Дарія Максимлюк
СКАРБ ДУШІ

Частина 1

Івано-Франківськ

- 2007 -

СКАРБ ДУШІ

Частина 1

ДАРІЯ МАКСИМЛЮК
ДРУКУЄТЬСЯ ЗА ДОЗВОЛОМ ЦЕРКОВНОЇ ВЛАДИ
«Скарб Душі» Д. Максимлюк рекомендується як посібник для вчителів християнської етики, катехитів та батьків у християнському вихованні дітей різного віку.
Цитати з Нового Завіту з коментарем підібрані за виданням "Новий Завіт з коментарем"

Львів - 1994 р.

За видавництво книги сердечно завдячую:

Преосвященному Владиці Кир Софрону Мудрому, Преосвященному Владиці Кир Іринею Білику, о-д. Доротею Шимчію, о-д. Івану Козовику, о. Володимиру Павчинському, п. Гутник (Климович) Марії .

За допомогу у підготовці матеріалів до видавництва складаю щиру подяку:

Квич Ганні Дмитрівні

Маргітичу Олесю
Рецензент:

Професор, о. Іван Козовик

© Дарія Максимлюк

Присвячую чоловікові Ярославу, дітям і внукам: о. Олегу, о. Ярославу, Тетяні; Ярославу-Тадею,Олегу-Андрію, Назарію, Христині-Анні, Соломії.

Хто думає про вишнє, після смерти відходить на небеса, а хто причепився до земного, сходить до глибин підземних, бо для душ що розлучаються з тілом, нема третього, середнього місця.
Св. Йоан Ліствичник

Передмова
Людина, яка живе внутрішнім духовним життям, любов’ю до Бога, мимоволі випромінює цю духовність на довкілля, тим більше ця благотворна духовність ладна пройняти душу ближнього, коли вона за велінням автора та Божим благословенням укладається, немов покоси, щоб тим свіжим весняним запахом звабити цього земного пілігрима до Небесного Єрусалиму.

Як свідчить рукопис «Скарб душі», таким духовним зарядом сповнене серце Дарії Максимлюк, щоб розбити лід зневіри та запалити вогонь любові до Творця, до Спасителя Христа, до Матінки Божої.

До кінцевої авторської зауваги п. Дарії, що найбільша радість і користь від її літературного ужинку буде тоді, «коли хтось з читачів усвідомить найголовніше: Господь - Живий» - я нічого не можу додати.

Отож чудова збірка релігійно-духовних роздумів пані Дарії Максимлюк рекомендується як посібник для вчителів християнської етики та катехитів, вона стане допомогою батькам для виховання дітей різного віку.

о. Іван Козовик

професор філософії Івано-Франківської

Духовної Греко-Католицької Академії,

доцент, к-дат філологічних наук.

ВІД АВТОРА
Про те, що Бог є Творцем світу, знала, та глибоко ніколи не задумувалась. Радо милувалась природою, у всіх її проявах: чи - то грози, чи спека, чи сніги, чи повені, чи море, річка, ліс, поле, квіти, зорі, ніч чи світанки. Краса, гармонія, узгодженість у всьому, на чому б зір не зупинявся, дивувала своєю досконалістю, незвичайністю, незбагненністю. Все таємниче шептало про силу і велич Всемогутнього Бога-Творця. Все додавало наснаги і сили, здоров’я і спокою. Все потаємно кликало зупинитись, задуматись, повірити.

