Перейти на главную страницу
Під обкладинку книги потрапило лише дев'ять імен, хоч прагнули цього (скажу без перебільшення) у дев'ять разів більше. Принаймні стільки рукописів довелося переглянути упорядникові. Що це: мода поіменуватись поетом? вибух юначих почуттів? ренесанс українського слова? І те, і те. Тому порадіємо разом за підростаюче покоління, яке ми чомусь устигли наректи прагматичним, забравши в нього право на романтику, емоції, ліричність.
Дев'ять поетес... Такий випадковий збіг. І його не зможуть не помітити. А, отже, виникатимуть паралелі з музами. І мовитиметься про фемінізацію степової поезії. Хай... Врешті, це означатиме лиш те, що слово прочитане. Що воно комусь потрібне. Як пісня, як трунок, як ліки.
Із цих дев'яти хтось обов'язково стане справжнім поетом. Може, й не один. Ось побачите.
Тож - у дорогу!
Василь Бондар,
голова Кіровоградської організації Національної Спілки письменників
ЛЮДМИЛА ОНИЩЕНКО
Народилась у селі Созонівка Кіровоградського району. Нині –учениця 8-го класу. Вірші друкувала у районній газеті «Зоря»
МОЯ МОВА
Є в житті у мене І
Подруга чудова –
Це барвиста й ніжна
Рідна моя мова.
Сонячний промінчик
Грає в кожнім слові,
Ніби оселилося
Сонце в моїй мові.
З нею я - щаслива,
З нею я - багата,
Все вона на світі
Вміє розказати.
Лагідна і грізна,
З сонцем в кожнім слові -
Ось яка у мене
Подруга чудова.
Боже! Всевишній!
Єдиний!
Мені не треба нічого.
Прямої дороги.
Єдиний!
Дай лише в Україні
Кожному по потребі.
Боже! Всевишній!
Єдиний!
Й мила моя Україна
Щастям цвіте
чорноброво.
Свідком появи щастя
Стане ворожка-бабця.
Хрест у чотири масті,
Шурхіт потертих капців.
Інше ковтнула мрія,
Випивши каву з чашки
Шпильку в кишені грію -
Страшно, повзуть
мурашки.
Вперта жага до волі!
Я собі при нагоді
Іншу вгадаю долю.
А пригадаю - смішно -
Хрест у чотири масті.
Он як буває грішно.
Он як дається щастя.
Село веселе й землю славить...»
Час перемін за душу давить,
І радий той, хто більше вкрав.
А далі - дим сучасних злиднів.
Мій край давно оте вже видів,
Як щастя в плуга упряглось.
Бо творять їх великі люди,
Собі приймаючи на груди
Тягар понівечених прав.
Селянська ж правда в колоскові.
Так, святість чуючи у слові,
Собі за плуга - й далі в степ.
Коли відспівають півні,
Поволі надходить ранок,
І краплі роси по квітці
Стікають слізьми донизу.
Відбившись від хмари в полі,
Туман огортає ґанок.
Не топлять іще кадило,
Зім'ята святкова риза.
На ранок ударять в дзвони -
Здригнеться маленька церква.
Комусь на поріг Великдень,
У когось немає паски.
І писанки ляжуть в гірку.
Запахне кадило мертво,
А грішники підуть в церкву
Просити у Бога ласки.
Сміється сторуке сонце.
А дяк допива горілку,
І янгол згортає крила.
У когось немає паски,
У церкви криві віконця,
У церкви геть вицвів ґанок.
І ладана Дух з кадила.
Щось далеке почулось мені
В голосі вірного песика,
Що загавкав, почувши твої
Кроки... Весело?
Ні.
Ніби завше мовчала,
Боячись того флірту
З тишею. Спалах?
Ні.
Доїдає темрява свічку -
За вікном уродила дичка
Груші. Спіють?
Ні.
Лякають песика,
А мені все здається: кроки..
Аж до болю весело.
Пишні шати
Від природи у вечора-свата.
Вечір - звідник
Сердець загадково рідних,
Вечір - зрадник...
Тиха думка
В отруті німого цілунку.
