ТАБЛИЦЯ ІV
Через двадцять поприщ відломили скибку,

Через тридцять поприщ на спочин спинились,

П'ятдесят пройшли вони за день поприщ,

Шлях шести тижнів пройшли - на третій день досягли Євфату.

Перед Сонцем викопали криницю,

(.................)

На гору зійшов Гільгамеш, озирнув округу:

"Горо, принеси мені сон щасливий!"

(Чотири незрозумілі рядки;

очевидно, Енкіду споруджує

намет для Гільгамеша).

Гільгамеш підборіддям уперся в коліно,-

Сон окрив його, уділ людини.

Серед ночі сон його урвався,

Встав і мовить він другові своєму:

"Друже мій, ти не кликав? Чом я прокинувсь?

Друже мій, бачив сон я нині,

Сон, що бачив я, був жахливий;

Під урвищем гори стоїмо ми з тобою,

Впала гора і нас повалила,

Придавила ноги, не дає звестися;

Ми перед нею - як мошки маленькі.

Сяйво зблиснуло, муж мені явився,

Найчудовніший в світі, предивний на вроду.

З-під тієї гори мене дістав він,

Спрагу вгамував, заспокоїв серце,

Допоміг на землю ступити ногами".

У пустелі народжений - мудрість його велика,

Мовить він Гільгамешу, сон йому тлумачить:

"Друже, сон твій чудесний, сон твій для нас найдорожчий,

Друже, гора, що впала,- не страшна анітрохи:

Схопимо ми Хумбабу, повалимо разом,

Труп його кинемо на поругу!

Від Шамаша вранці почуємо добре слово!"

*

Через двадцять поприщ відломили скибку,

Через тридцять поприщ на спочин спинились,

П'ятдесят пройшли вони за день поприщ,

ШЛЯХ ШЕСТИ ТИЖНІВ ПРОЙШЛИ - НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ ДОСЯГЛИ

(...........)

ПЕРЕД СОНЦЕМ ВИКОПАЛИ КРИНИЦЮ,

(................)

На гору зійшов Гільгамєш, озирнув округу:

"Горо, принеси мені сон щасливий!"

Серед ночі сон його урвався,

Встав і мовить він другові своєму:

"Друже мій, ти не кликав? Чом я прокинувсь?

Друже мій, другий сон я бачив:

Тріснула земля, спорожніла земля, в сум'ятті пробувала земля,

Вже я був ухопив степового тура,

Од ревіння його земля розкололась,

Од збитої куряви небо померкло,

Перед ним я упав на коліна;

Та схопив (............)

Руку простяг, підвів мене з землі він,

Голод мій вгамував, напоїв із міха водою".

"Друже мій, бог, до якого ми йдемо,-

Він не тур, а той не ворожий зовсім;

Тур у сні твоєму - це світлий Шамаш,

Гуку нам у біді подає він;

Той, хто тебе напоїв із міха водою,-

Це тебе вшанував твій бог Лугальбанда!

Ми звершимо діло, якого ще не бувало на світі!

Від Шамаша вранці почуємо добре слово!"

*

Через двадцять поприщ відломили скибку,

Через тридцять поприщ на спочин спинились,

П'ятдесят пройшли вони за день поприщ,-

Шлях шести тижнів пройшли - дісталися до гори Лівану.

Перед Сонцем викопали криницю,

(.................)

Па гору зійшов Гільгамеш, озирнув округу:

"Горо, принеси мені сон щасливий!"

(.................)

Гільгамєш підборіддям уперся в коліно,-

Сон окрив його, уділ людини.

Серед ночі сон його урвався,

Встав і мовить він другові своєму:

"Друже мій, ти не кликав? Чом я прокинувсь?

ТИ НЕ БУДИВ МЕНЕ? ЧОМ Я ЗДРИГНУВСЯ?

ЧИ НЕ БОГ ПРОЙШОВ? ЧОМ ТІЛО МОЄ СТРЕПЕНУЛОСЬ?

