Карпо стояв блідий, як смерть. В його голові трохи шуміла горілка. Він вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хліва. З хліва в дірку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворі стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачіпати, бо знали, що він не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хліва й заступила двері.

Карп`о вхоп`ив м`атір за пл`ечі, придуш`ив з yci`єї с`или до хлів`а i кр`икнув як несамов`итий (Карп схватил мать за плечи, прижал со всей силы к хлеву и крикнул как безумный):

— Н`ате, `їжте мен`е, аб`о я вас з’їм (нате, ешьте меня, или я вас съем)!

Карп`о затрус`ив м`атір'ю так, що лег`енький хлів ув`есь затрус`ився (Карп затряс матерью так, что лёгонький хлев весь затрясся). Б`аба заголос`ила, в`ипручалась та навть`оки з дв`ору (баба заголосила, вывернулась и наутёк со двора). Карп`о п`огнався за н`ею з дрючк`ом (Карп погнался за ней с палкой). Ал`е стар`а бул`а прудк`а i так покат`ала з дв`ору, як мал`а д`івчина (но старуха была шустрая и так покатила со двора, как маленькая девочка). Важк`ий Карп`о в здор`ових чоб`отях ні`як не мiг догн`ать м`атері (тяжёлый Карп в здоровых сапогах никак не мог догнать матери).

— По сп`ині луп`и ї`ї (по спине лупи её)! В`иколи дрючк`ом їй др`уге `око (выколи палкой ей второй глаз)! — крич`ала з дв`ору М`отря (кричала со двора Мотря).

Лавр`ін з Мел`ашкою поб`іг слідк`ом за Карп`ом оборон`ять м`атір (Лаврин с Мелашкой побежал следом за Карпом защищать мать).

Карпо вхопив матір за плечі, придушив з yciєї сили до хліва i крикнув як несамовитий:

— Нате, їжте мене, або я вас з’їм!

Карпо затрусив матір'ю так, що легенький хлів увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дівчина. Важкий Карпо в здорових чоботях ніяк не мiг догнать матері.

— По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око! — кричала з двору Мотря.

Лаврін з Мелашкою побіг слідком за Карпом оборонять матір.

Кайдаш`иха поб`ігла з гор`и i доб`ігла до ставк`а (Кайдашиха побежала с горы и добежала до пруда). Карп`о наздогн`ав ї`ї (Карп догнал её). Вон`а вже ч`ула над голов`ою дрючк`а i з перел`яку вск`очила у став`ок, не підн`явши под`ола (она уже чувствовала над головой палку и с перепугу вскочила в пруд, не подняв подол). Карп`о доб`іг до вод`и та й спин`ивсь (Карп добежал до воды да и остановился).

— Не так шк`ода мен`і м`атері, як шк`ода чоб`іт (не так жаль мне матери, как жаль сапог)! — гукн`ув він на б`ерезі (крикнул он на берегу).

— Ґвалт (караул)! Рят`уйте, хто в Б`ога в`ipyє (спасите, кто в Бога верует)! Ой, ут`опить мен`е (ой, утопит меня), — крич`ала б`аба, ст`оячи по кол`іна в вод`і (кричала баба, стоя по колена в воде).

— Та не вт`опишся, б`або (да не утонешь, баба), бо н`авіть i с`еред ставк`а стар`ій ж`абі по кол`іна (так как даже и посредине пруда старой жабе по колено), — сказ`ав од`ин чолов`ік, що напув`ав вол`и (сказал один мужик, что поил волов).
Кайдашиха побігла з гори i добігла до ставка. Карпо наздогнав її. Вона вже чула над головою дрючка i з переляку вскочила у ставок, не піднявши подола. Карпо добіг до води та й спинивсь.

— Не так шкода мені матері, як шкода чобіт! — гукнув він на березі.

— Ґвалт! Рятуйте, хто в бога вipyє! Ой, утопить мене, — кричала баба, стоячи по коліна в воді.

— Та не втопишся, бабо, бо навіть i серед ставка старій жабі по коліна, — сказав один чоловік, що напував воли.