Вечір - свято
Пустити з порога в хату? -
Вечір - звабник...
ЛІТОПИС ДИКОГО ПОЛЯ
Вже ясени заснули світлочолі,
Вже ворони накликали біду.
Здавалося, шаблі свистять у полі.
Наснилось: козаки у бій ідуть.
Вдягався вечір в сіру вишиванку,
Криваві рани маками цвіли.
Диміло поле... Плакала на ґанку
Не сивочола -юної краси.
Грім кулеметів чують уві сні.
Свистіли кулі, засівали поле.
Горіли долі в синьому вогні.
Криваві рани маками цвіли,
Диміло поле, плакала на ґанку
Не сивочола - юної краси.
Літопис поля - рани на корі.
Свистять не кулі - солов'ї у полі,
Спочили в травах блискавки-шаблі.
Криваві рани маками цвіли,
Диміло поле, плакала на ґанку
Не сивочола — юної краси.
Буває: вийду за село
І плачу так, що й вітер плаче.
Верби торкається чоло,
А світ не чує і не бачить.
Минуле пахне чебрецем,
Порадник-вітер сльози сушить.
Печаль бездушним камінцем
Мені закотиться у душу.
Вінком заквітчана зеленим.
Спитай, чого мені було?..
А біль затиснутий у жмені.
***
Ходімо у даль веселкою,
Бо вийде, що ми приречені
Годити коханню жертвами.
Ходімо, щоб не спізнитися.
Нагоди не буде іншої,
Веселка не скоро питиме
Джерельну на цьому березі.
Ходімо в добро під хмарами:
Дорогу до щастя сутінки
Сховають думками лютими.
Дивись: і село всміхається,
І люди веселі стрілися.
Ходімо у даль веселкою,
З дощами у мрій полон.
Хвороба у моє люстерко
Потворно кривиться.
У воду хлюпнулось цеберко
І звідти дивиться.
А я хворобу зачиню
В кімнату темную.
Цеберком воду зачерпну -
Нап'юсь свяченої.
Вбрання найліпше є у скрині
Злягло - залежалось,
Хвороба звила павутиння
Рясним мереживом.
Шматую рештки пут міцних -
На волю хочеться.
Біжу - не дишеться - біжу,
З людьми вітаюся
І, вітром зломлена, лежу,
А біль всміхається.
У воду хлюпалось відро -
Дістати нікому.
Життя барвінком розцвіло.
А ви помітили?..
***
Сьогодні неба синь яскраво-чиста.
Впаду у полі в трави запашні,
Зів'ю вінок і нанижу намисто.
Зашамкотить підозра в полині,
Знайдеться щастя витвором
трилистим
Провісник з конюшинної сім'ї.
Ні зайвих слів, ні помаху крила.
Сьогодні хист володар тільки хисту,
А я владарка літнього тепла.
Сьогодні неба синь яскраво-чиста.
Сьогодні конюшина розцвіла.
Бувала я на святі
Сполоханих вогнів:
Там ніч тримала міцно
За віжки ліхтарі.
Торкав вітрисько струни
Невидимі в собі,
Збирав докупи звуки
Черлені й голубі.
Як оплески гучні,
В густій зринали темені
Сполохані вогні.
Зоря любові обмине,
Ти лиш на мить в своєму
серці
Той сірий смуток промайне,
Ти пригорнися до калини
Й згадай мене, згадай мене.
Присниться щастя неземне.
Та лиш, прошу тебе, коханий.
Згадай мене, згадай мене.
Упали з хмаринки
Дві білі сніжинки.
Та ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина,
А разом виходить -
Краплина одна.
Разом з мамою і татом
Ми катались на санчатах,
Потім бабу ми зліпили,
З моркви носа їй вчепили,
Аж замерзли в нас долоні.
Стали щоки й ніс червоні.
- Годі гратись, -
мовив тато, -
Гайда хутко знов до хати!
Невідкладна і цікава.
В мене лялька є чудова.
То ж потрібна їй обнова.
Гладдю, хрестиком, в торочку
Я їй вишила сорочку.
