Навчальний посібник 9 кл. Розділ формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики першої половини ХІХ ст

Крилевська В.В.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

(ХІХ СТОЛІТТЯ)

Навчальний посібник
9 КЛ. $e:\підручник\картинки\василий каразин.bmp$

$e:\підручник\картинки\антонович.jpg$
$e:\підручник\картинки\chubynsky.jpg$ $e:\підручник\картинки\костюм 4.jpg$

Розділ 1. ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. ТЕОРІЯ ТА

СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

marcevich2

Тема 1. ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ – НАЙСУТТЄВІШИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ. $e:\підручник\гердер.bmp$
Тема 2. МОБІЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ

gerb

Основні дати розділу $d:\малюнки\pub60cor\j0295069.wmf$

1798 р. – видання праці Я.Марковича «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях»

1826 р. – уперше вжито термін «панславізм» Й.Геркелем

1827 р. – перше видання ліричних народних пісень «Малоросійські пісні», випущене М.Максимовичем

1839 р. – «Акт злуки» уніатів із православними, яким скасовувалися умови Берестейської унії в межах Російської імперії.

1860 р. – праця М.Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян»
Тема 1. Історична пам’ять – найсуттєвіший чинник формування

національної свідомості. $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$
1. «Українське питання» - проблема панівних націй.

ХІХ ст. для України стало періодом відродження національної свідомості, пробудженням української інтелігенції, формуванням української нації. Цей процес відбувався на протязі всього століття. Відродження національної свідомості стало можливим завдяки впливу західних філософських ідей, французької революції, а також внаслідок становлення української національної інтелігенції, яка нарешті проснулася і почала усвідомлювати, що український народ, це не російський і не польський народ, а зовсім окремий, що має свої звичаї, традиції, мову.

Постійна асиміляторська політика Російської та Австрійської імперій, у складі яких українські землі опинилися в наслідок трьох поділів Речі Посполитої, постійно загрожувала самому існуванню українського народу, хоча за своїм кількісним складом український народ був одним з самих багаточисельних серед народів Європи. Тому його рятування як етнічної спільноти залежало від національного відродження та звільнення від колоніального гніту.

Українське питання, пов’язане з існуванням двох самих великих у Європі імперій, набував міжнародного характеру. Від його вирішення залежало майбутнє не тільки українського народу, але й самих імперій, у яких одні народи – панівні – протиставлялись іншим – підвладним. Це створювало епіцентр постійної соціально-політичної напруги, яке розповсюджувалось на сусідні народи, та сусідні країни. Це розуміли і українці, і росіяни, і іноземці, що відвідували Україну.

Документи та матеріали.

Висловлювання сучасників про становище

національно пригнічених українців.

Відвідавши Україну у 1816 р. руський письменник Василь Левшин писав: «Я мушу сказати про ненависть українців до росіян». Князь Іван Долгорукий глибше дивився на причини цієї ненависті: «Україна не почуває себе щасливою… Вона змучена, терпить різні тягарі і почуває повністю втрачену свободу колишніх віків. Нарікання глухе, але майже загальне» (1817).

З часом ці настрої зростали. У 1841 р. Й.Коль, подорожуючи по Україні, писав: «Відраза українців до москалів швидше зростає, ніж слабшає… Немає жодного сумніву, що колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться, і Україна стане знову вільною й незалежною державою».

Один з сучасників того часу чеський письменник Карел Гавличек-Боровський – так охарактеризував стан речей на Україні: «Україна - це постійне прокляття, яке самі над собою проголосили її пригноблювачі ... Поки не буде усунена несправедливість по відношенню до українців, доти неможливий справжній міжнародний спокій.»

Завдання:

1) Прочитайте наведені висловлювання.

2) Як сучасники відображали становище поневоленого українського народу?

3) Які прогнози на майбутнє можна побачити в їхніх думках?