Розум спрощував і заспокоював: "Все, як належить. Так було завжди і буде надалі". І думки знову линули в життєві потоки, з його принадами, проблемами, намірами. І знову просто жила, жила сьогоднішнім, завтрашнім днем, жила майбутнім, очікуючи задоволення, достатку, радості, вирішення проблем, просто жила. Здавалось в цьому полягає весь сенс життя. Жити, щоб добре жити тут, зараз, сьогодні, завтра, жити для себе, жити для дітей, батьків, добрих друзів, сім’ї, країни. Жити, щоб подобатись собі, оточуючим, рідним, колегам по праці, тощо. Реалізувати наміри, дорівнятись до красивіших, розумніших, багатших, досконаліших, освітченіших, практичніших і пристойніших людей, що стоять вище, за цими параметрами, в цьому земному житті. Безперечно, все це в міру потрібне, та не найголовніше. Та й прийти до остаточного вирішення всіх проблем, що виникали, ніколи не вдавалось, оскільки вирішення одних породжувало виникнення інших. І так вічна суєта, безліч проблем, душевний неспокій завжди обганяли тимчасово одержану радість, вдоволення. Швидкість бігу проблем завжди була випереджуючою. Тому часто заспокоювала приповідка "Нема злого, щоб не вийшло на добре". Вона була вогнегасником жару і неспокою душі. А далі? Далі просто розчарування, просто запитання: "Невже, головним сенсом життя є задоволення тимчасових швидкозмінюваних вдоволень, захоплень і потреб? - Невже, земне життя, що становить тільки краплину вічності, є все те, що дано людині, високоорганізованій істоті? - Чому людина в муках народжується і в муках вмирає? - Чому смерть обов’язкова i невблаганна?

Безперечно, на ці та багато iнших запитань, люди можуть давати науково-обгрунтовані відповіді і припущення. Та це будуть неповні умовиводи, що ґрунтуються тільки на, відомих науці матеріалах про людину і світ, які, до речі, одержані з ласки Божої. Можуть послідувати навіть і рекомендації, як продовжити життя людини... Однак, без віри в Бога і надії на Його милосердя, вони ненадійні і не дають впевненості в тому, що саме ми його продовжили.

До всіх приходить час, коли, як кажуть люди, "все в Божих руках". Тільки тоді, людина відчуває, що від людей очікувати порятунку просто неможливо. Лише в цей час людина пізнає все те, що ніяк не могла збагнути за ціле своє життя. Тоді, коли до неї приходить все без винятку, все, що діялося і було їй притаманне в кожну мить, впродовж всього життя на землі. В час, коли .людина сам на сам з своїми ділами, словами, почуттями, зі своїми гріхами, які неможливо ні прикрити, ні відмовитись від них, ні заховатись, ні відійти. Коли ти просто сам на сам із собою, із всіма пристрастями, злобою, хитрістю, підлістю, лицемірством,тощо. Тоді зрозуміється, що життя дається не для того, щоб бездумно, користолюбиво крутитися у його вирі, щоб як підсумок його, відійти і з’єднатися із землею. Що це була б дуже сумна перспектива. Без сумніву, цей варіант є кимось спрощений невипадково (звичайно, людина тут не мається на увазі). Всім відомо про існування сил добра і зла, з якими людина підсвідомо стикається без погодження з нею і без її відома.

А тяга до життя природньо жагуча. Скільки б років людина не прожила, навіть і найдовше, вона має надію ще трохи пожити. Це є як відголосок її душі,, яка заявляє про себе бажанням жити, тягнеться до дальшого життя, до вічності. Справедливо, земне життя це лиш підготовка до вічності, в яку перейде душа після смерті.

Маловірність людини змушує її покладатися на ті можливості, які закладені в людській свідомості із побаченого, почутого, прочитаного, відчутого. Це веде до великого уповання на свої сили, на волю долі, на добрих людей, кваліфікованих спеціалістів, матеріальні цінності і просто до примирення із сумним кінцем життя - смертю. Глибока віра і надія на Боже милосердя Всемогутнього Бога, Господа нашого Ісуса Христа, покров Пресвятої Богородиці залишається мовби, в переважній більшості, поза увагою..

Ширма, що сформувалась в певній мірі, залежно від всього укладу життя людини, заслоняє її від розуміння істинної суті і змісту життя. Полон земного життя відгороджує людину ще за життя подумати про спасіння своєї душі, почерпнути духовні знання, які розкривають шляхи до спасіння.

