Тема: Е.М. Хемінгуей. «Старий і море». Показ драматичних суперечностей людського буття .
Мета: з’ясувати філософсько-символічний смисл повісті-притчі «Старий і море»; аналізувати текст; сприяти розумінню учнями сутності природних явищ та моральних цінностей.

Обладнання: портрет Е.М.Хемінгуея, тексти повісті-притчі, фрагмент фільму «Старий і море».

Епіграф: «Його остання книжка «Старий і море» - найвдаліша саме тому, що він віднайшов те, що раніше не знаходив, а саме – Бога… Є там велика риба,- Бог створив велику рибу, яку потрібно було спіймати, Бог створив і Старого, який мусив піймати цю велику рибу, Бог створив і акулу, що мала з’їсти рибу, і Бог любив їх усіх; якщо Хемінгуей не зупиниться на цьому, його метод поліпшиться, на що може розраховувати не кожний письменник»

В.Фолкнер

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети та завдань уроку.

ІІ. Опрацювання теми уроку одночасно з актуалізацією знань учнів.

1. 
   Бесіда за питаннями:
   

- Що вам відомо про написання повісті «Старий і море»?

(Ще 1936 р. Е. Хемінгуей надрукував у журналі «Есквайр» нарис «Блакитна вода», де розповів про те, як один старий рибалка, доклавши майже героїчних зусиль, спіймав велетенського марлина. Втім, похвалитися своєю здобиччю йому не вдалося, оскільки на рибину напали акули. Коли старого знайшли у морі, від марлина залишився майже один кістяк. У розпачі рибалка ридав. 1950 р. Хемінгуей повернувся до цього сюжету, поклавши його в основу художнього твору. Так виникла повість, що згодом дістала назву «Старий і море». Звісно, вона суттєво відрізнялася від колишньої журнальної публікації. Адже за чотирнадцять років, що минули з часів оприлюднення нарису, письменник значно збагатив свій життєвий і мистецький досвід. Не випадково, розповідаючи в інтерв'ю про процес роботи над «Старим і морем», Хемінгуей наголосив на тому, що за межами повісті залишився величезний масив матеріалу: «Повість "Старий і море", - зауважив він, - можна було розтягнути більш як на тисячу сторінок: там були б описані всі мешканці села, їхнє життя, де вони народилися, як вони росли, як вони виростили своїх дітей тощо. Інші письменники роблять це бездоганно. Коли ви пишете, ви обмежені досягнутим у вашій царині. Ось чому я спробував піти іншим шляхом. Спочатку я викинув усе, без чого міг передати читачеві свій досвід. Я хотів, щоб прочитане здавалося йому пережитим, щоб у нього склалося враження, ніби це відбулося насправді» Важливу роль у вирішенні цього завдання відіграв власний життєвий досвід письменника. Хемінгуей був завзятим рибалкою і добре розумівся як на радощах, так і на труднощах цього ремесла. Він мав серед рибалок чимало друзів, знав їхні родини та побут, часто виходив разом з ними у море, разом з ними випивав у маленькій корчмі, що її стіни були завішані фотокартками найбільших рибин, годинами слухаючи розповіді про море та рибу. Одного разу, розповідає біограф Хемінгуея Б.Грибанов, йому «далося зловити туну вагою 514 фунтів. «Боротьба з нею тривала сім годин, і за весь цей час він втратив біля семи фунтів власної ваги. Незадовго до того у цю місцевість приїхав якийсь багатий старий з молодою нареченою, який зухвало заявив, що ловити туну не важко. Коли "Пілар" надвечір входила у гавань, все населення зібралося подивитися на здобич Хемінгуея - рибина була одинадцять з половиною футів завдовжки. На палубі "Пілар" поруч із рибиною стояв Хемінгуей, веселий, п’яний. Своїм басом він загримів на всю гавань: «Де ж той сучий син, який говорив, що це легко?»

1 вересня 1952 р. З’явився номер журналу «Лайф», у якому була надрукована повість «Старий і море». Успіх цієї публікації був воістину феноменальний: упродовж 48 годин було розпродано 5 318 655 (!) примірників. Критики зустріли твір оваціями. Бурхливою була і реакція пересічних читачів: протягом трьох тижнів Хемінгуей щодня отримував 80-90 листів від прихильників, які радісно вітали його з новим досягненням.