4) Як на вашу думку, що можна було зробити українцям для відновлення національної свідомості і звільнення з-під влади агресорів?
Політика російського уряду була спрямована на русифікацію корінного населення, вилучення української мови з державних та освітніх установ – усе це елементи так званого «російського проекту». Для того, щоб мати прихильників серед українців в проведенні таких дій, царський уряд урівняв в правах українських дворян з російськими. Колишня українська старшина – староукраїнство - отримавши чини та звання російських дворян, поміщицькі маєтки та кріпосних селян стала особливо завзято провадити на українських землях колонізаторську політику. Народна думка так говорила про них: «Заради користі, заради чинів вони відреклися від рідних братів».

Відношення до західних українців було не кращим, ніж до східних. Польські національні кола виношували ідею відновлення Речі Посполитої у кордонах 1772 року, куди б відповідно входили й західноукраїнські землі – «польський проект». При цьому поляки повністю ігнорували бажання чи небажання українців з цього поводу.

Відмовляючись від рідної мови, звичаїв, культурних традицій свого народу, українське новоспечене дворянство переймало російське. В самій Україні виник мовний бар’єр, що відділив верхні верстви населення від нижчих. Українське панство переходило на вживання російської мови, а українську почало називати «мужицькою», тому що на ній розмовляло селянство.

Але, разом з тим, залишалися в Україні ще патріоти, що не забули ані української мови, ані української культури, і намагалися відродити те, що за кілька століть перебування під владою Росії поступово забувалося, стиралося з людської пам’яті. Нагадати українцям хто вони та звідки їхні коріння. Адже саме історична пам’ять є тим важливим чинником, що формує національну свідомість.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$

2. Значення фольклору та етнографії в дослідженні

національних ознак українців.

Щоб не допустити занепаду української мови, культури, звичаїв, традицій українська національно свідома інтелігенція беручи до уваги, що повстаннями, як то було в ІІ половині XVIII ст., поки що не можливо змінити ситуацію на краще, починає активно працювати над їх відновленням мандруючи по Україні та збираючи народний фольклор, описуючи українські звичаї та обряди, побут, що призвело до становлення української етнографії.

Наслідком цього стали перші праці з української етнографії, що з’явилися наприкінці XVIII ст. Серед них передусім слід відзначити «Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и Слободской Украинской губернии» Г.Калиновського, колекцію з понад 1400 народних пісень, зібрану і надруковану польським етнографом та археологом З.Доленгою-Ходаковським. Визначною працею з культури та побуту українців є «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях» (1798) Я.Марковича. у ній наведено досить різнобічні відомості: про походження українського народу, його мову, матеріальну та духовну культуру. Цікаве те, як Я.Маркович характеризує українців. За його словами, вони «рослы и статны, спокойны, но в поступках кажутся изнеженными и роскошными». Він розглядав і природне середовище і клімат території проживання як вирішальний фактор, що визначає національне обличчя народу. Тому стосовно українців писав: «Говорят, что дух человека есть зеркало окружающих его предметов, миниатюрный портрет страны, где он основал свое жилище: это справедливо, и поэтому-то жители счастливой положением Малороссии не были никогда номадами (кочівниками) и не могут быть варварами». marcevich2

Титульний аркуш праці М.Маркевича
Відомості з різних галузей культури українського народу містилися також у працях істориків Г.Міллера, В.Зуєва, О.Рігельмана, М.Цертелєва тощо. Плідну роботу в галузі етнографії здійснив й видатний історик М.Максимович. Організувавши етнографічні експедиції, видав кілька збірок народних пісень і досить цікаву працю «Дни и месяцы украинского селянина». Дуже змістовною була й книжка М.Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860). Вона й досі не втратила своєї наукової цінності.

Почуттям любові до своєї народності, до її духовної спадщини з часів героїчної минувшини перейняте перше видання ліричних народних пісень, «Малоросійські пісні» випущене М.Максимовичем у 1827 р. Передмова М.Максимовича до цієї збірки звучить як літературний маніфест, і справді, для свого покоління вона мала значення маніфесту, вона була прапором, на якому було написане магічне для тих часів слово «народність». «Настав, здається, той час коли вже пізнають справжню ціну народності; вже починає здійснюватися бажання: нехай утвориться поезія правдиво руська! Найкращі наші поети беруть чужоземні твори вже не як основу й зразок для своїх власних писань, а тільки як помічний засіб для повнішого розвитку самобутньої поезії, яка вродилася на рідному ґрунті й яку довго заглушували чужоземні прищіпки. І от з цього погляду великої уваги заслуговують пам’ятки, в яких найповніше виявляється народність: це – пісні, в яких звучить дума, перейнята почуттям, і казки, в яких відсвічується народна фантазія».