Духовної літератури багато, та,на жаль, сама до рук вона не йде, вірніше щось не пускає до неї, дуже хитро і дуже загадково. Байдужість щодо спасіння своєї душі породжує дуже емпіричні твердження, які не потребують великих зусиль, підстав, переконань та доказів. Розважання розуму націлюють: “Живи, поки живеться; бери від життя все що можна взяти, все одно помреш; святим не будеш; все одно помирати і т.п.”

Спрощується трактування ролі Церкви та Святих Тайн. Вони уособлюються в постаті священика. На цьому ґрунтуються висновки чи є, чи немає сенсу ходити в Церкву.

Молитва, як могутній засіб спасіння, зводиться до відтворення її слів устами, рідко у поєднанні з розумом, а ще рідше у єдності з серцем. Постійні спокуси, якими такий багатий світ, до яких так жадібно тягнеться наше тіло, роблять людину самовпевненою, ведуть до відволікання наблизитися до Бога, щоб подбати про спасіння своєї душі та набратись сили волі розважити про істинне призначення земного життя.

Це те, що існувало завжди, існує тепер та не дай, Господи Боже, щоб існувало надалі. Людство, що усвідомлює своє призначення на землі без віри в Бога, йде на загибель.

Страшно і дуже відповідально писати ці рядки, але усвідомлення що, хоч хтось задумається над спасінням своєї душі, змушує писати. Хотілося б сказати всім людям: моліться, моліться...

Моліться, бо тільки Всемогутній Творець - Вседержитель, Ісус Христос, Святий Дух, Пресвята Богородиця - наша найбільша надія, наше найбільше багатство, наша найбільша слава, наше спасіння, наша єдина повнота добра, радості і щастя.

Бо не знаємо, коли наша гостина тут на землі закінчиться. Так, саме гостина, бо супроти вічності, в яку належить увійти після смерті, це бути тільки в гостях на землі, щоб спожити те, що буде нам на спасіння. Гостина, яка дарує великий достаток, багатий різними добрами стіл - земні багатства. Та важливо споживати в міру, щоб не призвести своє єство до обтяження і хвороби. Бо які б не були розумно сформульовані закони щодо створення Всесвіту і людини, вони тільки далеко неповна ілюстрація творінь Всемогутнього Бога. Все, що ми бачимо, навіть просте, в нашому розумінні, не може бути вичерпно пізнане, а тим більше створене нами. Проте інколи впираючись у науково обгрунтовані закони, встановлені в результаті досліджень існуючих творінь,легко відходимо від Бога, зневіряємось, розцінюючи земне життя, як чорнозем, що обіцяє високі врожаї і покладаємось повністю на людський розум. Та очевидним є те, що всіх дивує, радує і зацікавлює повний гармонії і досконалості світ. Однак, рідко задумуємося, що це не діло рук людини, не плід її розуму, не дія, створених нею законів.

Бог Творець дає людині збагнути його велич, приближаючи її до таємниць природи, для мудрого її використання. Дає зрозуміти, що вся природа - творіння Вищого Розуму, діяння рук Всемогутнього Бога Творця, Законодавця і Керівника, який в центрі всіх сотворінь поставив людину. Створив все для повноцінного життя її душі, тіла, зміцнення волі, розвитку розуму. Створив умови для спасіння людської душі, щоб вона після смерті продовжила своє життя у щасливій вічності, у любові, у єдності з Богом.

Як гармонія у всьому живому радує око, так і гармонія душі і тіла радує оточуючих, саму людину, Самого Господа Бога.