Друже мій, третій сон я бачив,

Сон, який бачив я, був жахливий!

Небо волало, земля гриміла,

День притихнув, темінь запала,

Блискавки били, вогонь здіймався,

Пломінь бурхав, зливою смерть спадала,-

Зірниця померкла, полум'я згасло,

Жар улігсь, обернувся на попіл -

Повернімось у степ, нам потрібна рада!"

Енкіду цей сон зрозумів,

мовить він до Гільгамеша:

(Бракує близько ста двадцяти рядків;

з окремих уривків можна припустити, що герої,

імовірно, відступили, але потім повторили путь,

протягом якої Гільгамєш бачив іще три сни.

Останній (?) сон, у якому Гільгамеш бачив

велетня, Енкіду тлумачить так:)

"Друже мій, ось як я твій сон тлумачу:

Хумбабу - того, що на велетня схожий,

Ми подолаємо ще до світання,

Здобудемо разом над ним звитягу,

На Хумбабу, якого ненавидимо люто,

Ми ногою наступимо переможно!"

(Проте героям з якихось причин не щастить,

і Гільгамєш знову волає до бога Шамаша:)

Перед ПІамашем, воїном, течуть його сльози:

"Те, що мовив ти Нінсун в Уруці,

Згадай, прийди і почуй нас!"

Гільгамеша, нащадка обгородженого Урука,-

Вуст його мову почув бог Шамаш -

Раптом із неба пролунав заклик:

"Поспішай, підступись до нього, щоб до лісу не втік він,

В хащі не ввійшов, од вас не сховався б!

Ще не вдяг він своїх семи вбрань жахливих,

Одне він одяг, шість іще не на ньому".

А вони між собою зітнулись,

Наче буйні тури, одне одного ударяють:

Тільки раз закричав він, повний гніву,

СТОРОЖ ЛІСІВ ЗАКРИЧАВ З ХАЩ ДАЛЕКИХ,

ЗДАЛЯ ЗАКРИЧАВ, НАЧЕ ГРІМ, ХУМБАБА!
Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:

"Один - лиш один, він нічого не може,

Чужими тут будемо ми поодинці:

На кручу один не зійде, але вилізуть двоє,

(.................)

Втроє скручена линва не скоро урветься,

Левенят двоє разом - дужчі від лева!"

(Бракує близько двадцяти рядків).

Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:

"Як до лісу ми зайдемо з тобою,

Тіло ослабне, руки мої заніміють".

Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:

"Друже мій, хіба ми такі нікчеми?

Стільки гір уже перейшли ми,

Чи жахнемось тієї, що тепер перед нами,

Перше, ніж ми нарубаємо кедру?

Друже, бачив ти битви, двобій тобі знаний,

Натирався ти зіллям, не жахаєшся смерті,

(.................)

Мов барабан великий, гримить твій голос!

Хай зійде з твоїх рук оніміння, кволість хай тіло покине,

За руки візьмімось, ходімо ж, друже!

Хай спалахне твоє серце в битві!

Забудь про смерть - життя осягнеш ти!

Муж обачний і повний зваги,

Першим ідучи, себе уберіг би, товариша врятував би,-

Вони ім'я своє прославили б далеко!"

Так дістались вони до кедрового лісу,

Мову урвали, спинились обоє.

ТАБЛИЦЯ V
Зупинились біля краю лісу,

Кедрів висоту вони бачать,

Лісу глибину вони бачать,

ДЕ ХУМБАБА ХОДИТЬ,- КРОКІВ НЕ ЧУТИ:

ПУТІ ПРОКЛАДЕНІ, ЗРУЧНА ДОРОГА,

Бачать гору кедрів, оселю богів, престол Ірніні.

Перед горою кедри несуть свою пишність,

Їхній затінок милий, розкоту повний,

Поросло там терням, поросло кущами,

Кедри ростуть, ростуть олеандри.

Ліс на ціле поприще рови оточили,

І ще на дві третини рови оточили.