Карп`о пл`юнув у в`оду, верн`увся дод`ому та й піш`ов у кл`уню сп`ати (Карп плюнул в воду, вернулся домой да и пошёл в клуню спать /клуня — хозяйственная постройка для молотьбы и хранения хлеба/). Кайдаш`иха в`илізла з вод`и м`окра до с`амого п`ояса i зал`япана по с`аму ш`ию (Кайдашиха вылезла из воды мокрая до самого пояса и заляпанная до самой шеи) та й пoб`iглa пр`осто до свящ`еника (да и побежала прямо к священнику). Вон`а йшла ч`ерез сел`о й голос`ила (она шла через село и голосила) та жал`ілась л`юдям на с`ина, на М`отрю (да жаловалась людям на сына, на Мотрю).

Лавр`ін, Мел`ашка, їх д`іти і юрб`а люд`ей — всі йшли слідк`ом за б`абою ч`ерез сел`о (Лаврин, Мелашка, их дети и толпа людей — все шли следом за бабой через село). Кайдаш`иха прийшл`а до свящ`еника і почал`а пл`акати та жал`іться на Карп`а і на М`отрю (Кайдашиха пришла к священнику и начала жаловаться на Карпа и на Мотрю).

— Б`атюшко (батюшка)! Зост`алась я сирот`ою, і нем`а ком`у за м`ене оступ`итись (осталась я сиротой, и некому за меня заступиться). М`отря в`ибила мен`і `око (Мотря выбила мне глаз), а Карп`о тр`охи мен`е сьог`одні не втоп`ив (а Карп чуть меня сегодня не утопил).
Карпо плюнув у воду, вернувся додому та й пішов у клуню спати. Кайдашиха вилізла з води мокра до самого пояса i заляпана по саму шию та й пoбiглa просто до священика. Вона йшла через село й голосила та жалілась людям на сина, на Мотрю.

Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на Мотрю.

— Батюшко! Зосталась я сиротою, і нема кому за мене оступитись. Мотря вибила мені око, а Карпо трохи мене сьогодні не втопив.

Свящ`еник одісл`ав Кайдаш`иху в в`олость (священник отправил Кайдашиху в волость). Вон`а пішл`а в в`олость (она пошла в волость). Слідк`ом за н`ею йшли л`юди й д`іти (следом за ней шли люди и дети). У в`олості присуд`или аб`о д`ати Карп`ові д`есять р`ізок (в волости присудили или дать Карпу десять розог), аб`о заплат`ить м`атері п'ять карб`ованців (или заплатить матери пять рублей), як т`ільки Карп`о не перепр`осить м`атері і не пом`ириться з н`ею (если только Карп не попросит прощения у матери и не помирится с ней).

Карп`о надв`ечір просп`ався (Карп к вечеру проспался). Йог`о покл`икали в в`олость і, хоч він був дес`яцьким, хот`іли йог`о простягт`и і вс`ипать д`есять р`ізок (его позвали в волость и, хоть он был десятником, хотели его растянуть = положить и всыпать десять розг).

Карп`ові ст`ало с`ором (Карпу стало стыдно). Він не роб`ив п`анщини (он не был в крепостных), і йог`о пан`и не б`или (и его господа не били). Він перепрос`ив м`атір (он попросил прощения у матери), і між двом`а Кайдаш`енками знов наст`ав мир (и между двумя Кайдашенками снова наступил мир). Щоб св`ині не скак`али ч`ерез тин (чтобы свиньи не перескакивали через плетень), вон`и восен`и перекоп`али б`атьківський гор`од р`овом (они осенью перекопали отцовский огород рвом), ще й дерез`ою обсад`или (ещё и дерезой обсадили; “дерез`а” — жёлтая акация, Caragana frutex).
Священик одіслав Кайдашиху в волость. Вона пішла в волость. Слідком за нею йшли люди й діти. У волості присудили або дати Карпові десять різок, або заплатить матері п'ять карбованців, як тільки Карпо не перепросить матері і не помириться з нею.

Карпо надвечір проспався. Його покликали в волость і, хоч він був десяцьким, хотіли його простягти і всипать десять різок.

Карпові стало сором. Він не робив панщини, і його пани не били. Він перепросив матір, і між двома Кайдашенками знов настав мир. Щоб свині не скакали через тин, вони восени перекопали батьківський город ровом, ще й дерезою обсадили.