Варто знати, що тіло про себе сміливо заявляє і ставить щораз більші вимоги. Душа ж скромно вичікує, легенько нагадуючи про себе сумлінням. Щоб трохи підняти завісу, яка сформувалася нашим життям, без нашого відома і розуміння, треба йти до духовного оновлення, звернутись до безмежного Божого милосердя. Глянути іншими очима, з іншими підходами на реальність світу, як світу Божої правди. Старатись зрозуміти справжню важливість і ціль людського життя, поки ще «біла королева» Землі не прийшла по нашу душу. Впевнена, що тільки щирі наміри навернутися до Бога і зрозуміти Його істини, продиктують щиру молитву, Церковні Літургії, як джерело Божої благодаті, прийняття Св. Тайн, Пресвятої Євхаристії, дотримання Божих Заповідей. Скерують бажання до духовного оновлення, тобто оновлення духу, що у людині живе, безпечно керує усім її єством – словами, ділами, думками, бажаннями; дасть спрагу духовної їжі. Поставить перед нею, як настільну книгу Святу Біблію, Святе Євангеліє, книгу невичерпної мудрості, докорінно змінить погляди на роль Церкви, душпастирів, на місце і мету людини в цьому світі.

Шановний читачу, ти маєш нагоду ще за життя зустрітись з Ісусом Христом — Господом і Спасителем людського роду.

Про нього мабуть чув нераз, але сумнівався й серйозно не задумувався. А може і не читав Святого Письма, Доброї Новини, якою є Святе Євангеліє. Це - Жива Книга, що кожному розповість про Ісуса, навчить Його Божої Науки, запропонує поспілкуватися, допоможе стати учнем, другом, братом чи сестрою Спасителя. І це абсолютно реально. Скуштуй, який солодкий Господь, і найбільші солодощі світу, стануть гіркими, найкращі коштовності втратять вартість і блиск, срібло й золото стануть непотребом.

Ісус Христос - Живий Бог і світлом Своєї Любові приходить до тих, хто Його щиро шукає, у всьому довіряється, старається жити згідно з Його Наукою. Він їх учить, обдаровує, потішає, провадить незбагненними дорогами в Небесну Батьківщину. Спробуй прийти до Нього, бо Він любить і чекає всіх. Ісус полікує твою душу і тіло, відкриє очі на справжній сенс життя, дасть пізнати гидоту гріха, порозуміння і сили його остерігатися. Тільки Ісус зможе звільнити тебе від тягару гріхів і прислати Утішителя, Духа Святого, який як пише Св. Євангеліє навчить усього, поведе до Бога - Отця. Не май сумнівів, що це Свята Правда. Господь Ісус - Живий Бог, Довірся Йому, дякуй Його Величності, проси Його безмежного милосердя, прославляй Його Святість не тільки устами, але й усім розумом, серцем, ділами. Він нас любить, Він нас кличе, Він нас чекає, огляньтесь…

Дарія Максимлюк


«СПОКОНВІКУ БУЛО СЛОВО, І З БОГОМ БУЛО СЛОВО, І СЛОВО БУЛО БОГ. З БОГОМ ВОНО БУЛО СПОКОНВІКУ. НИМ ПОСТАЛО ВСЕ, І НІЩО, ЩО ПОСТАЛО, НЕ ПОСТАЛО БЕЗ НЬОГО. У НЬОМУ БУЛО ЖИТТЯ І ЖИТТЯ БУЛО - СВІТЛО ЛЮДЕЙ»

(І. 1,1-4)

ДУХОВНІ ОКОВИ


«… не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників» (Мр 2.17).
« Та щоб ви знали, що син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи…» (Мр 2.10).


ДОЛИНА СЛІЗ
Земля в хрестах -

Долина смерті люду,

Розгулу сатани,

Всіх пристрастей і блуду.

А день лиш настає,

У мул свій затягає,

Щоб вибратись не зміг

Через усе життя,

І душу з-під тишка

Від світла заслоняє,

Щоб не прозріла ця,

Не вийшла з небуття.

Щоб не взяла, бува,

Свій хрест земний у руки

І стежкою журби

Й сердечної розпуки,

Й до світла не пішла.

Крута дорога з темряви до світла -

Випробувань тернини й реп'яхи спокус,

Та ранять вони тіло, а не душу,

Душа ж бо розцвіла, як удумбур.