Саме у зв’язку з утвердженням поглядів на український народ як на окремий народ, мовну і етнокультурну спільноту усіх частин українських земель є підстава говорити про початки переходу від накопичення етнографічних відомостей і знань про Україну до формування української етнографії як окремої наукової дисципліни. dommarcevich

Праці з етнографії містили в собі й зображення сценок народного життя українців
Важливу роль в цьому відігравали також такі організації, як харківський гурток «Любителів української народності», «Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей у Києві», «Музей старожитностей» заснований при Київському університеті, «Київська тимчасова комісія для розгляду давніх актів».

Українознавче спрямування досліджень посилювалося під впливом діяльності та програми Кирило-Мефодіївського товариства і участі в ньому Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, та передовсім, Тараса Шевченка, який прагнув показати світові героїчне минуле українського народу і його культури. Програмний документ Кирило-Мефодіївського товариства – «Книга буття українського народу» або «Закон божий» одним із своїх положень приділяв увагу українській нації, як «нації, яка являє собою особливу єдність, пройняту духом рівності і братерства». Цей дух вони вважали споконвічно властивим українській нації.

Окрім тих осередків науково-літературного руху що існували у Києві та Харкові, в 30-х роках такий утворився й у Львові навколо діячів так званої «Руської трійці». Члени гуртка, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький не тільки започаткували на західноукраїнських землях нову українську літературу на народній основі, а й стали ініціаторами та організаторами широкої народознавчої роботи в цьому регіоні. До збору і опису пам’яток народної матеріальної і духовної культури була залучена значна кількість інтелігенції на місцях (переважно духовенства), практикувалися і спеціальні народознавчі мандрівки за певною програмою.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\dramamsk.wmf$

Висновки.

Таким чином, кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. став початком формування нової – модерної – української нації. Незважаючи на політику імперських урядів, щодо знищення української мови, культури, історії плідно починають працювати ті, хто відстоює право українців на національну самобутність, ті, хто не вважають українців малоросами або поляками. Серед них відомі українські вчені та письменники: І.Котляревський, М.Костомаров, Т.Шевченко, М.Маркевич, М.Максимович М.Шашкевич, Я.Головацький та ін. Переймалися долею українського народу й поляк З.Доленга-Ходаковський, грузин М.Цертелєв та ін. Вони займаються пошуком та друкують українські пісні, звичаї та повір’я. Займаються організацією різноманітних товариств, що займалися дослідницькою роботою: «Любителів української народності», «Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей у Києві», «Музей старожитностей», «Київська тимчасова комісія для розгляду давніх актів».

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\hh00625_.wmf$

Питання для самоконтролю

1) В чому полягала суть «українського питання»?

2) Що таке «російський проект» та «польський проект»? В чому ви вбачаєте їх спільну мету.

3) Завдяки чому відбувається процес формування української етнографії?

4) Назвіть відомих діячів української культури, що займалися збором та поширенням етнографічних відомостей про історію та звичаї українського народу. Перелічите їх праці.

5) Заповніть схему: «Історико-етнографічні організації»

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

6) Попрацюйте з документом.

Документи та матеріали.

М. Костомаров про відношення його сучасників до української мови.

Любов до малоросійського слова все більше і більше захоплювала мене; мені було прикро, що така прекрасна мова залишається без жодної літературної обробки і понад те піддається абсолютно незаслуженому презирству. Я всюди чув грубі витівки і насмішки над хохлами не тільки від великоросів, але навіть і від малоросів вищого класу, що вважали дозволенним глумитися над мужиком і його способом виразу. Таке відношення до народу і його мови мені здавалося приниженням людської гідності, і чим частіший зустрічав я подібні витівки, тим сильніше вподобав до малоросійської народності. Їздивши з Харкова в свій маєток і назад в Харків, я по дорозі завів собі в різних місцях знайомих поселян, до яких заїжджав і при їх допомозі сходився з народом. При цьому я записував безліч пісень і відомостей про народні обряди і звичаї.