(Бракує близько шістдесяти рядків; в уривках,

що збереглися, йдеться про "вихоплені мечі",

"отруєне залізо", про те, що Хумбаба (?)

"надяг" свої жахливі вбрання-промені (?),

і про можливе "прокляття Елліля").

Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:

"Хумбаба (.............)

Один - лиш один, він нічого не може,

Чужими тут будемо ми поодинці:

На гору один не зійде, але вилізуть двоє,

(.................)

Втроє скручена линва не скоро урветься,

Левенят двоє разом - дужчі від лева!"

Теслярська сокира була в них з собою,

Взяв Енкіду сокиру, став кедри рубати.

Щойно Хумбаба почув удари,

Сповнився гнівом: "Хто це з'явився,

Хто безчестив дерева, гір моїх виплід, хто кедри рубав тут?

Шамаш-герой мовив з небес їм:

"Підходьте до нього, його не бійтесь!"

(Бракує близько дев'яноста рядків).

По щоках його покотилися сльози.

Гільгамеш мовить до Шамаша-героя:

(Бракує двох рядків).

"Слухався я Шамаша-героя,

Став на шлях, що мені судився!"

Шамаш-герой почув Гільгамеша,

І встають на Хумбабу вітри великі:

Великий вітер. Північний вітер,

ВІТЕР СМЕРЧУ, ПІЩАНИЙ ВІТЕР,

БУЙНИЙ ВІТЕР, ХОЛОДНИЙ ВІТЕР,

Вітер Негоди, Гарячий вітер.

Вісім вітрів на нього повстали,

Хумбабі вони задувають в очі.

Не може вперед він зробити кроку,

Кроку ступити назад не може.

Здався Хумбаба, Гільгамешеві мовить Хумбаба:

"Ти, Гільгамешу, мене пощадити мусиш!

Ти будеш паном, я рабом твоїм буду!

Для тебе рубатиму кедри, гір моїх виплід,

Із кедрів для тебе збудую оселі".

Енкіду мовить до Гільгамеша:

"Не слухай слів, що їх мовив Хумбаба!

Ти Хумбабу лишати живим не повинен!"

(Бракує близько тридцяти рядків).

Гільгамеш мовить до Енкіду:

"Коли підемо вбивати Хумбабу,

Промені сяйва в сум'ятті зникнуть,

Промені сяйва зникнуть, потьмариться світ весь!"

Енкіду мовить до Гільгамеша:

"Друже, пташку злови,- не втечуть і пташата!

Промені сяйва знайдемо згодом,

Мов пташата в траві, вони розбіжаться.

Самого вбивай, а прислужників потім".

Як почув Гільгамеш товариша слово,

Бойову сокиру підняв він,

Вихопив з-за пояса меч свій,-

Гільгамеш у потилицю вдарив Хумбабу,

Його друг, Енкіду, вдарив у груди;

За третім ударом упав він,

Дужі руки його завмерли,

Повергли вони сторожа Хумбабу,-

Навкруг на два поприща застогнали кедри:

З ним разом Енкіду вбив ліси й кедри.

Поверг Енкіду сторожа лісу,

Чиє ім'я шанували Ліван і Саріа,

Спокій зійшов на високі гори,

Спокій зійшов на лісисті вершини.

Він поверг охоронців кедра -

Розбиті промені Хумбаби.

Коли сім променів повбивав він,

СІТЬ БОЙОВУ ТА КИНДЖАЛ НА СІМ ТАЛАНТІВ,-

РАЗОМ ВІСІМ ТАЛАНТІВ,- ЗНЯВ З ЙОГО ТІЛА,

Відкрив він таємне житло Ануннаків.

Гільгамеш дерева рубає, Енкіду пні корчує.

Енкіду мовить до Гільгамеша:

"Друже мій, Гільгамеш! Ми кедр убили,-

Повісь бойову сокиру на пояс,

Зроби перед Шамашем узливання,-

На берег Євфрату ми доставимо кедри".