ГОРДІСТЬ-ПІДСТУПНА
Гордість…

Здається дуже важне слово,

Хто гордий- в нього все готове:

Багатство є... і може вільно веселитись,

Іти понад усіх, самовдоволено гордитись.

Гординя - це недобрий гість,

Бо зсередини душу їсть

І треба її висиляти,

До насінинки відсівати.

Все пересипать, продивитись,

Щоби не встигла вкорінитись,

А визбирать все, що вціліло,

Щоб не плодилось, не дозріло.

Бо гордість неламка, а гнеться,

І як гадюка гнучко в’ється,

І нір шукає різним ходом,

Готова, йти під всяким кодом:

Чи-то багатство, чи-то влада,

Чи врода є, чи добра слава,

Чи щось нове вдягнув на себе,

Здається, виріс вже до неба.

Отак весь час гордість шукає,

Як обманути людей має -

Зродити зерна егоїста,

Вдягнути у свої намиста,

Щоб тішився пустим до краю:

«Ой, хто я є, ой що я маю!»

Гордість готова все зробити,

Аби її не полишити,

Усе буде тобі давати,

Аби гординю піднімати,

Щоб прагнув завжди до одного:

"Ох жити б на широку ногу ".

Щоб рахував себе за пана

Й не знав, що це страшна омана,

Що на гачок тебе вчепила,

Щоб в тобі гордість поселилась,

І вкорінилась, розрослася,

Як той щипак. в кістки вп'ялася,

Вселилась в нерви, у клітини,

Щоб пристрасті жили в людині.

Щоб голову вверх піднімала,

І ніс високо піддирала,

Й не знає бідна ця людина,

Що гордість - це є домовина.

Та трудно розгадать цю штуку,

Що за собою тягне муку,

Бо хоче геть занапастити

Цю душу, що хотіла б жити.

Й готується - до цього вперто,

Щоб затягнути її в пекло,

А ви, шановні, придивіться

І від гордині відверніться,

Бо краще жити зовсім вбого,

Та бути в серці завжди з Богом.

Щоби не дать їй розростися -

Постійно, в кожну мить молися,

І май надію щиру в Бога,

Що він прийде і дасть підмогу,

Щоб гордість вирвати, з корінням

І знищити це зле насіння.

ПУСТОЦВІТ
Гординя…

Гордість, щось високе в ній...

Усе величне ,ніби в слові цім...

«Багатство, слава, влада - все…

Що йде від неї і до гордості веде -

Земне добро і велич його плоду,

Весь цвіт землі і зміст життя народу,

В ній уготована основа поколінь.

Земне життя... небесне все відкинь,

Бо царство на землі

Й лишень... а не на небі» -

Отак міркує гордість і повчає:

"Живи тепер, що сили є,

Бери. що можеш й скільки треба,

Щоб було в тебе все нове і все до ладу

І ти ніколи не впадеш,

А жити треба тут, бо все одно помреш,

І йди вперед з високопіднятою головою,

Радій і веселись, бо все земне моє,

Ти любиш все земне, в обіймах йдеш зі мною»

Щось насторожує...

Чому тебе так гордість обіймає?

Так заспокоює. і обіцяє

І дарувати хоче царство на землі...

Гординя ... що завжди –

Високомірна, заздрісна, пихата

Хоче тебе усім обдарувати...

Задумайсь, розберися брате,

Бо щось тут не гаразд...

Що все тобі у спадок хоче дати:

«Живи і тішся лиш земним,

Нащо тобі чогось бажати,

Про вище думати, страждати,

Дбати про душу. про любов

І йти до вічного життя».

Забути головне - душа ,любов 1 вічність,

Стає аж страшно ... забути душу,

Відійти від Бога, піти у манівці,

Де після радості - одна тривога...

І грунту не прощупать під ногами.

А що, як виявиться , верх -твердий,

Спід - водянистий і гливкий,

Що тягне вниз, валиться, затягає,

А гордість в цім змагає.