Знов почал`ася згода між Кайдаш`енками (снова началось согласие между Кайдашенками). Мал`і д`іти знов п`ерші почал`и прибіг`ать одн`і до `одних гул`яти (малые дети снова первыми начали прибегать друг к другу гулять = играть); за н`ими почал`и зах`одить од`ин до др`угого брат`и (за ними начали заходить друг к другу братья), а п`ісля всіх перес`ердились їх жінк`и (а после всех перестали сердиться их жёны), хоч од їх п`ерших все л`ихо почин`алось (хотя с них первых всё горе начиналось). Брат`и з`овсім помир`ились, і Лавр`ін держ`ав до хрест`а Карп`ову дит`ину (братья совсем помирились, и Лаврин держал при крещении Карпового ребёнка; “держ`ати до хрест`а” — обязанность крёстного отца держать крестника во время обряда крещения).

Мин`ула зим`а (прошла зима). Знов наст`ало л`іто (снова наступило лето). Золот`е л`іто н`есло за соб`ою н`елад між Кайдаш`енками (золотое лето несло за собой раздор между Кайдашенками). Той н`елад зн`ову поч`ався за гр`ушу (тот раздор снова начался из-за груши).

Як гром`ада діл`ила між брат`ами двір стар`ого Кайдаш`а (когда община делила между братьями двор старого Кайдаша), до Карп`ової полов`ини одійшл`а гр`уша (в Карпову половину отошла груша). Тин пройш`ов на арш`ин п`оза гр`ушею (плетень прошёл на аршин за грушей). Та гр`уша бул`а Лавр`інова (та груша была Лаврина). Ще хл`опцем Лавр`ін прищеп`ив сво`їми рук`ами щ`епу на стар`ому пні (ещё мальчиком Лаврин привил своими руками привой = черенок на старый пень). Гр`уша погн`алася вг`ору, як верб`а (груша потянулась вверх, как ива = верба /верба, ива известны неприхотливостью и быстрым ростом/). Б`атько подарув`ав Лавр`інові ту гр`ушу на баг`ату кут`ю тод`і, як Лавр`ін чхнув за веч`ерею (отец подарил Лаврину ту грушу за предрождественским столом тогда, когда Лаврин чихнул за ужином; “баг`ата кут`я” — ужин перед Рождеством; “кут`я” — кутья). В сім'`ї всі зв`али ту гр`ушу Лавр`іновою (все в семье называли ту грушу Лавриновой). За це зн`али всі на кутк`у (это знали все в углу = округе).

Знов почалася згода між Кайдашенками. Малі діти знов перші почали прибігать одні до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а після всіх пересердились їх жінки, хоч од їх перших все лихо починалось. Брати зовсім помирились, і Лаврін держав до хреста Карпову дитину.

Минула зима. Знов настало літо. Золоте літо несло за собою нелад між Кайдашенками. Той нелад знову почався за грушу.

Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша. Тин пройшов на аршин поза грушею. Та груша була Лаврінова. Ще хлопцем Лаврін прищепив своїми руками щепу на старому пні. Груша погналася вгору, як верба. Батько подарував Лаврінові ту грушу на багату кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею. В сім'ї всі звали ту грушу Лавріновою. За це знали всі на кутку.

Гр`уша росл`а шир`око й вис`око і д`овго не род`ила (груша росла широко и высоко и долго не плодоносила). Сам Лавр`ін натяк`ав Карп`ові не раз і не два (сам Лаврин намекал Карпу не раз и не два), що в К`арпів двір одійшл`а йог`о гр`уша (что к Карповому двору отошла его груша). Ал`е д`оки гр`уша не род`ила, д`оти й л`иха не бул`о (но пока груша не плодоносила, то и горя не было).

На бід`у тог`о л`іта гр`уша врод`ила, та ще й д`уже р`ясно (на беду в то лето груша заплодоносила, да ещё и очень густо). Гр`уші бул`и здор`ові, як кулак`и, та сол`одкі, як мед (груши были здоровые как кулаки, и сладкие, как мёд). Так`их груш не бул`о в ц`ілому сел`і (наких груш не было во всём селе). Груш урод`ило так р`ясно, що гілл`я аж гн`улось дод`олу (груши уродились так густо, что ветви аж сгибались до земли).