- Що таке притча? Чому повість Хемінгуея називають притчею?

(Притча – це алегоричний твір повчального характеру, насичений моральним або філософським змістом та символічними образами. Для притчі характерна відсутність розвинутого сюжетного руху.

Притча ґрунтується на побутовому сюжеті, який набув символічного, уза­гальнюючого значення, що надає їй дидактичного ха­рактеру. Притча завжди повчає. І це повчання, як і сюжет, має позачасовий, вселюд­ський, всеохоплюючий сенс. Хемінгуей бере від біблійної притчі і повільний розвиток сюжету, і побутову основу оповіді, і її уза­гальнюючий смисл, і алегоричність, і конкрет­ність, і поєднання сьогоденного та вічного, особи­стого та всесвітнього. Однак письменник не тлумачить змісту притчі).

- Яке ваше перше враження про повість?

2. Слово вчителя

На перший погляд, сюжет повісті-притчі Ернеста Хемінгуея «Старий і море» не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. А на зворотному шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом. По­єдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? Про силу чи безсилля людини? Про люд­ську мудрість чи про людське безумство? А, можливо, про трагедію самотності у світі, в якому роз’єднаність людей, відчуженість людини від суспільства і нав­колишньої природи сприймається як норма? І в чому, врешті, пафос повісті? В утвердженні сили людини чи, навпаки, її безсилля?

Хемінгуей не про все, що знає, говорить читачеві, у нього багато залишається у підтексті (потаємний смисл твору), щось він воліє не сказати, щось утаємничити, а читач завдяки асоціативності ми­слення немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос. Такий художній прийом називається «ефектом айсберга». Як відомо, одна третина айсберга знаходить­ся над водою, а дві його третини — під водою. Саме ці дві третини і має домислити читач. Розкриття цього підтексту означає наближення до розуміння повісті. Відсутність прямого авторського тлумачення подій по­збавляє повість дидактизму. Читач сам усвідомлює суть авторської позиції, тому повчання має опосередкований характер, не такий відвертий, як у біблійних притчах. І то не дивно: «Старий і море» — твір художньої лі­тератури, яка відкриває можливості для суб’єктивного й неоднозначного трактування смислу зображуваного.

- Яким постає перед читачем образ Сантьяго?

(«Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від «нешкідливого нашкірного раку», який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами віджилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, «як шпари у безводній пустелі». Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, «веселі очі людини, яка не здається».

Від старого відвернулась вдача – він повертається з моря без улову. Але йому не потрібна будь-яка риба, а лише велика. Він хоче доказати всім рибалкам, а головне - собі, що він справжній рибалка. Не залежно від віку, і він ще зловить велику рибу. Отже, старим Сантьяго у взаєминах з світом керує не звичайна гордість, а цілком зрозуміле і природне бажання уникнути повсякденних нагадувань про його старість, немічність, що його покинула вдача. І довести свою здібність він хоче перш за все собі. Ми спостерігаємо, як він розмовляє з самим собою то вголос, то подумки).

- Яким постає море у повісті?

(Море у Хемінгуея – це досить складний світ, в якому є свої особливості життя, свої закони. Воно прекрасне, безкінечне і вічне. Воно прекрасне і одночасно небезпечне. У старого до моря особливе ставлення: « Він завжди подумки називав море la mar, як кажуть по-іспанському ті,хто його любить. І хоч іноді згадують його лихим словом, проте завжди говорять про нього як про жінку. Дехто з молодших віком рибалок, ті, що замість поплавців чіпляли на свою снасть буйки і мали моторні човни, куплені за часів, коли акуляча печінка давала великий зиск, називали його el mar – у чоловічому роді. Вони говорили про нього як про суперника, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога. Та старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача. «Он і місяць розтривожує море так само, як жінку», - думав собі старий» )

- Як старий ставиться до великої риби?

(Двоїсті взаємини людини та природи найповніше розкриваються у ставленні старого до рибини. Він сприймає її як серйозного, гідного суперника, в екстремальному змаганні з яким він має або загинути, або перемогти. Однак при цьому душа Сантьяго вільна від ненависті, агресивності, страху чи зухвалості. Навпаки, він захоплено милується грацією та міццю своєї рибини. Він не просто закоханий у це дивовижне створіння природи, а й відчуває до нього щире співчуття. У розпалі боротьби з рибиною герой навіть називає її своєю сестрою. Однак професійна гідність рибалки владно диктує йому битися до кінця, за будь-яку ціну добиватися перемоги. Образ рибалки, прив’язаного до рибини, яка то тягне його човен, то тягнеться за його човном (і сам рибалка не може збагнути, хто кого веде), виростає у символ складних, драматичних і в той же час по-своєму гармонійних взаємин єдності й протистояння людини та природи.