(Далі до кінця таблиці збереглися лише незначні фрагменти).

ТАБЛИЦЯ VІ
Він омив своє тіло, вся зброя ряхтіла,

На спину з чола він волосся закинув,

Із брудним розлучився, у чисте вбрався.

Як накинув він плащ, стан оперезав свій,

Як тіарою Гільгамеш увінчався,-

На красу Гільгамеша підвела очі цариця Іштар:

"Гільгамешу, будь мені чоловіком,

В дар мені принеси зрілість свого тіла!

Тільки б ти був мені мужем, я буду жоною!

Приготую для тебе золоту колісницю,

З золотими колесами, з бурштиновими рогами,

А впряжу в неї бурю - могутніх мулів.

У наш дім увійди, повен пахощів кедру!

Коли входити будеш до нашого дому,

Хай поріг і престол тобі ноги цілують.

Хай коліна схиляють государі, царі та владики,

Хай данину несуть - дар рівнин та узгір'їв,

Твої кози трійнят, а вівці двійнят хай приносять,

Твій в'ючний осел хай здогонить мула,

Коні твої в колісниці хай гордо ступають,

Під ярмом воли твої хай не мають рівних!"

*

Гіільгамеш уста розтулив, мовить він до цариці Іштар:

"Нащо хочеш ти, щоб я взяв тебе в жони?

Я дам тобі строїв, єлею для тіла,

Я дам тобі м'яса, щоб їла вдосталь,

Нагодую хлібом, достойним богині,

Напою вином, достойним цариці.

Твою оселю оздоблю пишно,

ТВОЇ КОМОРИ ЗЕРНОМ ЗАСИПЛЮ,

ТВОЇ КУМИРИ ВБЕРУ В ОДІННЯ,-

Але в жони собі тебе не візьму я!

Ти - жаровня, що гасне в холод,

Хистка хвіртка, що не схоронить від бурі,

Палац, що завалився на голову героя,

(.................)

Смола, яка носія обварила,

Міх, з якого було носія облито,

Плита, що не втримала кам'яного муру,

Таран, що віддав оборонців у землі ворожі,

Сандаля, що панові ногу тисне!

Якого мужа кохала ти вічно?

Яку ж то славу тобі співають?

Перелічу я, з ким ти блудила!

*

(...................)

Мужеві юності своєї, Думузі,

З року в рік ти судила ридання.

Птаха-пастушка також ти кохала -

Ти його вдарила, крила зламала;

Серед лісів він живе і кричить: "Мої крила!"

Лева ти кохала, незрівнянного міццю,-

Сім і сім йому ти наставила пасток.

І коня ти кохала, славного в битві,-

Батіг і вуздечку йому ти судила,

Сім поприщ скакати йому ти судила,

Мутне пійло йому ти судила,

Його матері, Сілілі, ти судила ридання.

І ще ти кохала пастуха-козопаса,

Що завжди носив тобі зольні хлібці,

Щодня для тебе різав ягнятко;

Ти його вдарила, обернула на вовка,-

Ганяють його свої ж підпаски,

І собаки його за боки кусають.

Ішуллану-садівника ти кохала,

Який завжди носив тобі фініків грона,

Щодня для тебе стіл прикрашав він,-

Очі ти звела, підійшла до нього:

"О мій Ішуллану, твою зрілість скуштуймо,

Оголившись рукою, торкнись нашого лона!"

ІШУЛЛАНУ ТОБІ ВІДПОВІДАЄ:

"ЧОГО ВІД МЕНЕ ТИ ЗАХОТІЛА?

Чого не пекла моя мати, того не їв я,-

Як же їстиму я хліб гріха і скверни?

Чи схоронить рогожа мене від стужі?"

Ти ж, почувши таку його мову,

Вдарила його, на павука обернула,

Оселила його серед труду важкого,-

З павутиння не вилізти, не зійти додолу.