Лавр`інові д`іти дов`ідались, що та гр`уша не д`ядькова (Лавриновы дети дознались, что та груша не дядина). Хоч сто`їть у д`ядьковому гор`оді, а б`атькова (хотя стоит в дядином огороде, а отцовская). Стар`а баб`уся їм докл`адно за все розказ`ала й нам`овила їх пол`ізти ч`ерез тин та нарв`ать груш (старая Кайдашиха им подробно про всё рассказала и подговорила их полезть через плетень и нарвать груш).

Груша росла широко й високо і довго не родила. Сам Лаврін натякав Карпові не раз і не два, що в Карпів двір одійшла його груша. Але доки груша не родила, доти й лиха не було.

На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно. Груші були здорові, як кулаки, та солодкі, як мед. Таких груш не було в цілому селі. Груш уродило так рясно, що гілля аж гнулось додолу.

Лаврінові діти довідались, що та груша не дядькова. Хоч стоїть у дядьковому городі, а батькова. Стара бабуся їм докладно за все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш.

Д`іти т`ільки тог`о й жд`али (дети только того и ждали). Хл`опці пол`ізли на гр`ушу та й дав`ай трус`ить (мальчики полезли на грушу да и давай трясти), а дівч`ата збир`али в п`азухи (а девочки собирали за пазуху). Кол`и тут з х`ати в`искочила т`ітка М`отря (как тут из хаты выскочила тётя Мотря).

— А н`ащо це ви рв`ете н`аші гр`уші (а зачем это вы рвёте наши груши)! — кр`икнула М`отря на неб`ожів та неб`ог (крикнула Мотря на племянников и племянниц).

— Ег`е (э)! Це не в`аші гр`уші (это не ваши груши). Баб`уся сказ`али, що це гр`уша б`атькова (бабушка сказали, что это груша отцовская), а не д`ядькова (а не дядина), — говор`или д`іти та все збир`али гр`уші (говорили дети и всё собирали груши).

— Ось я вам дам гр`уші (вот я вам дам груши)! З`араз повикид`айте мен`і гр`уші з п`азух (сейчас же выбросьте мне груши из-за пазухи), бо я нарв`у кроп`иви, та позадир`аю вам спідн`ички (а то я нарву крапивы, да задеру вам юбочки), та дам так`их груш (да дам таких груш), що ви не потр`апите, куд`ою втік`ати (что вы не попадёте /не будете знать/, куда убегать).

М`отря к`инулась до кроп`иви (Мотря бросилась к крапиве). Д`іти піднял`и ґвалт і к`инулись на тин, як котен`ята (дети подняли крик и бросились на плетень, как котята). На їх крик в`ибігла з х`ати Мел`ашка (на их крик выбежала из хаты Мелашка).

Діти тільки того й ждали. Хлопці полізли на грушу та й давай трусить, а дівчата збирали в пазухи. Коли тут з хати вискочила тітка Мотря.

— А нащо це ви рвете наші груші! — крикнула Мотря на небожів та небог.

— Еге! Це не ваші груші. Бабуся сказали, що це груша батькова, а не дядькова, — говорили діти та все збирали груші.

— Ось я вам дам груші! Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та позадираю вам спіднички, та дам таких груш, що ви не потрапите, кудою втікати.

Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.

— А нав`іщо оц`е ти, М`отре, б'єш мо`їх діт`ей (а зачем это ты, Мотря, бьёшь моих детей)? — спит`ала в М`отрі Мел`ашка (спросила у Мотри Мелашка).

— За те, щоб не кр`али мо`їх груш (за то, чтобы не воровали мои груши), — обізв`алась з-за т`ину М`отря (отозвалась из-за плетня Мотря).

— А хіб`а ж це тво`ї гр`уші (а разве ж это твои груши)? Це н`аша гр`уша (это наша груша); хіб`а ж ти не зн`аєш, чи що (неужели ж ты не знаешь, или что)? — говор`ила Мел`ашка (говорила Мелашка).