Ще сплела їй черевички
І пошила дві спіднички.
Ляльку я сама вдягла
І гуляти повела.
Сяють щастям в неї очі,
Мов подякувати хоче.
Стала зима вже на ноги
Там, де шуміли луги,
Там, де пилились дороги,-
Знов забіліли сніги.
Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати...
Як тепер Діду Морозу
Наше село віднайти?
Вранці до гаю стежинку
Нам протоптати довелось.
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Мороз.
ІННА КАТАШОВА
Народилась 1983 року у м. Кіровограді. Закінчила загальноосвітню школу №32.
Нині - студентка філологічного факультету КДПУ імені В. Винниченка.
«ЦЕ НЕ ЗВЕТЬСЯ ВЕСНОЮ МОЇХ ПОЧУТТІВ»
Це не зветься весною моїх почуттів,
І не зветься журбою цвітіння садів,
Навіть сонце — яскрава, палаюча зірка –
Це не місяць, у сяйві якого так гірко.
Мабуть, інший мені подарує його.
Твої руки, палкіше за пекла вогонь,
Не зігріють моїх вже замерзлих долонь.
Мабуть, з іншим я вип'ю цей бажаний
гріх.
Та нехай з неба ясного вдарить, мов грім,
І не зветься журбою цвітіння садів.
Навіть сонце - яскрава, палаюча зірка –
Це не місяць, у сяйві якого так гірко».
***
Ще в пахощах трави весна,
Ще навкруги - птахи та мрії –
Незмінні березневі мрії -
Та з неба янголи без тіні.
Іще роса, іще світанок,
Іще попереду мій ранок –
Той ранок, що без зайвих слів
Мені подарувать зумів
Вінок квітневих чудо-днів.
В очах лише небесні хвилі,
В думках лише бажання милі;
І тільки травень-чародій
Не знайде тих волошок-мрій
У полі сонячних надій.
НАДІЯ
Її чарує гуркіт моря
І кличуть чайки в дальній
край,
Шепоче сонцю: «Не
зникай».
Вона сліпа. Та є надія
На те, що сонце зійде знов,
Здійсниться заповітна мрія,
Не зникне віра та любов.
І запалає серце ясно,
Як те світило угорі,
І скажеш ти: «Життя
прекрасне!
Моє життя ще на зорі !»
Хто - сльози,
Хто - вітрів.
Хто - туманів.
А я дуже боюсь,
коли дощ за вікном,
В хаті темно,
а поруч немає мами...
Каштани і клени вже тчуть килими,
А Вам, мій учителю, знову і знову
Весну зустрічати й чекати зими.
За паморозь сиву на стомлених скронях.
За посмішку щиру і дотик руки,
За серце, що ви принесли у долонях,
За те, що для мене ви - другі батьки.
За працю невтомну, недоспані ночі,
За зморшки глибокі на вашім чолі.
За руки ласкаві і лагідні очі
Спасибі вам, рідні мої вчителі!
Матіоловим квітом скотилися
сльози з-під вій,
Павутинням на скронях чи смуток
лежить, чи печаль...
Мамо, коси твої замітає уже сніговій,
А з очей пробивається розпач,
самотність і жаль.
Не сумуй, моя втіхо, і серце собі не ятри.
Всі дороги, нарешті, з'єднаються
знову в одну.
Хай шмагають мій одяг холодні
сердиті вітри,
До очей твоїх, рук твоїх, сліз твоїх
я повернусь.
СИМФОНІЯ ЗИМОВИХ ВЕЧОРІВ
Вона сплела мелодію із звуків:
Сніжинок шепіт, хрускіт з-під чобіт,
Шум вітру, льоду дзвін, дитячі гуки,
Верби рипіння і старих воріт.
Не ради слави чи красивих слів
Зима мені зібралася зіграти
Симфонію зимових вечорів.
Тихо.
Вихор.
Листю
Хисту
Ноти
Хто ти?
Тихо.
Вихор.
Ним дзвонити любить тато.
Мама теж дзвонити
любить,
В мене голова болить,
Адже він весь день
дзвенить.