1) В чому ви бачите негативне ставлення до українців з боку російського уряду та зросійщеного українського дворянства?

2) Яким видом наукової діяльності займався М.Костомаров подорожуючи по Україні?

7) Що саме слугувало початком формування української модерної нації?

Словник термінів. ph02736g

Етнос – група людей, члени якої мають спільну назву, елементи культури, спільну історичну пам’ять і пов’язують себе зі спільною територією.

Етнографія – історична наука, яка вивчає шляхом прямого спостереження культурні та побутові особливості різних народів світу, досліджує історичні зміни, проблеми походження, розселення та культурно-етнографічної взаємодії народів.

Нація – історична спільність людей на основі спільності території, яку вони населяють, мови, особливостей культури і характеру, економічних зв’язків.
Віконце допитливих. $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\an00790_.wmf$

Народознавчі мандрівки «Руської трійці».

Рідну землю досліджували в подорожах і мандрівках. У Галичині ці розсліди розпочала «Руська трійця». Найбільшу активність виявив Яків Головацький. У 1834-1840 рр. він пройшов пішки цілу Галичину вздовж і впоперек, від Львова до Коломиї, уздовж Карпат аж до Сянока і назад від Перемишля до Львова, обійшов також Буковину й Закарпаття. Усюди він вишукував гарні околиці й історичні місця. У Галичині він оглянув руїни старого замку. У своїх мандрівках Головацький оглянув усі місця, що пізніше стали улюбленою метою прогулянок. Також пройшов пішки Гуцульщину і був одним із перших туристів, що осягнули вершину Чоногори.

Тема 2. Мобілізація української нації в умовах модернізації.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$

1. Українське відродження

Кожна нація має складну внутрішню структуру. Її тіло - це народні маси, пасивні носії етнічної свідомості. Спілкуючись рідною мовою і зберігаючи культурні традиції, вони, втім, не в змозі активно стверджувати і захищати національні інтереси. Цю функцію виконує еліта - нечисленна, але найдосвідченіша і найсвідоміша верства лідерів та організаторів - інтелектуалів, державних діячів, військових.

Відсутність еліти позбавляє націю можливості самоорганізуватися, створити свою державу, що є необхідною умовою нормального існування в сучасному світі. А не маючи своєї держави, народ змушений жити в державі сусідів в колоніальному статусі «молодшого брата». Це засвідчує трагічна історія України за останні півтисячоліття.

Перша серйозна спроба відродити українську державу за часів Богдана Хмельницького закінчилася поразкою через брак національно свідомих, компетентних лідерів. Внаслідок тривалого поневолювання України Польщею значна частина української шляхти полонізувалася і перейшла на службу західному сусідові.

Після входження України до складу Російської імперії остання активно русифікує вищі верстви українського суспільства. Шляхта поповнює ряди російського дворянства, чиновництва та інтелігенції. $e:\підручник\адам мыцкевич.bmp$

В той же час, залишаються патріоти - лідери автономістського руху – Роман Маркович, Тимофій Калинський, Михайло Милорадович, Василь Полетика, Адріян Чепа, Василь Чарниш, Федір Туманський. «Як приємно працювати для слави і добра батьківщини! Наші власні почуття, свідомість, що ми не байдужі до інтересів батьківщини, служать нам нагородою», – писав Василь Полетика у листі до свого приятеля Адріяна Чепи.

Адам Міцкевич
Українських патріотів єднала прив’язаність до минулого і критичне відношення до сучасного. Вони намагалися зберегти місцеву правову систему, базовану на Литовському статуті, та відновити козацьку армію. Політичні настрої автономістів найкраще відображені у трактаті «Історія Русів» – першій більшій пам’ятці модерної української політичної думки. Дата створення та автор її залишаються невідомими. Її головною ідеєю було відновлення автономних прав України на момент її входження у склад Російської держави.