— Ще що в`игадай (ещё чего выдумай)! На н`ашому гор`оді та в`иросла в`аша гр`уша (на нашем огороде и выросла ваша груша)! Це, м`абуть, свекр`ушище тоб`і наговор`ила на верб`і гр`уші, а на ос`иці кисл`иці (это, наверное, свекровища тебе наговорила на иве груши, а на осине яблоки; “кисл`иця” — дикая яблоня), — говор`ила М`отря (говорила Мотря).

З х`ати в`ийшов Лавр`ін і поч`ав оступ`аться за діт`ей (из хаты вышел Лаврин и начал заступаться за детей). Він крич`ав до М`отрі, що то гр`уша йог`о (он кричал Мотре, что это груша его), що про те зн`ає все сел`о (что об этом знает всё село), що йог`о д`іти м`ають пр`аво рв`ати гр`уші, кол`и схот`ять (что его дети имеют право рвать груши, когда захотят). Кайдаш`иха в`искочила й соб`і з х`ати й вже л`аяла М`отрю на всю п`ельку (Кайдашиха выскочила и себе из хаты и уже ругала Мотрю во всю глотку).

— А навіщо оце ти, Мотре, б'єш моїх дітей? — спитала в Мотрі Мелашка.

— За те, щоб не крали моїх груш, — обізвалась з-за тину Мотря.

— А хіба ж це твої груші? Це наша груша; хіба ж ти не знаєш, чи що? — говорила Мелашка.

— Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці, — говорила Мотря.

З хати вийшов Лаврін і почав оступаться за дітей. Він кричав до Мотрі, що то груша його, що про те знає все село, що його діти мають право рвати груші, коли схотять. Кайдашиха вискочила й собі з хати й вже лаяла Мотрю на всю пельку.

— Ід`іть, д`іти, та рвіть гр`уші сміл`иво (идите, дети, и рвите груши смело)! Це в`аша гр`уша (это ваша груша), — говор`ила до діт`ей Кайдаш`иха (говорила детям Кайдашиха).

— Нех`ай т`ільки вл`ізуть у мій гор`од вдр`уге (пусть только полезут в мой огород второй раз), то я їм лом`акою н`оги поперебив`аю (то я им палкой ноги поперебиваю)! — крич`ала М`отря (кричала Мотря).

А гр`уші в`исіли, як горн`ята (а груши висели, как горшочки; “горн`я” — горшочек), та ж`овті, як віск (и жёлтые, как воск)! Лавр`інові д`іти дал`и б їм г`арту (Лавриновы дети прикончили бы их; “д`ати г`арту” — уничтожить), хоч би вон`и зовс`ім бул`и чуж`і (хоть бы они совсем были чужие), а тут баб`уся й мам`уся к`ажуть, що м`ожна й тр`еба рвать (а тут бабушка и мамочка говорят, что можно и нужно рвать).

Д`іти знов пол`ізли крадьком`а на гр`ушу (дети снова полезли украдкой на грушу). М`отря в`искочила з дубц`ем і поб`ила д`ітям сп`ини (Мотря выскочила с прутом и побила детям спины).

На Лавр`іновому двор`і підн`явся ґвалт (на Лавриновом дворе поднялся шум). Ч`ерез тин л`аялись вже не жінк`и, а чоловік`и (через плетень ругались уже не женщины, а мужчины). Лавр`ін док`азував, що то гр`уша йог`о (Лаврин доказывал, что груша его), бо він ї`ї прищеп`ив (ведь он её привил), бо йом`у подарув`ав б`атько (ведь ему подарил её отец), а Карп`о док`азував, що гр`уша йог`о, бо рост`е в й`ого гор`оді (а Карп доказывал, что груша его, так как растёт в его огороде).

— Ідіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це ваша груша, — говорила до дітей Кайдашиха.

— Нехай тільки влізуть у мій город вдруге, то я їм ломакою ноги поперебиваю! — кричала Мотря.

А груші висіли, як горнята, та жовті, як віск! Лаврінові діти дали б їм гарту, хоч би вони зовсім були чужі, а тут бабуся й мамуся кажуть, що можна й треба рвать.

