death, Dying and the Quality of Life”, професор Charles Don Keyes з Duquesne University читає курс “Philosophy of Death and Living”. Канадський Університет Західного Онтаріо також має в своїй навчальній програмі курс “Philosophy 153F: Death”, який вже на протязі десятиліття веде професор Samantha Brennan. Загалом проблема життя та смерті в західній культурній традиції розглядається більше в її прикладному аспекті. Про це свідчать не тільки учбові курси у вищих навчальних закладах але й більшість наукових праць, зокрема С.Грофа, Д.Хеліфакс, Ф.Ар’єса, А.Токарчика.

З’явились деякі дослідження в сучасній Україні, присвячені аналізу окремих фрагментів проблеми життя та смерті. Відзначаються праці В.Рички, Н.Фатюшиної, Н.Михайлівської, Н.Наумової, О.Бреусенко, Н.Караульної, В.Конобродської, Г.Кулагіної, В.Пономаренко, В.Давидюка, М.Нікітенко, О.Таланчука, Ю.Борейко, С.Безклубої, А.Глушка, Т.Чайки, Г.Лозко, М.Козлова, В.Скуратівського.

Дослідженнями раннього періоду нашої історії є праці таких провідних науковців, як А.Колодний, Л.Филипович, Т.Горбаченко, Б.Лобовик, П.Яроцький, М.Закович, О.Саган, О.Бучма.

Історіографія питання показує, що незважаючи на ряд наукових робіт, присвячених дослідженню проблеми життя та смерті, залишились недослідженими особливості формування самої проблеми в конкретних народів, зокрема українського. Не просліджується вплив соціальних та історичних факторів на формування та еволюцію поглядів на життя та смерть, а особливо у зазначений період залишився не дослідженим. Саме ліквідацію таких прогалин і намагався здійснити дисертант.

Слід зауважити, що загалом українські дослідники індиферентні до проблеми життя та смерті. Спостерігається якась розмитість дефініції, метизація, але не у формі чітких визначень, а життєвих прикладів, притч і т.п. Не стільки проглядається усвідомлення, скільки переживання проблеми життя та смерті. І хоча дослідженням життя, смерті, безсмертя займається багато науковців, але ця проблема є більше релігієзнавчою, виходячи з суті тогочасної культури, яка була релігійною. Тому це є перша релігієзнавча робота. В нас ця проблема не вербалізована в науковому плані, а Європейська культура її вже проаналізувала. Україна як європейська держава повинна прискорити такі наукові дослідження для пришвидшення темпів включення власної культури в загальноєвропейське ментальне поле.