Європейські романтики особливо захоплювалися українською народною культурою. Україна з її багатою природою, задушевністю народних пісень і героїчним минулим здавалися їм втраченим раєм. Українські сюжети, у першу чергу пов’язані з козаччиною, послужили джерелом наснаги для провідних романтиків. Доля гетьмана Івана Мазепи була описана Байроном та іншими відомими європейськими поетами. А.Міцкевич називав українців найпоетичнішим і наймузикальнішим з посеред усіх слов’янських народів. Хрещений батько романтизму і модерного націоналізму, німецький філософ Йоган Готфрід Гердер записав у своєму щоденнику: «Україна стане новою Грецією – в цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя».

Й.Г.Гердер
Концепції Гердера та європейських романтиків давали сильний стимул для збирання етнографічних матеріалів. Історичні і фольклористичні дослідження заклали тверді підвалини під формування модерної української свідомості, оскільки давали чіткі відповіді на питання про історичні коріння і культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науковий (академічний) рух не мав організованої форми, однак збирання культурної спадщини створило винятково сприятливе середовище для викристалізування національної самобутності українців – почуття, яке почало поступово вигасати на межі XVIII i XIX століть. $e:\підручник\гердер.bmp$

Пишемо есе на тему «Українське відродження»

Перед тим, як написати есе,необхідно:

Вивчити необхідний теоретичний матеріал;
З’ясувати для себе особливості теми;
Подумати, у чому може полягати актуальність заявленої теми;
Виділити ключову тезу й визначити свою позицію щодо неї;
Скласти тезисний план, сформулювати думки та ідеї, що виникли з приводу теми.

При написанні есе слід дотримуватись таких правил:

а) актуальність теми;

б) тесиз містить три аргументовані докази (заперечення), що виражають вашу власну думку (позицію), яка має у своїй основі науковий підхід;

в) висновок, який містить заключне судження (умовивід)

Вимоги до есе:

Есе повинне сприйматися як єдине ціле. Ідея повинна бути ясною і зрозумілою.
Есе не повинно містити нічого зайвого, лише ту інформацію, яка необхідна для розкриття вашої позиції, ідеї.
Есе повинне мати грамотну композиційну побудову, бути логічним, чітким по структурі.
Кожен абзац есе повинен містити лише одну основну думку.
Есе повинен показувати, що його автор знає і осмислено використовує теоретичні поняття, терміни, узагальнення, світоглядні проблеми.
Есе повинне містити переконливі аргументи заявленої позиції з проблеми, що висвітлюється.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$

2. Ідеї слов’янської єдності

Різні громадсько-політичні та культурні діячі, виходячи з етнічної та мовної спорідненості слов’ян підтримували ідею їхнього тісного єднання, що вилилося у появу слов’янофільства. Форми вияву слов’янофільства були найрізноманітнішими: проповідь культурної спільності, взаємодопомога у національному відродженні, солідарність із визвольним рухом слов’янських народів тощо.

Ідеї слов’янофільства знайшли відображення у літературній та науковій діяльності багатьох слов’янських «будителів» - П.Шафарика, Я.Коллара, В.Ганки, які працюючи для свого народу, спричинилися до національного пробудження інших слов’янських народів.

Українське слов’янофільство, яке набуло поширення починаючи з 1830-х років, виявилося у діяльності як громадсько-культурних і політичних об’єднань, наприклад, «Руська трійця», Кирило-Мефодіївське товариство, так і окремих діячів, зокрема М.Максимовича, О.Бодянського, І.Срезневського.

Слов’янофільство відіграло помітну роль і в національному самоусвідомленні українців. Намагання використати ідею слов’янської єдності для політичного об’єднання всіх слов’ян в єдину державу призвело до переростання слов’янофільства на панславізм, який у середині ХІХ ст. приходить на зміну романтичному слов’янофільству у деяких слов’янських країнах, насамперед у Росії і Чехії.