А як правду говорити -
То і я люблю дзвонити.
Сприймай її серденьком.
Чужих словечок не кажи,
Лиш ті, що чув від неньки.
Душа моя квітне й радіє.
І навіть зневажає.
Неначе грім якийсь прогув
Над нашим рідним краєм.
Душа моя квітне й радіє.
Колгоспна чи фермерська - їй все одно.
І де не ступнеш - всюди пустка пекельна.
Де ж те село, мальовниче, прекрасне село?
Ферми дзвінкі, стоголосі просторі лани?
Де твої люди, часе байдужий, загаяний?
Чом не сміються, а стогнуть, ридають вони?
З ранку до ночі все творять немудрі діла.
І серце щодня їх проймається сумом і болем.
Що слави і шани за труд цей одвічний нема.
За тебе молюся, за працю твою на ріллі.
Сплету з золотого колосся пшениці, як свято,
Як сонце, вінок для усіх хліборобів землі.
Тобі не можна плакати -
І ти це знаєш.
Тобі не можна слабшати -
Ти розумієш.
Тобі не можна забувать -
Ти пам'ятаєш.
Тобі не можна помирать -
Ти помираєш.
Не плачеш.
Розумієш.
Пам'ятаєш.
Але не вмерти неможливо —
Ти й це знаєш.
Вогонь - людина
У серпанку жовтих снів.
Вогонь - людина.
Кожен - тисяча вогнів.
Вогонь - бажання,
Пристрасть жару і біди.
Вогонь - страждання
Серед криги та води.
Вогонь - стремління:
Де мета - туди іти.
Вогонь - цвітіння:
Жодній квітці не цвісти.
Вогонь - життя:
Без розрахунків, зайвих дум.
Вогонь – життя,
Заграва, усмішка і сум.
Вогонь - це сила,
Сила смерті і життя.
Вогонь - це сила
З сьогодення в майбуття.
Вогонь - людина
У серпанку жовтих снів.
Вогонь - людина!
Кожен – тисяча вогнів!
***
Моя країна - бідна серед злата.
Моя країна - бідна і багата.
Багата серед злата й оксамиту,
А бідна й квола, дітками побита.
Своїми ж дітьми... Леле моя, леле!
Степи широкі та лани зелені,
Земля кривава і вода з сльозами
І небо миршаве в століть на зламі.
Країна втікачів-синів гукає –
Вони глухі... А мати помирає.
КРИЛА
Ці крила... Білі крила.
Що прагнуть висоти.
Як мрія дика й сміла,
Як намір золотий.
Літать не заборонено.
Повземо ж по землі...
Й пресвітлим скнієм спомином.
Що ми б літать могли.
«Білі крила» склали вірші юних поетес степового краю, які в останні роки активно беруть участь у різноманітних літературних конкурсах. Завдяки одному з них „О мово моя, душа голосн
14 10 2014
1 стр.
Тема. Р. Л. Стівенсон. „Вересковий трунок“. Уславлення в баладі мужності і волелюбності людини, яка не підкорюється загарбникам
14 10 2014
1 стр.
Мета: ознайомити учнів із біографією Р. Л. Стівенсона, повторити вивчене про фольклор
14 10 2014
1 стр.
Календарно-обрядова пісня літнього циклу, яку виконують вечором шостого липня
14 10 2014
1 стр.
Снігуронька 2: Як куди? Скоро Новий рік. Підемо з Дідусем Морозом дітей вітати зі святом, подарунки дарувати
16 12 2014
1 стр.
На одній із таких вуличок під назвою: “Вулиця молодих підпільників” у номері 26, до недавнього часу жило подружжя Стрілецьких Феодосія і Борис
04 09 2014
6 стр.
Русь була одна, і всі знали, що під цією назвою розуміти. Жодного разу в руських літописах не виступає, так поширене зараз, історично некоректне словосполучення Київська Русь
07 10 2014
1 стр.
Акція – рекламний захід під умовною назвою «Потрап на «Телезірку», що реалізується відповідно до умов даних Правил та передбачає реєстрацію Кодів
06 10 2014
1 стр.