Мене покохаєш - мені вчиниш те саме! "

*

Як почула Іштар таку його мову,

Розлютилася Іштар, піднялася на небо,

Піднялась Іштар, перед батьком своїм. Ану, плаче,

Перед Анту, матір'ю, течуть її сльози:

"Батьку мій, Гільгамрпі мене осоромив,

Гільгамеш перелічив мої провини,

Всі гріхи мої і всі мої скверни".

Ану вуста розтулив, мовить він до цариці Іштар:

"Хіба не образила ти царя Гільгамеша,

Що Гільгамеш перелічив твої провини,

Всі гріхи твої, всі твої скверни?"

Іштар уста розтулила, мовить батькові своєму. Ану:

"Батьку. Бика сотвори мені, щоб убив Гільгамеша в його оселі,

Гільгамеш за кривду поплатитися мусить!

Якщо ж ти Бика мені не сотвориш -

Вдарю я Гільгамеша в його оселі,

Прокладу я шлях у підземне царство,

Підійму я мертвих, щоб живих пожирали,-

Стане менше тоді живих, аніж мертвих!"

Ану вуста розтулив, мовить він до цариці Іштар:

"Якщо від мене Бика ти хочеш,

Будуть в краю Урука сім років полови,

Для худоби сіна ти повинна зібрати,

Для звірини степової повинна трави зростити".

Іштар вуста розтулила, мовить батькові своєму. Ану:

"Для худоби я сіна зібрала в У руці,

Для звірини степової трави зростила".

(Бракує трьох-чотирьох рядків,

де йшлося про Небесного Бика).

ЯК ПОЧУВ АНУ ТАКУ ЇЇ МОВУ,

На неї зважив. Бика сотворив він,

(.................)

В Урук із небес його Іштар погнала.

Як досяг він вулиць Урука,

(.................)

Зійшов до Євфрату, випив ріку сімома контками, - ріки не стало.

Від подиху Бика розверзлася яма,

Сто мужів Урука до неї впали.

Від другого подиху розверзлася яма,

Двісті мужів Урука до неї впали.

З третім подихом став плюватися на Енкіду;

Скочив Енкіду, за ріг Бика ухопився,

Бик у лице йому слиною бризнув,

Товщею хвоста його Бик ударив.

*

Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:

"Друже, горді ми силою своєю,

Чим відплатимо за таку наругу?"

Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:

"Друже, бачив я лютість Бикову,

Та не страшна нам його потуга.

Вирву я серце йому, перед Шамашем покладу - вдвох Бика ми вб'ємо,

Стану я над ним на знак перемоги,

Сповню роги єлеєм,- офірую їх Лугальбанді!

За товщу хвоста його ухопи ти,

Я межи роги кинджал устромлю, 'поміж шиєю та головою".

(.................)

Погнав Енкіду, Бика повернув він,

За товщу хвоста його ухопив він,

(.................)

А Гільгамеш, як угледів діло героя і вірного друга,

Межи роги Бикові кинджал устромив поміж шиєю та головою.

Як Бика вони вбили, йому вирвали серце, перед Шамашем поклали,

Відійшли, перед Шамашем долі схилились,

ДВОЄ БРАТІВ СПОЧИВАТИ СІЛИ.

ЗІЙШЛА ІШТАР НА СТІНУ ОБГОРОДЖЕНОГО УРУКА,

У скорботі простерлась, кинула прокляття:

"Горе Гільгамешу! Мене зганьбив він. Бика забивши!"

Почув Еикіду ту мову Іштар,

Вирвав ногу Бика, у лице їй кинув:

"Аз тобою - дістати б - учинив би те саме,

Кишки його намотав би на тебе!"

Скликала Іштар жриць, блудниць і дівок,

Разом Бика оплакувати стали.

А Гільгамеш скликав майстрів усіх ремесел,

Товщину рогів майстри похваляли.

Тридцять мін лазуриту - їхній відливок,

Завтовшки в два па.іьці - їхня оправа,

Шість мір єлею, що вмістили два роги,

Подарував для помазання богові Лугальбанді,

А роги прибив у себе над ложем.