Уперше термін «панславізм» вжитий Й.Геркелем у 1826 р. Панславізм був проявом різних концепцій слов’янської єдності, пошуком моделі національного розвитку, а подекуди й національним виживанням. Відтак панславізм став складовою національної свідомості більшості слов’янських народів. Оформлення панславізму як всеслов’янської ідеї припадає на кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. Політичне поневолення більшості слов’янських народів, ідеї Великої Французької революції і німецького романтизму, наполеонівські війни, слов’янське національне відродження вплинули на поширення серед освічених кіл західних і південних слов’ян ідеї слов’янської єдності.

Своєрідної інтерпретації набув панславізм у польських землях. Сильний вплив німецького романтизму на польське суспільство та мрії про відновлення Великої Польщі зумовили появу двох течій польського слов’янофільства: проросійської та антиросійської. Прихильники антиросійської течії вважали, що головну роль в об’єднанні слов’ян повинна відіграти Польща.

У Росії у 1830-1840-х рр. М.Погодін та Ф.Тютчев – представники «слов’янолюбних кіл» російського суспільства – заклали основу концепції російського імперського панславізму. Їхні уявлення про слов’янську єдність базувалися на ідеї створення єдиної слов’яно-російської держави як противаги і протидії «ворожій» Європі. Але, в той же час, і польська і російська панславістські теорії заперечували факт існування окремого українського народу.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$

3. Ідея соборності українських земель

Поняття «соборність» з’явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Насамперед, слід підкреслити, що соборність не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації, - неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. Це — один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. По-друге, соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Українська соборницька концепція базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах. Незважаючи на численні лиха й труднощі, що випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Згадаймо хоча б, як наполегливо добивався Б.Хмельницький розширення території української козацької держави «по Львів, Холм і Галич».

Ідея єдності нашої держави була однією з найзаповітніших мрій українців протягом багатьох сторіч. Її обґрунтували у своїх працях визначні мислителі та діячі: члени Кирило-Мефодіївського братства, «Руської трійці» на чолі з Маркіяном Шашкевичем у Галичині, видатні українські вчені Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Саме вони висунули завдання – об’єднати всі етнічні українські землі в єдину державу.

4. Релігійно-конфесійні проблеми в національному питанні $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\book1.wmf$

Велику роль у консолідації нації та реалізації національної ідеї могла б відіграти у ХІХ ст. церква, адже йдеться про категорію духовну і моральну. Однак і в цьому серед українців не було єдності.

Українська православна церква була ліквідована російським царатом ще в кінці ХVІІ ст. Церковна верхівка, її вплив на духовне життя народу значною мірою залежали від митрополита. Враховуючи це, царизм вів таку лінію, яка перешкоджала українцям обіймати цю посаду. З кінця XVIII до початку XX ст. Київську митрополичу кафедру очолювали переважно росіяни, які зовсім не цікавилися життям цього краю.

Одночасно, починаючи з кінця XVIII ст., російський уряд і Петербурзьке православне керівництво значні зусилля спрямовують на навернення уніатів Правобережної України в православну віру. На землях, що відійшли за поділами Польщі до Російської імперії, створювалися російські православні школи, як духовні, так і державні, пізніше приватні, де навчання велося російською мовою за російськими підручниками. Здійснювалися адміністративно-репресивні заходи, насильницьке закриття уніатських церков, перетворення їх на православні.

Митрополит Михайло

Левицький
У 1839 р. було проголошено «Акт злуки» уніатів із православними, яким унія повністю ліквідовувалася в межах Російської імперії. Цим самим було вчинено насильство над людьми, які понад 200 років належали до уніатської церкви і звикли вважати її своєю. У XIX ст. російська церква вела вперту боротьбу з проявами української національної самобутності: заборонялися і переслідувалися спроби читати проповіді українською мовою, будувати церкви в українському стилі та ін. Священики призначалися, а не обиралися, що часто вносило відчуження у відносини між ними і паствою.