Спочатку вона стає мрією для нього. «Спробую сьогодні там, де ходять косяки мокрелі й тунця, - може, серед них попадеться й велика риба».

Потім він ставиться до неї з повагою, але як до ворога :«Зле тобі, риба? - Запитує він. - Бачить Бог, мені й самому не легше ». «Риба, - каже старий, - я тебе дуже люблю і поважаю. Але я вб’ю тебе ... ». Сантьяго бореться з рибою, терпляче чекає, коли вона виб’ється з сил». Старий відчуває, що ця риба - гідний супротивник, і розуміє, що повинен її вбити, щоб вижити самому. І єдина його зброя в цьому поєдинку - воля і розум).

Пізніше старий називає рибу другом і сестрою. « От коли б можна було нагодувати й мою рибину, - подумав він. – Адже вона мені однаково як сестра», «І рибина також мені друг, - мовив він уголос. – Я ще зроду не бачив такої рибини, навіть і не чув про таких».

А під час того, як рибу шматували акули, він вважав її частиною себе самого «Зжеріть і це. І уявляйте собі, ніби ви зжерли людину» )

- Як автор описує велику рибу, яку впіймав старий? Порівняйте опис рибини в тексті та в фрагменті художнього фільму за повістю «Старий і море».

( «Та рибина справді була така велика, і коли, закінчуючи це коло, вона піднялася до поверхні всього за тридцять ярдів від човна, старий побачив над водою її хвіст. Він був вищий за лезо найбільшої коси, відхилений назад, і на тлі темної води здавався ледь забарвленим у бузковий колір»,«І раптом рибина, уже вражена смертю, ожила і зринула високо над водою, немовби показуючи всю свою величінь, могутність і красу»,« Коли човен порівнявся з рибою і голова її опинилась біля носа старий аж очам своїм не повірив: така вона була величезна», « Рибина, раніш сріблясто-фіолетова, стала тепер уся срібляста, і смуги на її боках набрали такої ж блідо-бузкової барви, як хвіст. Вони були ширші за чоловічу руку з розчепіреними пальцями, а мертве око рибини дивилося на світ так само відчужено, як дзеркало перископа чи святий образ під час хресного ходу», « Це ж скільки людей вона нагодує, - подумав старий. - Та чи варті вони того, щоб їсти її? Ніхто не вартий їсти цю рибину, що поводиться так розумно, з такою величезною гідністю» Дійсно, краса і велич риби вражає! )

• 
  Як автор зображує протистояння людини і моря, його стихії?
  

( Письменник змальовує драматичне протистояння людини та природи. Саме у цьому полягає зміст двобою рибалки з рибиною та його битви з акулами. У цій боротьбі старий виявляє непоказовий героїзм: раз у раз він гідно витримує нерівні бої за обставин, що загрожують йому загибеллю. У загальному філософському контексті повісті його протистояння рибині та акулам набуває характеру боротьби з «лихою долею» та з самим собою - тобто зі своєю старістю, неміччю, фізичним болем, сумнівами та відчаєм. Ця боротьба має своєю надметою ствердження моральної сили людського «я»: «...я покажу їй (рибині), — подумки каже Сантьяго, — на що здатна людина й що вона може стерпіти».

Вперше йому доводиться боротися з такою величезною рибою наодинці. Не віруючи в Бога, він читає десять разів молитву «Отче наш» та «Богородицю». Він відчуває себе краще, але біль в руці не зменшується. Він розуміє, що риба величезна, що йому необхідно берегти сили. «Хоч це несправедливо, - переконує він себе, - але я доведу їй, на що здатна людина і що він може винести». Сантьяго називає себе «незвичайним старим» і повинен це підтвердити.

Настає останній акт поєдинку Сантьяго з величезною рибою. Старий відчуває, що ця риба - гідний супротивник, і розуміє, що повинен її вбити, щоб вижити самому. І єдина його зброя в цьому поєдинку - воля і розум.