А може обізнався ти, що все тобі так годить,

Подумав чорнозем, що все прекрасно родить,

А це була звичайна чорна глина -

Гливка, липка, до нього лиш подібна,

Просто зуміла око заманити

І дати пустоцвіт, а плід –заборонити.

0, це - зрадливий ґрунт...

Це той, що дає сходи - гордість...

Тому гостри свій зір

І в світ ілюзій не повір,

Дивись у корінь, плід, насіння,

Щоби знайти душі спасіння.

До серця новий шлях побудувати,

А не лишити душу в темноті, замурувати

І просвітку не дать їй назавжди.

Як страшно ... одна лиш темрява...

Що тисне й холодить твою безсмертну душу,

А прийде час вмирать, це кожен мусить,

Куди іти ?... Не бачу…

З ким іти?... Страхи…

Хоч іскорку ...Благаю...

Щось тягне вниз... Спаси...

Усе пішло... Я пропадаю...

Це те, що гордість піднесла,

У пустоцвіт свій завела,

І легко так переконала,

Що тут - кінець буття,

Що лиш земля дарує нам життя,

Щоб царство на землі собі самим творити,

З обманом міцно подружити

І душу геть занапастити.

Й забути, приспаний красою на землі,

Що за життя готують вічність для душі.

Життям своїм світильник готувати,

Все чистити, все поправляти,

В любові, доброті змагати,

Молитись, поститись і Господа благати,

Щоб допоміг ще за життя,

Негідне все повідганяти.

Очиститись й добра надбати для душі,

Щоби світильник осявав дороги в темноті.

ПАСТКА
А зле на думку щораз лізе ,..

І як позбутись цього лиха...

Воно весь час тебе чіпає

І в клітку силоміць саджає.

Щоб заманить туди й лишити,

Десятий замок перекрити

І слухати чи ще живеш,

Чи вже помер і ходиш мрець.

Отак на тебе наступає,

Тобі шепоче, промовляє,

То в серці, .то в думках твоїх -

Цим відомсти, того заріж,

В того вкради, того збезчести,

Це не віддай, ще знадобиться,

А тут нагода є напиться,

Ось тут, прекрасна молодиця...

І так іде й тебе веде.

А ти на поводку ідеш,

У злі грядеш і тьми не ймеш,

Котрий замок уже закрився,

В якому злі ти опинився.

Що пастка це на твою душу -

Й ти робиш зле, як ніби мусиш,

Радієш злу, що вже зробив,

Здається, серцю догодив,

А це обман з тобою дружить

Й піклується, щоб не одужав,

Щоб душу геть занапастив,

Себе забув, а зло любив.

Протився злу - не лізь у клітку,

Рятуй себе, рятуй хоч зрідка,

А як прозрієш - проясниться

Й побачиш, як то зло клубиться,

І день, і ніч людей шукає,

Не в пустирі, а тут гуляє.

СПОКУСА
Кожен має своє свято –

Той, як золота багато,

Той, як вілли розбудує,

Той, як вдома не ночує,

Той. коли грошей пів міха,

Той як їсть і п’є – утіха.

Той, коли щось скористає

Той, коли весь час повчає,

Той - на славу споглядає,

Владу любить, аж вмирає …

Цінностей таких багато

І до них ідуть завзято,

Вся біда лишень у тому,

Помилились в головному:

Всьому треба мати міру,

Якби цього не хотілось,

Бо прийде час умирати,

Усе треба залишати.

Не так просто залишити,

А ще важче звіт зложити,

Звідки в тебе все це взялось,

Чи не лихвою це звалось.

Може хтось робив до поту,

А ти купався у злоті;

Хтось сльозами умивався,

А ти на них будувався;

Хтось ходив у проголоді,

Ти ж щораз – по новій моді.

Це далеко не вся звітність,

Бо на це потрібна вічність…

Це та цінність, що минає,

Лишень кару накладає.

Призадумайсь, придивися –

І в цінностях розберися.