Інакшою була справа на західноукраїнських землях, де духовенство очолило національний рух. Низка видатних діячів сприяли піднесенню культури цих земель. Відомим представником греко-католицької церкви того часу був митрополит Михайло Левицький (1816-1858), який протягом свого 42-літнього правління боровся за піднесення престижу церкви та велике значення приділяв освіті. Взагалі духовенство грало велику роль в культурному та національному житті західноукраїнських земель, особливо в Галичині. Воно було провідною верствою, так як шляхетство, за невеликими винятками, спольщилося, та намагалося об’єднати українців різних релігійних конфесій в спільній боротьбі за національні права.

$c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\dramamsk.wmf$

Висновки

Колишня козацька еліта в Лівобережній Україні і Слобожанщині стала головним джерелом для постачання діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII – початку XX ст. Майже всі політичні діячі, вчені і письменники цього часу виводилися з козацької старшини. Захищаючи свої класові права, українська шляхта водночас відстоювала автономні права України. Таким чином історичні традиції українського народу та пробудження національної свідомості сприяли формуванню української модерної нації.

Ідеї слов’янської єдності знайшли своє вираження у появі слов’янофільства, що сприяло виникненню громадсько-культурних та політичних об’єднань. Провідною ідеєю слов’янофільства було об’єднання всіх слов’янських народів. Але, для українських земель, на той час, головним невирішеним питанням було об’єднання суто українських земель в єдину державу. Іще однією проблемою, через яку виникали суперечки, була проблема віросповідання.

98% українців у Наддніпрянській Україні були наприкінці православними. Конфесійна однорідність українського населення у Російській імперії була досягнута поступовою ліквідацією Греко-католицької церкви. Усе греко-католицьке населення були примушене перейти в православ’я. І навпаки – у Галичині та Закарпатті ще до кінця XVIII ст. усе українське населення майже поголовно стало греко-католиками. Єдиним регіоном, де серед українців співіснували дві церкви, православна і греко-католицька, була Буковина.

Питання для самоконтролю $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\hh00625_.wmf$

1. Яка соціальна верства населення була покликана захищати національні інтереси українців?

2. Продовжить речення: Михайло Милорадович, Василь Полетика, Адріян Чепа, Василь Чарниш – це представники …

3. Кому належать слова: «Україна стане новою Грецією – в цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя».

4. Заповніть схему: «Формування української нації»

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ
??? ???

5. Яка головна ідея «Історії Русів»? Назвіть її автора.

6. Що таке слов’янофільство? Які воно мало форми вияву?

7. Що таке панславізм? Які його напрямки ви знаєте?

8. В чому полягає ідея «соборності» українських земель?

9. Яким чином духовенство могло сприяти реалізації національної ідеї українців?

10. Попрацюйте з документом:

Документи та матеріали

М. Грушевський про греко-католицьке духовенство

Вже на початку ХІХ ст. серед нового уніатського духовенства, вихованого в більш кращих культурних та матеріальних умовах, з’являються освічені люди, які захищали інтереси не тільки своєї церкви, але й інтереси народної освіченості, економічного підйому, розвитку національної культури.

Завдання.

1) Прочитайте документ.

2) Спробуйте продовжити текст документу спрогнозувавши методи якими греко-католицьке духовенство могло б стати на захисті інтересів народу.

Словник термінів ph02736g

Панславізм – поняття, яким можна різноманітніти прояви інтеграції слов’янських народів на основі їх етнічної, культурної та історичної спорідненості.

Соборність українських земель – об’єднання всіх етнічних українських територій у складі єдиної національної держави.

Віконце допитливих $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\an00790_.wmf$

Іван Крип’якевич про розвиток національної свідомості в Галичині

Важка була справа з мовою. Майже вся інтелігенція в Галичині вживала вдома польську мову. Священики навіть проповіді до народу на селі говорили польською мовою. Діти змалечку вчилися з польської книжки й рідну мову пізнавали хіба тільки від селян. Коли ж прийшло національне освідомлення, всі патріоти вирішили вживати рідну мову – і в розмовах, і в публічних виступах. Це не проходило легко. Один із товаришів Шашкевича, молодий богослов, зобов’язався перед товаришами, що виголосить українською мовою проповідь в Успенській церкві у Львові, бо й там, в історичнім братським храмі, священики проповідували по-польськи. Але не зміг додержати слова. Вийшов на проповідницю, відчитав церковний текст, а як глянув на зібрану інтелігенцію, не стало йому відваги, й, до краю збентежений, загикуючися, почав перекладати казання польською мовою.