Діти знов полізли крадькома на грушу. Мотря вискочила з дубцем і побила дітям спини.

На Лавріновому дворі піднявся ґвалт. Через тин лаялись вже не жінки, а чоловіки. Лаврін доказував, що то груша його, бо він її прищепив, бо йому подарував батько, а Карпо доказував, що груша його, бо росте в його городі.

— Кол`и вже на те пішл`о (если уж на то пошло), то я маю пр`аво на полов`ину груш (то я имею право на половину груш), бо гр`уша мо`я (потому что груша моя). Про м`ене, йди позив`ай мен`е в в`олость (по мне, иди подавай иск на меня в волость), — говор`ив Лавр`ін (говорил Лаврин).

— Ба не дам i полов`ини (а вот не дам и половины), бо гр`уша рост`е на мо`їй земл`і (поскольку груша растёт на моей земле). М`ало чог`о там б`атько не говор`ив кол`ись (мало /ли/ чего там отец ни говорил когда-то), — говор`ив Карп`о (говорил Карп).

А д`іти все л`азили в д`ядьків огор`од (а дети всё лазили в дядин огород), а М`отря все частув`ала їx р`ізкою (а Мотря всё угощала их прутом). Брат`и м`усили йти в в`олость (братьям пришлось идти в волость). У в`олості присуд`или (в волости присудили), щоб Карп`о дав`ав щор`оку полов`ину груш Лавр`інові (чтоб Карп давал ежегодно половину груш Лаврину) аб`о щоб одгород`ив до Лавр`інового дв`ору гр`ушу з земл`ею на два арш`ини та й прод`ав Лавр`інові ту з`емлю нав`іки (или чтобы отгородил к Лавриновому двору грушу с землёй на два аршина да и продал Лаврину ту землю навеки = навсегда).

— Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груш, бо груша моя. Про мене, йди позивай мене в волость, — говорив Лаврін.

— Ба не дам i половини, бо груша росте на моїй землі. Мало чого там батько не говорив колись, — говорив Карпо.

А діти все лазили в дядьків огород, а Мотря все частувала їx різкою. Брати мусили йти в волость. У волості присудили, щоб Карпо давав щороку половину груш Лаврінові або щоб одгородив до Лаврінового двору грушу з землею на два аршини та й продав Лаврінові ту землю навіки.

— Авж`еж (ну конечно)! Так оц`е прод`ам два арш`ини земл`і (так вот и продам два аршина земли)! — крич`ав Карп`о (кричал Карп). — Я й Лавр`інових гр`ошей не х`очу i земл`і не дам (я и Лавриновых денег не хочу и земли не дам). Про м`ене, нех`ай прийм`ає coб`i гр`ушу на свій двір (по мне, пусть забирает себе грушу в свой двор), — говор`ив Карп`о (говорил Карп).

— Ал`е ж, чолов`іче, гр`уші не м`ожна прийн`ять (но, дорогой, грушу нельзя забрать), — говор`ив у в`олості голов`а (говорил в управе председатель), — а руб`ати д`оброго д`ерева гpix (а рубить хорошее дерево грех). Дав`ай щор`оку полов`ину груш Лавр`інові, та й ід`іть coб`i з Б`огом (давай ежегодно половину груш Лаврину, да и идите себе с Богом).

Лавр`ін i Карп`о в`ийшли з в`олості i н`ібито помир`илися (Лаврин и Карп вышли из управы и вроде бы помирились). Карп`о прист`ав на те, щоб дав`ати полов`ину груш Лавр`інові (Карп согласился на то, чтоб давать половину груш Лаврину).

Прийшл`и вон`и дод`ому (пришли они домой). Карп`ова ж`інка заспів`ала `іншої (Карпова жена запела по-другому).
— Авжеж! Так оце продам два аршини землі! — кричав Карпо. — Я й Лаврінових грошей не хочу i землі не дам. Про мене, нехай приймає coбi грушу на свій двір, — говорив Карпо.

— Але ж, чоловіче, груші не можна прийнять, — говорив у волості голова, — а рубати доброго дерева rpix. Давай щороку половину груш Лаврінові, та й ідіть coбi з Богом.

Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.

<предыдущая страница | следующая страница>