І риба, і старий вибилися з сил. Обидва нестерпно страждають. «Ти вбиваєш мене, риба ... Але ти маєш на це право », - визнає старий. Але все ж таки Сантьяго перемагає рибу.

Маючи на увазі знаменитого гравця бейсболу, він говорить собі: «Думаю, що великий Ді Маджіо міг би сьогодні мною гордитися». І нехай у нього руки ще кровоточать, він втомився, змучений, але він здолав рибу. Напрямок вітру вказує йому, в який бік плисти, щоб дістатися до будинку. Але тут його підстерігає нова небезпека. Почувши запах крові, з’являється перша акула і спрямовується слідом за човном і прив'язаною до неї рибою. Вона наблизилася до корми, її паща вп’ялася в шкіру і м’ясо риби. У люті і злобі, зібравши всі сили, старий ударив її гарпуном. Незабаром вона занурюється на дно, потягнувши з собою і гарпун, і частину мотузка, і величезний шматок риби.

«Людина створена не для поразки, - промовив старий уголос. - Людину можна знищити, але її не можна перемогти »).

- Яким чином старий допомагає собі в скрутну хвилину?

(Коли старому стає погано, він сумує за хлопчиком : “Шкода, що нема зі мною хлопця. Допоміг би мені і все оце побачив».

Звертання з молитвою до Бога: « - Я людина не побожна, - мовив він, - одначе ладен 10 разів проказати «Отче наш» і десять разів «Богородицю», аби тільки подужати цю рибину».

Спогади про бейсбол та спортивні змагання, де він ставав переможцем. «Коли зайшло сонце, старий, щоб додати собі певності, став пригадувати, як колись в одній таверні у Касабланці він мірявся силою з дуженним негром із Сьєнфуегоса, що був найпершим силачем у тамтешньому порту. Цілий день і цілу ніч вони сиділи, вперши лікті в риску, проведену крейдою на столі, й міцно зціпивши поставлені сторч руки, і кожен силкувався пригнути до столу руку супротивника», « Ще довго після того всі називали його чемпіоном, а навесні відбулося змагання-реванш. Та цього разу заклади були мізерні, і старий легко переміг…»

Сон про левів. «Добре, якби вона заснула, тоді і я міг би поспати й побачити уві сні левів. – подумав він.- Чому ті леви –найважливіше з усього, що в мене лишилося?», «Стомлений старий ліг спати. Уві сні він бачив Африку, де був юнаком. Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі риби, ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег»).

- Чому в старого з’явилися думки про гріх?

( Коли старий втратив гарпун, який застряв в акулі, старий лишається майже беззбройний у боротьбі з акулами у відкритому морі. З роздумів старого видно, як глибоко по-філософськи він переживає події Але він не здається. «Безглуздо втрачати надію, - думав він. – Безглуздо й. мабуть гріх…», «Мабуть, і те, що я убив цю рибину, - також гріх. Нехай навіть я вбив її, щоб вижити самому й нагодувати багато людей. Але тоді все – гріх…», «Ти вбив рибину не тільки на те, щоб вижити самому й продати її м’ясо, - заперечив він собі подумки. – Ти вбив її задля власних гордощів і тому що ти рибалка. Але ти любив її, коли вона була жива, та й тепер любиш. А коли любиш – то і вбити не гріх. Чи, може, ще більший гріх?», «…усе на цьому світі так чи так когось чи щось убиває. От і риболовля – вона й убиває мене, й водночас дає змогу вижити». Отже, людина полює на все. В старого майнула навіть така думка: « То ще добре, що нам не доводиться полювати на зорі. А що, коли б людині щодня треба було вбивати місяць?- подумав старий. – І місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися за сонцем, щоб убити його? Але ми ще не такі безталанні», - розважив він).

- Ким, на вашу думку, є старий – переможець чи переможений?

(За логікою сюжету повісті перемога старого обертається на поразку: від рибини, здобутої ціною неймовірних зусиль і страждань, залишається лише кістяк, який водночас є і наочним доказом рибальського подвигу героя, і свідченням його фатальної невдачі. Фрази старого «А як легко стає, коли ти переможений…» та «Людину можна знищити, але її не можна перемогти » протистоять одна одній.