Перший наш часопис – «Зоря Галицька» - безнастанно нагадував інтелігенції, що всюди треба уживати рідну мову, що ця мова нічим не гірша від інших слов’янських. Зазначали, що навіть на бенкеті, що відбувся в митрополита, «статечніше особи розмовляли, зрозуміло, по-руськи». Навіть сам губернатор до гостей промовляв по-руськи і примусив червоніти з сорому тих, що до нього відізвалися по-польськи. «Зоря» особливо закликала жіноцтво, щоб шанувало рідну мову, а панянкам радила вивчитися такого віршика:

Руська мова красна, мила,

Абись нею говорила,

Кто бо ся свого язика встидає,

Благословенства від Бога не має.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ: ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. ТЕОРІЯ ТА СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. $c:\documents and settings\admin\мои документы\заставки к учебнику\j0241037.wmf$

І. Історичний тренінг.

1. Під владою яких держав перебували українські землі на початку ХІХ ст.?

2. Що таке «російський проект»?

3. Кого називають староукраїнцями?

4. В чому полягала суть «польського проекту»?

5. Про кого йде мова: «Заради користі, заради чинів вони відреклися від рідних братів»?

6. Які події призвели до становлення української етнографії?

7. Хто є автором праці «Малоросійські пісні»?

8. Хто називав Україну новою Грецією?

9. В чому полягають основні ідеї слов’янофілів?

10. Продовжить речення: «Об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території ….».

11. Що проголошував «Акт злуки» 1839 року?

12. Яке значення відігравало духовенство в культурному та національному житті українських земель?

ІІ. Яке із наведених визначень помилкове?

1. Етнографія – це наука, яка вивчає минуле людства та його розвиток від виникнення й до сьогодення.

2. Нація – історична спільність людей на основі спільності території, яку вони населяють, мови, особливостей культури і характеру, економічних зв’язків.

3. Панславізм – об’єднання всіх етнічних українських територій у складі єдиної національної держави.

4. Етнос – поняття, яким можна різноманітніти прояви інтеграції слов’янських народів на основі їх етнічної, культурної та історичної спорідненості.

ІІІ. Так чи ні.

1) Русифікація корінного населення, вилучення української мови з державних та освітніх установ – усе це елементи так званого «російського проекту».

2) Перші праці з української етнографії з’явилися наприкінці ХVІІ століття.

3) Характеристику українцям Я.Маркович дав у своїй праці «Книга буття українського народу».

4) Історико-етнографічними організаціями в першій половині ХІХ ст., які відіграли важливу роль у формуванні української етнографії були: «Музей старожитностей», «Київська тимчасова комісія для розгляду давніх актів» та ін.

5) Головною ідеєю «Історії Русів» було відновлення незалежності України.

6) Уперше термін «панславізм» вжитий Й.Гердером у 1826 році.

ІV. Тестові завдання.

1) Народознавчі мандрівки здійснював гурток:

а) «Руська трійця», б) «Кирило-мефодіївці», в) слов’янофілів.

2) «Акт злуки» 1839 р. було проголошено в межах:

а) Речі Посполитої, б) Австрійської імперії, в) Російської імперії.

3) Відомим представником греко-католицької церкви в Галичині першої половини ХІХ ст. був:

а) Іраклій Лісовський, б) Михайло Левицький, в) Михайло Максимович.

4) Автором виразу «Як приємно працювати для слави і добра батьківщини!» був:

а) Василь Полетика, б) Адріян Чепа, в) Василь Чарниш.

5) До шанування і вивчення рідної мови українців закликали автори:

а) «Закону божого», б) «Зорі Галицької», в) «Історії Русів».

6) Одним із лідерів автономістського руху був:

а) Микола Костомаров, б) Тарас Шевченко, в) Федір Туманський.