Як уже ти придивився

І при цім не розгубився,

А розцінив справедливо,

Відкриєш собі на диво:

Краще бути небагатим,

Ніж хомут на себе брати;

Краще жити у коморі,

Ніж до кісток бути хворим.

Цінності є лиш духовні,

Що добра й любові повні.

Любиш ближнього як брата,

Дбаєш про душу багато.

Турбуєшся про роботу,

Піддаєш собі охоти,

Що працюєш для людини,

Для рідної України.

Бідного не забуваєш,

А чим можеш помагаєш,

Живеш чесно, не обманом

І не робиш з себе пана.

Нікого не ображаєш,

Всім вповні добра бажаєш,

І щоднини кладеш віху,

Що кому зробив на втіху,

Живеш в мирі, як годиться,

Така цінність пригодиться.

Пам’ятай, що ти людина,

Пам’ятай це що-хвилини:

«Не збирай скарбів на старість,

Що не дають вічну радість».

ПІМСТА. НІ!
Це щось страшне...

Дозволь розміркувати ...

Це щось страшне …

Себе самого убивати,

Калічити, допитувати, бити,

Собі самому смерть робити.

0, це ніяк! Це - припинити!

Убережи себе самого -

До гадки не пускай такого,

Відкинь думки, звернись до Бога

1 поміркуй про себе строго.

Чому до пімсти ажень вдався?

Чому в когось не запитався?

Невже, оце одна дорога,

Щоб так гнівить Господа Бога.

ВГАМУЙ ЯЗИКА
Як язик притормозити?

Бо нестерпно стає жити -

Усіх судить, усе знає,

Всім про все розповідає;

Дорікає, ще й свариться,

Щось йому все не терпиться,

То лукавить, то хвалиться,

Щоб не так, як то годиться.

Хоче людям пригрозити,

Хоче злісно присадити,

Хоче все сказать одразу,

Не мовчати ані разу.

"Не терпиться, не терпиться

Хочу на кімось помститься,

Хочу бути завжди зверху,

На останньому поверху,

Щоб усім вказівки дати ,

І не смів хтось поправляти.

Чомусь дуже не терпиться,

Хочу ще й повеселиться:

Щось уїдливе сказати,

Когось трохи ущипати,

Когось трохи посудити –

Веселіше буде жити".

Так язик собі міркує,

Добре зна, на що планує -

Снує сітку для людини,

Думає про це щоднини;

Заплутати, закрутити,

Щоб не знав, що й як робити.

Нині з людьми примирився,

Завтра - язик посварився.

Вже надумав не грішити,

Язик стає знов смішити,

Говорити без потреби,

Говорити, що не треба.

Знов вискакує без ладу,

Лиє бруд на всю громаду.

«Знову мені не терпиться,

Хочу я на всіх позлиться,

Щоб всі знали - без язика

Нема в світі чоловіка.

Не хочу спокійно жити,

Хочу усім догодити ,-

І не буде ні людини,

Щоб не вкоротив йому днини».

А щоб добрий лад здобути,

Треба свій язик забути, -

Посадить його за грати,

Щоб не смів і вилізати.

Щоб язик зазнав терпіння,

І не сіяв зле насіння,

Ані сварки, ні докорів,

Був спокійним і не хворим.

Треба добре в цім змагати,

Щоб язик переконати,

Кожен день його учити,

Щоб міг правду говорити;

Сидів тихо в піднебінні,

Виробляв собі терпіння ,-

Терпеливість як терпіння –

Це, що буде на спасіння.

Що буде охороняти,

Від гріха застерігати

І язик, що ворог зроду,

Міг дістати іншу вроду –

Став би людей поважати,

Не сваритись - уступати,

Більше слухать, ніж казати,

При потребі раду дати.

Був би лагідним і чуйним,

Справедливим, а не буйним.

Треба добре пам’ятати –

За все треба звіт складати

І «Я» мусить відповісти

За усі сказані вісті,

За язик й за усе тіло,

Що за життя натворило.

следующая страница>