Така двозначність підсумків двобою рибалки з його долею підкреслюється двома місткими деталями у фіналі твору: описуючи реакцію оточуючих на рештки здобичі старого, письменник змальовує рибалок, що з подивом вимірюють довгою мотузкою довжину кістяка, а поруч з ними - туристи, які, не уявляючи того, що відбулося, милується лише «досконалою формою» хвоста рибини).

ІІІ. Підведення підсумків уроку.

Слово вчителя

Історія про те, як рибалка, що упіймав рибину своєї мрії, зміг привезти додому лише її кістяк, на рівні символічного підтексту прочитується також як інакомовна розповідь про одвічні спроби людини досягти своєї життєвої мети.

Ця розповідь вміщує у собі все: і етап тривалого очікування та відчайдушних надій, і важкий, сповнений страждань шлях до мети, і солодку мить її досягнення, і подальше розчарування, коли під досягнутого залишається лише спогад - такий собі «кістяк». З огляду на це тлумачення можна провести паралель між морською пригодою Сантьяго та творчим процесом. Так митець, що працює над головним твором свого життя, щодня витрачаючи сили на боротьбу з внутрішньою та зовнішньою протидією й насолоджуючись хвилинами творчих перемог, по завершенні книжки або картини переживає спустошеність і невдоволеність зробленим (наприклад, відчуття того, що створене ним є лише «кістяком» невичерпно багатої стихії життя або - лише «кістяком» його мрії про досягнення досконалості).

Важливо зазначити, що питання досягнення життєвої мети та осягнення сенсу буття герой повісті вирішує на самоті, залишившись наодинці і зі своєю мрією, і з небезпечною морською стихією. Ця самотність надає образу Сантьяго трагічного забарвлення.

Утім, основний пафос твору не є трагічним. Крізь мотив самотності героя, крізь ситуацію його поразки впевнено пробиваються життєствердні інтонації. Адже старий продемонстрував свою професійну спроможність і моральну велич. Так він довів і рибалкам, і хлопчикові, і самому собі, що справді є «незвичайним старим» - неперевершеним майстром своєї справи і людиною нездоланної сили волі. І його взаємини з юним Маноліном є своєрідною противагою стану самотності, пережитої під час морської пригоди. Хлопчик зігріває рибалку теплом безкорисливої любові, щирого поклоніння, ніжної турботи. У поєднанні образи старого та хлопчика символізують зв’язки духовної спадкоємності поколінь, зв’язки минулого та майбутнього, що забезпечують безперервність розвитку людства й безсмертя людяності.

Образи-символи повісті:

Море- життя, доля

Велика риба- мета, сенс буття

Акули – проблеми, перешкоди

Хлопчик -майбутнє

Всепереможним гімном людині звучать у творі слова старого: «...людина створена не для поразки... Людину можна знищити, але не можна перемогти». Повість Хемінгуея доводить, що у житті не буває безвихідних ситуацій, що справжні здобутки особистості вимірюються не зовнішнім успіхом, а внутрішніми перемогами над собою, що людина здатна гідно протистояти «лихій долі», якщо залишається людиною. Саме у ствердженні ідеї моральної непереможності особистості та віри у безмежні духовні можливості людини полягає гуманістичний пафос повісті «Старий і море».

Е. М. Хемінгуею належать такі слова: «Усі хороші книжки мають одну спільну рису - вони є правдивішими за реальність, і, перегорнувши останню сторінку такої книжки, ви відчуєте, що описані в ній події відбувалися насправді, відбувалися саме з вами. І тоді щастя й горе, добро і зло, радість і сум, їжа, вино, люди, погода - все, що ви прочитали, залишиться частиною вашого минулого. Якщо ви можете це дати читачеві - ви справжній письменник».
ІV. Домашнє завдання: написати твір-роздум на тему: «Людину можна знищити, але не можна перемогти» за повістю-притчею «Старий і море» Е.М.Хемінгуея.

Література:

1. Грибанов Б.Т. Эрнест Хемингуэй. - Ростов-на-Дону, 1998.

2. Затонський Д. Ернест Хемінгуей - письменник і людина// Вікно в світ. Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. - 1999. - № 6. - С. 6-26.
3. Лидский Ю Я. Творчество Э. Хемингуэя. - К., 1978.
4. Хотчнер А.З. Папа Хемингуэй. - М., 2002.