Вони руки свої у Євфраті омили,

Обнялися і їдуть вулицею Урука,

Юрби Урука на них позирають,

Гільгамеш мовить слово до простолюдинок Урука:

"Хто прекрасний серед героїв,

Хто він, гордий серед мужів?

Гільгамеш прекрасний серед героїв,

Енкіду гордий серед мужів!

Ми Бика Небесного гнали у гніві,

Чого він жадав - не знайшов в У руці,

(................ .)!"

*

Гільгамеш учту справляв у палаці,

Поснули герої, лежать на ложі ночі,

Заснув Енкіду - і сон побачив,

Устав Енкіду - і сон тлумачить,

Другові мовить своєму:

ТАБЛИЦЯ VІI
"Друже, про що ведуть раду боги великі?

(.................)

Слухай про сон, що я бачив нині:

АНУ, ЕЛЛІЛЬ І ШАМАШ РАДУ ВЕЛИ ПОМІЖ СЕБЕ.

АНУ ЕЛЛІЛЮ МОВИТЬ:

"Нащо забили вони Бика та Хумбабу?"

Ану прорік: "Повинен умерти

Той, хто з гір наваживсь украсти кедри!"

Елліль мовив: "Нехай же помре Енкіду,

А Пльгамеш не повинен умерти!"

Відповідає Шамаш Еллілю-герою:

"Чи не з волі твоєї вбиті Бик і Хумбаба?

Чи повинен Енкіду нині безвинно вмерти?"

Розгнівався Елліль на Шамаша-героя:

"Отож-то щоденно в їхніх друзях ти ходиш!"

Зліг Енкіду перед Гільгамешем,

По щоках Гільгамеша покотилися сльози:

"Брате, милий брате! Чого ж мене виправдали замість брата?"

І ще: "Невже я сидітиму з привидом біля могильної брами?

На власні очі не побачу ніколи милого брата?"

(.................)

До руки його доторкнувся Енкіду, мовить він до Гільгамеша:

"Не рубав я кедра, не вбивав я Хумбабу.

(Бракус двох рядків).

В кедровому лісі, оселі божій,

Не убив я жодного кедра!"

Пльгамеш від голосу його пробудився

І героєві так він мовить:

"Друже, сон цей прекрасний і добрий,

Дорогоцінний, хоч і важкий він..."

Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:

"Друже, благати Елліля ходімо!"

Біля входу в храм вони зупинились

І побачили дерев'яні двері.

Еллілю їх подарував Енкіду.

Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:

"Через дерев'яні двері біда вся сталась!"

*

Енкіду на двері підвів свої очі,

До дверей промовляє, мов до людини:

"Дерев'яні двері, нічим не славні,

Жодної в вас немає правди!

Для вас я древо шукав за двадцять поприщ,

ПОКИ НЕ ВГЛЕДІВ ВИСОКОГО КЕДРА -

ТОМУ ДРЕВУ НЕ БУЛО РІВНИХ У СВІТІ!

Шість гарів заввишки ви, два гари завширшки,

А засув з петлею - завдовжки дванадцять ліктів.

Змайстрував і привіз я вас, у Ніппурі оздобив -

Знав би я, двері, що така буде плата,

Що благо таке ви мені принесете,-

Взяв би сокиру я, на тріски порубав би,

Пліт би зв'язав, пустив би вас за водою!

(Далі чотири незрозумілі рядки).

Ану та Іштар того мені не подарували!

Нині ж, двері, нащо вас змайстрував я?

Сам себе погубив я побожним даром!

Хай би цар прийдешній вас, двері, оздобив,

Хай би бог змайстрував ваші стулки обидві,

Стер би ймення моє, своє написав би,

Мої двері зірвав би, свої поставив!"

Його слово почувши, гірко заплакав,

Почув Пльгамеш слово друга, Енкіду,- потекли його сльози.

Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:

" Боги тобі дарували розум глибокий і мудру мову -

Ти розумна людина, а мислиш так дивно!

Нащо, друже мій, ти мислиш так дивно?

Сон твій дорогоцінний, хоч і страшний він:

Наче крила мушині, тремтять іще твої губи!

Хоч і страшний сон, для нас дорогий він:

Для живого - тужити - його доля,

Сон живому лишає тугу!

А тепер помолюсь я богам великим,-

Ласки благатиму в твого бога:

Хай, як батько богів, змилостивиться Ану,

Навіть зглянеться Елліль, заступиться Шамаш,-

Золотом незліченним оздоблю я їхні кумири!"

Почув його Шамаш, озвався до нього з неба:

"Не трать, о царю, золота на кумири,-

Слова, що сказане, бог не змінить,

Слова, що сказане, назад не візьме він,

Жереб кинуто, не вернути його, не змінити,-

Людська доля минає,- нічого не лишиться в світі!"

На веління Шамаша голову звів Енкіду,

Перед Шамашем потекли його сльози:

"Молю я тебе, о Шамаш, через долю мою зловорожу -

ПРО МИСЛИВЦЯ, ЛОВЦЯ-ЧОЛОВІКА,-

ВІН НЕ ДАВ ДОСЯГТИ МЕНІ, ЧОГО ДОСЯГ ДРУГ МІЙ,

Хай мисливець не досягне, чого досягли ного друзі!

Хай руки його стануть кволі, збідніє здобич,

Хай перед тобою' зменшиться його частка,

Хай звір до пастки не йде, а тікає в шпари!

Хай мисливець не вволить жадання серця!"

На Шамхат у гніві кинув прокляття:

"Тобі, блуднице, я долю призначу,

Що не скінчиться довіку в світі;

Прокляну великим прокляттям,

ІЦоб прокляття це швидко тебе спостигло:

Щоб не опорядила ти житла собі на радість,

ІЦоб не полюбила своєї доньки,

Щоб Ті не ввела на посиденьки дівочі;

Хай заливають пивом твоє лоно прекрасне,

Хай спаскудить п'яниця твоє плаття в день свята,

Хай забере він твої красні намиста,

Хай гончар навздогін тобі кидає глину,

Хай із світлої долі нічого тобі не буде,

Чисте срібло; гордість людей і здоров'я,

Хай у тебе не водяться в домі,

Хай втіху беруть у тебе коло порогів,

Хай роздоріжжя будуть тобі за домівку,

Хай пустирища будуть місцем твоєї ночівлі,

Хай тінь стіни тобі за пристанок буде,

Хай ніколи спочину ноги твої не знають,

Хай тебе по щоках б'ють каліка і п'яний,

Хай на тебе кричить дружина вірного мужа,

Хай будівник не латає твоєї покрівлі,

Хай у щілинах стін оселяться сови пустелі,

Хай до тебе на учту не сходяться гості,

(Бракує двох рядків).

Хай буде гноєм лоно твоє укрите,

Хай буде вбогий дар за розкрите лоно,-

Бо перед чистим прикинулась ти жоною

І чистого мене ти ввела в оману!"

*

Шамаш почув уст його слово,

Раптом із неба пролунав його поклик:

"ЧОГО ЦЕ, ЕНКІДУ, ПРОКЛЯВ ТИ БЛУДНИЦЮ ШАМХАТ,

ЩО ТЕБЕ ГОДУВАЛА ХЛІБОМ, ДОСТОЙНИМ БОГА,

Що питвом поїла, царя достойним,

Що тебе вдягла в убрання величне,

І товаришем добрим дала тобі Гільгамеша?

А тепер Гільгамеш, і друг, і брат твій,

Покладе тебе на велике ложе,

На ложе почесне тебе покладе він,

Оселить тебе ліворуч, у місці безмовнім;

Владики земні цілуватимуть твої ноги,

Оплакувати тебе звелить він народу Урука,

Людям веселим скорботний обряд доручить,

А сам після тебе вдягне він убоге руб'я,

В лев'ячу шкуру вбереться, побіжить у пустелю"

*

Почув Енкіду слово Шамаша-героя,-

В нього змирилося гнівне серце,

Упокорилась буйна печінка.

"Тобі, блуднице, я інше призначу:

Той, хто покинув,- хай повернеться до тебе,

Государі, царі та владики хай тебе покохають,

Хто побачить тебе - хай тобі дивує,

Хай трусне волоссям герой над тобою,

Вартовий не затримає, а той хай розв'яже пояс,

Скляні лелітки дає, і лазурит, і злото,

Карбовані серги тобі хай дарує,-

А за те йому зливою зерно поллється;

До храму богів заклинач тебе хай приводить,

Хай для тебе покинуть дружину із сімома дітьми!"

Туга в утробу Енкіду проникла

На ложі ночі, де він лежав самотньо,

Скорботу свою він повідав другу:

"Слухай, друже мій! Бачив сон я нині -

Небо волало, земля озивалась,

Сам-один я стою поміж ними,

Та якийсь чоловік - вид його похмурий,

До птаха бурі лицем він подібний,

Його крила - орлині, його пазурі - орлині,

Він схопив за волосся, мене здолав він,

Я його вдарив - мов скакалка, він скаче,

Він мене вдарив - рану мою загоїв,

АЛЕ, МОВ ТУР, НАСТУПИВ ВІН НА МЕНЕ,

СТИСНУВ ЩОСИЛИ ВСЕ МОЄ ТІЛО.

"Друже, порятуй!"- Ти не міг врятувати,

Ти жахнувся, не міг ти битись,

Ти лише (.............)

Мене він торкнув, обернув на птаха,

Крила пташині на плечі мені наставив:

Позирнув і повів мене в дім пітьми, в оселю Іркалли,

В дім, з якого ніхто не виходить,

В путь, якою назад не вийти,

В дім, де живі позбуваються світла,

Де пожива - прах, де наїдок - глина,

Де вбираються в одяг пташиний, крила,

Де світла не бачать, живуть у пітьмі,

А двері й засуви запорошені пилом!

У Домі праху, куди ступив я,

Бачив я царів, що вінець ісклали,

Бачив владик вінценосних, що колись панували над світом,

Ану й Еллілю підносять смажене м'ясо,

Ставлять хліб печений, холодну воду узливають із міха.

В Домі праху, куди ступив я,

Живуть жрець і служка, живуть волхв і одержимий,

Живуть служителі богів великих,

Живе Етана, живе Су му кап.

Живе Ерешкігаль, землі цариця.

Белет-цері, діва-писар землі, перед нею на колінах,

Тримає Таблицю Долі, перед нею читає,-

Лице підвела, мене уздріла:

"Смерть уже забрала цього чоловіка!"

(Бракує близько п'ятдесяти рядків;

Енкіду бачив ще один сон;

розповідь про нього кінчається словами:)

"Всі труди ми ділили з тобою разом,-

Пам'ятай мене, друже, не забудь про мої діяння!"

Друг його бачив сон нез'яснеиний,

Коли сон побачив, сили його не стало.

Лежить Енкіду на ложі,

Перший день, другий день лежить Енкіду на ложі,

Третій, четвертий день лежить Енкіду на ложі,

П'ятий, шостий і сьомий, восьмий, дев'ятий, десятий,-

Стала важча недуга Енкіду,

Одинадцятий і дванадцятий дні проминули -

НА ЛОЖІ СВОЄМУ ЛЕДЬ ПІДВІВСЯ ЕНКІДУ,

ГІЛЬГАМЕША ПОКЛИКАВ, ДРУГОВІ МОВИТЬ:

"Зненавидів друг мій мене віднині.

Коли в Уруці ми з ним говорили,

Я битви боявся, він був за підмогу,

Друг, що в бою рятував,- чом мене покинув?

Я і ти - чи не рівно ми смертні?

(Далі до кінця таблиці бракує близько тридцяти рядків).

<предыдущая страница | следующая страница>